Зовнішньополітична стратегія США та РФ щодо КНР - Автореферат

Актуальність дослідження пояснюється з позицій класичних політологічних теорій та праксеології проблемою модернізації концептуальних засад зовнішньополітичних стратегій провідних акторів міжнародних відносин, які в умовах глобалізації та в контексті посилення ролі геоекономічних і транснаціональних чинників динамічно змінюються. При цьому необхідно враховувати, що, незважаючи на процеси модернізації характеру цих відносин, США не відмовились повністю від намірів при наявності відповідних умов знову задіяти в тому чи іншому варіанті “китайський фактор” для досягнення своїх національних інтересів, оскільки на практиці нерідко звертаються до використання різноманітних модифікацій концепції “балансу сил”. Третя група причин визначається тим, що відносини США з КНР завжди займали одне з провідних місць у зовнішньополітичній стратегії СРСР. Дисертаційна робота також тісно повязана з дослідженнями міжнародних проблем (державний реєстраційний номер 0101U004647), які розробляються в Миколаївському регіональному центрі політичних досліджень, що створений на базі ЧДУ імені Петра Могили за участю Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України; є складовою частиною тематичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України: “Взаємозалежність глобальних, регіональних і національних інтересів у сучасному світі. Для реалізації мети дослідження автор визначає наступні завдання: • узагальнити тенденції щодо формування і розвитку концептуально-теоретичних засад у визначенні “китайського фактора” в геостратегічному суперництві СРСР і США в період “холодної війни”;У першому розділі дисертації “Концептуально-методологічна і джерельно-документальна база дослідження” обґрунтовано концепцію наукової проблеми, проаналізовано концептуальні засади наукових підходів до її аналізу, виокремлено основні етапи та напрямки досліджень. Історіографію проблеми дослідження автор класифікує на основі географічної та концептуально-політичної приналежності за 4 групами: дослідження українських науковців, аналітичні розробки та розвідки російських політологів, колективні та індивідуальні роботи американських фахівців-міжнародників, аналітичні розвідки китайських політологів. Роботи з теми умовно поділено на 5 тематичних підгруп: 1) узагальнюючі праці, в яких розкривається зовнішня політика США в АТР в цілому; 2) праці, присвячені формуванню та реалізації зовнішньополітичної стратегії РФ у період постбіполярності; 3) дослідження, в яких висвітлюється концептуальне підґрунтя зовнішньої політики США, РФ щодо КНР; 4) наукова література, присвячена ролі США, РФ та КНР у формуванні регіональних безпекових механізмів; 5) наукові роботи, що відображають інтереси та політику США, РФ, КНР у врегулюванні конфліктогенних проблем Азійсько-Тихоокеанського регіону. Характер та тенденції реалізації зовнішньополітичної стратегії США в нових геополітичних умовах аналізуються політологами О. А. Серед робіт, в яких розглядається специфіка трансформації елементів безпеки АТР, що безпосередньо залежить від ролі центросилових держав регіону, насамперед США, необхідно виокремити праці С. О. Шергіна.Проблема “китайського фактора” в біполярний період щодо визначення його місця та ролі в зовнішньополітичних стратегіях США та СРСР визначалась більшою мірою не ідеологічним фактором, а геополітичними інтересами і амбіціями, боротьбою за детермінуючий вплив і лідерство в міжнародних відносинах наддержав. Перемога КПК в громадянській війні в Китаї та припинення офіційних контактів з Вашингтоном, який до того ж став на бік Гоміндану, фактично підштовхнули Мао Цзедуна до союзу з Москвою. Пекін не лише домагався рівноправя в двосторонніх відносинах з Москвою, але все більш рішуче виступав проти провідної ролі СРСР на світовій арені, конкурував з КПРС за вплив у міжнародному комуністичному русі. Введення радянських військ до Афганістану і вєтнамських до Кампучії було сприйнято Пекіном як ескалація спроб Москви оточити Китай і завоювати світове панування. Враховуючи стратегічну важливість цього регіону для Росії, в майбутньому він може перетворитися в обєкт гострої конкуренції між Москвою та Пекіном.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Аналіз теоретичних і практичних аспектів формування і реалізації зовнішньополітичних стратегій США та РФ щодо КНР дає змогу дійти наступних висновків щодо розвязання поставленої наукової проблеми.

