Історичні та суспільні передумови формування звичаїв запорізьких козаків, зміст їх морального кодексу. Особливості побуту та взаємин між козаками, значення отамана в управлінні та організації життя куреня. Традиції харчування, лікування, навчання.
Від часу, коли козак залишає свій курінь, щоб ніколи до нього не повернутися, він втрачає свою назву козака-запорожця і дістає імя гайдамаки або розбійника з битого шляху. У будь-якій іншій країні було б важко війську йти походом між возами, але цей край такий рівний, як жоден інший. Були й такі козаки, які постійно жили поза куренями, полюючи або ловлячи рибу, і такі, що лишалися у своїх зимових домівках, щоб бути ближче до своєї худоби та коней. У внутрішніх якостях запорозького козака помітно було суміш чеснот та вад, які, втім, завжди були притаманні людям, котрі вважають війну головним заняттям і головним ремеслом свого життя. Самі козаки про свою хоробрість казали:» Ми завжди завзято, хоробро й мужньо країни поганих руйнували та спустошували», а на погрози з боку хвалькуватого султана заполонити військом турецьким Січ сміливо й виклично відповідали: «Війська твого не боїмося, - будемо битися з тобою землею та водою».Саме слово «Січ» означало столицю всього запорозького козацтва, центр діяльності і управління всіма військовими справами. Поряд з цим терміном вживалося й слово «Кіш», під яким розуміли центральний орган управління, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами. На чолі Коша стояв кошовий отаман, який обирався козацькою радою на 1 рік, але й міг бути переобраним на новий строк. В XVI-XVII столітті кошовий отаман називався гетьманом. Отаман та інші старші чини володіли великою дисципліною, але основні питання вирішувалися на народних зборах - крузі.
Вывод
Саме слово «Січ» означало столицю всього запорозького козацтва, центр діяльності і управління всіма військовими справами. Поряд з цим терміном вживалося й слово «Кіш», під яким розуміли центральний орган управління, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами. На чолі Коша стояв кошовий отаман, який обирався козацькою радою на 1 рік, але й міг бути переобраним на новий строк. В XVI-XVII столітті кошовий отаман називався гетьманом. Під час походів він мав необмежену владу. Отаман та інші старші чини володіли великою дисципліною, але основні питання вирішувалися на народних зборах - крузі. Саме там приймали рішення про виступи у походи, ділили по жеребкуванню земельні угіддя. Коли військо виступало у похід суходолом, то воно поділялося на полки, а кожен з них складався з трьох-чотирьох куренів. Курінь - це постійна казарма, де жили козаки і адміністративна одиниця у самій Січі. На ворогів козаки кидалися відразу. В бою були дуже рухливі і завжди обходили ворожий табір з боків. Вони билися завзято, забуваючи про своє життя. В полон вони не здавалися. Це пояснювалося тим, що для більшості козаків не було для кого берегти себе. Щоб стримувати чужу кінноту вони обгороджувались возами із-за яких відстрілювались з мушкетів, тримаючись на місці по кілька тижнів. Для того щоб вороги не порозбивали возів, козаки привязували їх один до одного ланцюгами. У таких таборах козаки відбивали вдесятеро більшу татарську силу, а коли ті втративши чимало людей відступали, козаки сідали на коней, наздоганяли їх та нищили.
Список литературы
1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. - 1991.
2. Апанович О. Агрокультура українського козацтва. // Українська культура. - 1998. - №9-10.
3. Апанович О. Культура козацтва. // Українська культура. - 1991. - №
4. Аркас М.М. Історія України-Русі. - К.: «Вища школа», 1993.
5. Батіг С. Історія Україн -, Тернопіль, 2000.
6. Володимир Голубоцький. Запорозьке козацтво. - К., 1994.
7. Готюк О, Історія України. - Тернопіль, 2000.
8. Грачотті С. Українська культура 17 ст. // Всесвіт. - 1995. - №3-4.
9. Гуржій О. Українська козацька держава. - К., 2001.
10. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. - Запоріжжя, 1997.
11. Ісаєвич Я.Д. Українська культура 18 століття. // Питання історії, 1980. №8.
12. Історія українського війська. Ред. Парцея М.П. - Львів: «Світ», 1992.
13. Коляструк О.А. Козацький чинник у формуванні української національної культури 17 ст. // Історія національно-державного будівництва в Україні. - Вінниця, 1995.
14. Крипякевич І. П. Історія України. - Львів, 1990.
15. Лановик Б.Д. Історія України. - 1985.
16. Маланюк Є. В. Нариси з історії нашої культури. - К., 1992.
17. Матейко Р.М. Історія України. - 1985.
18. Матисякевич З.М. Історія України. - 1985.
19. Орест Субтельний. Україна: історія. - К.: «Либідь», 1993.
20. Паньків Є, Історія України. - Тернопіль, 2000.
21. Паньків М. Історія України. - Тернопіль, 2000.
22. Семчишин О.П. Тисяча років української культури. - К., 1992.
23. Стебельний О. Історія України. - 1983.
24. Українська культура другої половини 17-18 ст. // Теорія та історія світової і Вітчизняної культури. - Львів, 1992.
