Формування зовнішньої політики США щодо Ірану та Близького Сходу. Антитерористична операція в Афганістані 2001-2002 рр. Перша та друга іракська війна та їх причини. Зовнішньополітичні пріоритети нової демократичної адміністрації на чолі з Б. Обамою.
Зовнішя політика США у пост біполярний період План 1. Політика США щодо Ірану 2. США та перша іракська війна в Перській затоці 1991 року 4. Антитерористична операція в Афганістані (2001-2002 роки) 5. Зовнішньополітичні пріоритети нової демократичної адміністрації на чолі з Б.Обамою та перші кроки на міжнародній арені 1. Для таких підозр існують вагомі докази: держави Перської затоки розмістили на своїй території американські війська і дискримінують шиїтські громади у себе вдома; Пакистан провокує прикордонні інциденти і підтримує антиіранський режим в Афганістані; деякі колишні радянські середньоазійські республіки дозволили американцям відкрити у себе військові бази. Найнебезпечнішими для Ірану є Сполучені Штати, які намагаються використовувати ту своїх стартегічних інтересах Середню Азію та Ізраїль, який володіє ядерною зброєю і який окупував мусульманські святині. Відносини між державами регіону ускладнюються територіальними спорами. Іран і великі нафтодобувні держави регіону також притримуються протилежних поглядів на обсяги видобутку нафти і на цінову політику у цій царині. Для цього, вважають в Тегерані, Ірану необхідна власна військова промисловість і ядерна зброя, а також гарантії для себе від можливих втручань і агресії Сполучених Штатів. Вашингтон вдається до найрішучіших зусиль для того, щоб не дозволити Тегерану обзавестися своєю ядерною зброєю.Ці зусилля можуть бути успішними, якщо Іран доведе мирну спрямованість своєї програми, але вони можуть також і не мати позитивного результату, і в цьому випадку Сполученим Штатам потрібно буде вибудовувати взаємини з ядерним Іраном. Для США іранська програма стала символом майбутньої епохи ядерних воєн на Близькому Сході, втіленням небезпек, породжених отриманням ядерної зброї режимами, які не поділяють гуманітарних цінностей Західного світу і які керуються іншими, аніж Захід, міркуваннями при прийнятті рішень про застосування сили. При цьому гарантіями третьої сторони у цьому питання СІІІА не задовольняться Якби в Ірані існував режим, більш парийнятний для Вашингтона, та ж проблема, можливо, оцінювалась би Вашингтоном дещо по-іншому. Підхід адміністрації Дж. Буша-молодшого до Ірану ставав дедалі твердішим і через це, що позиції інших зацікавлених держав і міжнародних союзів з питання взаємин з Іраном залишаються неузгодженими. Жодна країна, включаючи Росію і КНР, не зацікавлена у створення Іраном ядерної зброї, але РФ, наприклад, не відчуває патологічного страху від наявності у Тегерані нинішнього теократичного режиму, схильна розширити контакти з Іраном, враховуючи при цьому свою вигоду, і вважає, що «іранська загроза» перебільшена. Приблизно так само ставиться до «іранського питання» і КНР, яка активно торгує з Іраном - недаремно його президент був запрошений на саміт ШОС в червні2006 року. Поки США діють через механізми ООН і «шістку» держав, які ведуть переговори про ядерну програму Ірану. По-перше, ні Росія, ні КНР не підтримають по-справжньому жорстких санкцій проти Ірану (щонайменше зразу); по-друге, Західна Європа не готова скоротити споживання іранської нафти і провести кілька холодних зим, альтернативна ж політика енергоспоживання, яка зробить Європу ще більш залежною від російських поставок, також не зовсім влаштовує Париж і Берлін. Вимога Ірану досить амбіційна і прийняття її Заходом, особливо Сполученими Штатами, видається нелегким, оскільки такий поворот американської політики вимагатиме докорінного переглду американської стратегії в Азії і перетасовки практично всієї системи союзницьких відносин на «Великому Близькому Сході», насамперед відносин з Ізраїлем і Саудівською Аравією. Сполучені Штати незмінно акцентували на особливому характері взаємин з Ізраїлем, які були межевим каменем і опорою пполітики Америки на Близькому Сході, хоча між Тель-Авівом і Вашингтоном ніколи не існувало будь-яких договорів про взаємодопомогу і загалом не було жодних документів, які зобовязували США виступати на підтримку і захист Ізраїля. Найсерйознішим зрушенням в їхній позиції стало визнання необхідності створення палестинської держави. Разом з тим розпад біполярної системи міжнародних відносин (саморуйнація СРСР і розпуск ОВД) позбавив арабські країни та Організацію Визволення Палестини (ОВП) потужного союзника, що заставило частину арабських керівників шукати порозуміння з Ізраїлем і відповідно модеонізувати переговорні позиції. У вересні 1993 року президент Клінтон організував зустріч у Білому домі палестинського лідера Арафата і ізраїльського премєр-міністра Рабина. Б.Клінтон доклав чимало зусиль у справі посередництва: « Я заставив Я.Арафата і І.Рабина потиснути один одному руки». Йорданія підтримала переговори Ізраїля з ОВП і не заперечувала проти передачі під контроль Я.Арафата території Західного берега р. Організація «Хамас», яка входила до ОВП, не визнала «Дорожню карту». Так, президент Іраку Саддам Хусейн, утвердившись у своїй абсолютній владі та зіткнувшись з рядом внутрішніх проблем після війни з Іраном, а саме: Ірак вийшов з цієї війни з майже 4
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