1. Проблема “китайського фактора” в біполярний період щодо визначення його місця та ролі в зовнішньополітичних стратегіях США та СРСР визначалась більшою мірою не ідеологічним фактором, а геополітичними інтересами і амбіціями, боротьбою за детермінуючий вплив і лідерство в міжнародних відносинах наддержав. Перемога КПК в громадянській війні в Китаї та припинення офіційних контактів з Вашингтоном, який до того ж став на бік Гоміндану, фактично підштовхнули Мао Цзедуна до союзу з Москвою. Проте, незважаючи на яскраве ідеологічне забарвлення цього альянсу, він мав геополітичне підґрунтя. СРСР отримав союзника в глобальному протистоянні з США, а КНР отримала гарантії безпеки та захисту від прямої загрози з боку Вашингтона та його союзників. Корейська війна 1950 р. вкрай загострила американо-китайські суперечності, посиливши для Пекіна необхідність розвитку співробітництва з Москвою. Разом з тим, поступово в радянсько-китайських відносинах накопичувалися суперечності, які в кінцевому рахунку призвели до конфронтації. Основною причиною стало геополітичне суперництво двох комуністичних держав. Поступальне посилення політико-економічного потенціалу Китаю зумовлювало його на неприйняття ролі “молодшого брата”. Пекін не лише домагався рівноправя в двосторонніх відносинах з Москвою, але все більш рішуче виступав проти провідної ролі СРСР на світовій арені, конкурував з КПРС за вплив у міжнародному комуністичному русі. На зміну зовнішньополітичних орієнтирів як КНР, так і США мала визначальний вплив розрядка між Сходом та Заходом. З точки зору Пекіна, Москва, використовуючи зменшення міжнародної напруженості в Європі, труднощі США у Вєтнамі, перейшла до стратегічного наступу. Китай прийняв сторону менш активного противника (Вашингтона) з метою мобілізації його щодо стримування більш активного та, відповідно, небезпечного суперника (Москви). Початок курсу реформ у КНР (1978 р.) не ліквідував геополітичного суперництва КНР та СРСР. Введення радянських військ до Афганістану і вєтнамських до Кампучії було сприйнято Пекіном як ескалація спроб Москви оточити Китай і завоювати світове панування. З приходом до влади в США в 1980 р. Р. Рейгана американська зовнішня політика набула агресивно-наступального характеру. Причому в рейганівській стратегії відновлення могутності і лідерства США відводилась незначна роль КНР. На цьому тлі Радянський Союз, який мав значні внутрішні і зовнішні (Афганістан) проблеми, все більше виглядав як малоактивна сторона, що обороняється. Перебудова в СРСР значно прискорила еволюцію китайської зовнішньої політики щодо налагодження відносин з Радянським Союзом.

2. В 1990-ті рр. традиційна модель американського лідерства опинилася в кризі у звязку з дезінтеграцією СРСР і розпадом “соціалістичного табору”. США постали перед проблемою модернізації концепції власного лідерства в звязку зі зникненням “контрлідера” і тектонічними зрушеннями, які відбулися в системі міжнародних відносин. Основним способом включення світових та регіональних центрів сили (особливо КНР, зважаючи на динаміку зростання її значимості в системі міждержавних відносин в АТР) до нового типу взаємин стало інкорпорування базових цінностей західної демократії до соціально-економічних і політичних систем держав Євразії. Формування глобальної стратегії США розпочалося у роки президентства Дж. Буша-ст. Це знайшло відображення в концептуальному оформленні глобальної стратегії США в період правління демократичної адміністрації У. Клінтона. “Доктрина Клінтона” зберігала базову мету американської політики - підтримання глобальної позиції США (єдина наддержава) і лідерства в здійсненні глобального регулювання (Стратегія залученості до світових справ і розширення зони демократії). Тому протягом першого терміну адміністрація У. Клінтона зробила спробу масштабного дипломатичного “наступу” на КНР, використовуючи економічні важелі тиску. Політичною метою цієї кампанії були демократизація політичної системи КНР та її евентуальна трансформація в бік ліберальної демократії, а економічною - отримання широкого доступу до ємкого китайського ринку. В період другого терміну президентства У. Клінтона була вироблена концепція конструктивного залучення КНР, яка була найбільш оптимальним варіантом з точки зору збереження безпеки в Східній Азії і відповідала як інтересам США, так і РФ. Разом з тим, потрібно відзначити, що американська зовнішньополітична стратегія щодо КНР має суперечливий характер і є скоріше реакцією на конкретні обставини, ніж складовою частиною загальної стратегії, спрямованої на просування інтересів США. В частині американських політикоформуючих кіл Китай розглядається більшою мірою як потенційний суперник, а не партнер, що знайшло своє відображення в “Стратегії національної безпеки США”, проголошеної вже за республіканської адміністрації Дж. Буша-мол. Отже, стратегію міжнародної діяльності США після закінчення “холодної війни” можна визначити як “ліберально-консервативний варіант лідерства з елементами гегемонії”, оскільки Вашингтон, зважаючи на визначальні тенденції світового та регіонального розвитку, не може без втрат для власної безпеки беззастережно реалізовувати власні національні інтереси та модель безпеки в АТР. Істотним детермінуючим чинником щодо цього є зростання комплексної державної могутності КНР. Новітнім визначальним фактором американо-китайських відносин стала світова фінансова криза, в умовах якої до влади в США прийшла адміністрація новообраного президента-демократа Б. Обами. І хоча формування основних настанов зовнішньополітичної стратегії США нової адміністрації ще триває, тим не менш, аналітичні розробки провідних аналітичних центрів та пропозиції провідних експертів у галузі міжнародних відносин засвідчують реальність радикальних змін у взаємовідносинах США - КНР. Свідченням цього став візит державного секретаря США Х. Клінтон до країн Азії в лютому 2009 р. Цей візит фактично зламав попередню практику першого візиту держсекретаря США до країн Європи або до країн Близького Сходу, засвідчивши, що азійський напрям є стратегічно важливою складовою зовнішньої політики нової американської адміністрації. Динаміка регіонального, а відповідно, і світового політичного процесу в умовах викликів, породжених світовою фінансовою кризою, може зазнати суттєвого детермінуючого впливу внаслідок зближення Вашингтона та Пекіна.

3. Теоретичним обґрунтуванням стратегічних дій Росії і Китаю служить концепція багатополюсного світу, яка передбачає “протидію гегемонізму” (фактично США), при цьому не декларується творення військово-стратегічних союзів, що надає можливість розбудовувати відносини партнерства лише в багатополярному світі. Стабільність зовнішньополітичних відносин РФ - КНР залежить від збереження їх рівноправних відносин і розвитку стратегічного співробітництва, і більшою мірою від сукупного комплексного розвитку цих факторів (домінування США, економічні і політичні інтереси кожної з країн). Існує співпадіння національних інтересів РФ та КНР, насамперед, щодо двох регіональних векторів: по-перше, забезпечення сприятливої міжнародної ситуації з метою розвязання внутрішніх проблем модернізації і прискореного розвитку; по-друге, стримування монопольних зусиль США, “примус” їх до більшого врахування російських та китайських інтересів в АТР. Разом з тим, існує дві основні групи викликів щодо стабільності та поступальності розвитку російсько-китайського стратегічного співробітництва.

Перша група - це реальні і потенційні розбіжності в міжнародній сфері. 1. В Центральній Азії Москва вбачає виклик своїм інтересам у діяльності США. Китайське проникнення до регіону особливої занепокоєності поки що не викликає. Але з послабленням російських позицій у колишній радянській Середній Азії, відтоком російського населення з цього регіону, вакуум, що утворився, цілком вірогідно може бути заповнений Китаєм. Враховуючи стратегічну важливість цього регіону для Росії, в майбутньому він може перетворитися в обєкт гострої конкуренції між Москвою та Пекіном. 2. Не можна виключати поновлення традиційного суперництва двох держав на Корейському півострові, зокрема щодо характеру процесу можливого обєднання корейської нації. 3. Заслуговує на увагу і та обставина, що військові приготування в Азійсько-Тихоокеанському регіоні наростають високими темпами, причому Китай виступає одним із головних ініціаторів цього процесу. Ця тенденція особливо несприятлива для Росії, яка за своїми фінансово-економічними можливостями не здатна брати активну участь у регіональній “гонці озброєнь”, а відповідно, її військовий потенціал в АТР буде все відчутніше поступатися потенціалу інших регіональних центросилових держав. Внаслідок цього Москві доведеться зробити більш жорсткими обмеження поставок озброєння Пекіну, що неминуче вплине на російсько-китайські відносини.

Друга група викликів стосується безпосередньо двосторонніх відносин: 1. Переселення зростаючої кількості китайців до далекосхідних регіонів РФ. 2. Взаємне незадоволення проявляється в сфері економічного співробітництва. Взаємні претензії щодо якості продукції, необхідність вирівнювання структури експортно-імпортних відносин (з боку РФ основною статтею імпорту є сировина, з боку КНР - продукція легкої промисловості). 3. Існують проблеми і на міжурядовому рівні. Так, Москва розчарована тим, що Пекін доволі часто віддає перевагу західним партнерам щодо укладення прибуткових контрактів, а з боку Китаю існують дорікання РФ щодо поставок більш досконалих видів озброєння Індії. В майбутньому, якщо східні райони Росії перетворяться в вигідне поле іноземних капіталовкладень, Москва і Пекін серйозно конкуруватимуть на світовому ринку фінансових ресурсів. 4. Внутрішні зміни також можуть негативно вплинути на російсько-китайські відносини. Так, якщо РФ в майбутньому досягне успіхів у демократичних реформах, то вона перетвориться на ідеологічну загрозу для правлячого в КНР режиму. Ще більш вірогідним є варіант, за якого Росія, навпаки, буде продовжувати відчувати соціально-економічні складнощі і відставати від КНР. За таких обставин Пекін, цілком вірогідно, буде поводитися все впевненіше і більш жорстко щодо потенційно конфліктогенних питань.

4. Конструювання нового світового порядку є частиною зовнішньополітичних стратегій США та РФ. В американському політико-академічному середовищі відбуваються інтенсивні дискусії щодо розробки моделі постбіполярного світоустрою. На державному рівні і в академічному співтоваристві визнання більшості отримала концепція “однополярного світу”, в якій США - єдина наддержава. Обговорювалися й інші концепції - “триполюсного світу”, “багатополярного світу”, “однополярно-багатополярного світу”, але вони виявилися менш впливовими, ніж концепція “однополярного” світу. Найбільш активними опонентами американських вчених є російські спеціалісти з міжнародних відносин, більшість з яких не вважають однополярність основною характеристикою світового порядку, що формується. Висуваються і обґрунтовуються концепції “багатополярного (багатополюсного) світу”, “асиметричної багатополярності”, “нового біполярного світу”, “безполюсного поліцентричного світу”, альтернативні “полярним” концепції “багатофакторної рівноваги”. РФ намагається завдяки розвитку стратегічного співробітництва з КНР мати можливість посилити потенціал впливу на конструювання основ майбутнього світоустрою. Разом з тим, незважаючи на велике різноманіття концепцій і аналітичних розробок, обєднуючим для американських фахівців-міжнародників є твердження щодо надзвичайної важливості КНР у зовнішньополітичному курсі США. Концентрованим вираженням концептуально-теоретичних розробок “китайської проблеми” для США є визнання того, що інтереси США щодо Китаю після закінчення “холодної війни” є самодостатнім фактором американської політики в Східній Азії. Тому головним завданням американської зовнішньополітичної стратегії щодо КНР у ХХІ ст. є реалізація ідеї “стримування через інтеграцію”, коли, з одного боку, увага буде приділятися максимальному залученню Китаю до міжнародних відносин, торгово-економічного і фінансового співробітництва, що поступово узалежнюватиме його зовнішньополітичну стратегію від американських принципів побудови постбіполярного світоустрою, а з іншого боку - проведенню щодо КНР політики превентивного силового стримування, оскільки, на думку американських політиків та політологів, саме КНР як регіональна наддержава може бути реальною і потенційною загрозою регіональним і глобальним інтересам США. Російські ж політологи та експерти відстоюють позиції щодо потреби розбудови стійкої моделі взаємовигідного, динамічного російсько-китайського співробітництва в ХХІ ст. Це повинно ліквідовувати або згладжувати як реальні, так і потенційні розбіжності між Москвою та Пекіном. У російських аналітичних розробках КНР розглядається і як важливий стратегічний партнер у суперництві з США, і як можлива потенційна загроза російським інтересам в АТР внаслідок асиметричного розвитку комплексної державної могутності за переваги Китаю. Такий підхід кардинально відрізняє російське концептуальне підґрунтя зовнішньополітичної стратегії від американського. Зовнішньополітична стратегія США спрямована на “привязування” КНР через різноманітні за характером і змістом інституції та договори до зовнішньополітичних настанов Вашингтона, що робить зовнішньополітичну поведінку Пекіна більш контрольованою і прогнозованою. Російська ж зовнішньополітична стратегія щодо КНР, виходячи з сучасного стану політико-економічного та військового потенціалу держави, увязується з російськими інтересами на інших напрямках, а саме - врахування фактора Заходу в питаннях забезпечення безпеки і розвитку Росії. Домінантним є концепт щодо потреби взаємодії Росії з КНР з метою недопущення американської гегемонії як на глобальному, так і регіональному рівнях, але за умови непровокування загострення суперечностей між США і КНР і утримання дистанції від зовнішньополітичної лінії Пекіна, яка може розхитати статус-кво в АТР.

5. Головними напрямками стратегічних взаємовідносин США і РФ в АТР є: ядерне роззброєння та співробітництво в сфері контролю за ядерними арсеналами третіх країн, нерозповсюдженням ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення. Можливою є участь Росії і США у врегулюванні конфліктів в АТР, які створюють загрозу безпеці всього регіону. Ними є територіальні суперечності, проблема Корейського півострова тощо. На межі тисячоліть в АТР зберігається режимний тип організації міжнародного порядку - найбільш жорсткими і дієвими залишаються двосторонні форми співробітництва, багатосторонні механізми є більш “мякими”. Інституціональна форма співробітництва в сфері безпеки є менш притаманною АТР, ніж режимна, а тому необхідні зусилля всіх центросилових держав регіону для створення ефективних механізмів багатосторонньої безпеки поряд з існуючими режимами. Незважаючи на зміну загальної структури безпеки АТР, ослаблення позицій Росії в регіоні, США і РФ продовжують відігравати ключову роль у формуванні механізмів регіональної безпеки. При цьому перспективи перетворення Китаю на полюс сили, який за своїми якісними характеристиками урівноважуватиме глобальний вплив США, актуалізують відстоювання як США, так і РФ, створення безпекових механізмів за обовязкової участі КНР. Це, в свою чергу, зробить певною мірою неможливим для жодної із сторін використати силові засоби для вирішення проблем безпеки без попередніх консультацій з іншими учасниками багатостороннього діалогового механізму.

6. Стратегічна ситуація в Східній Азії в ХХІ ст. визначається особливостями формування нового балансу сил і зовнішньополітичних інтересів регіональних центрів впливу США, РФ та КНР. Баланс сил у Східній Азії, який поступово змінюється на користь Китаю, безумовно буде впливати і на розвязання “тайванської проблеми”. Характер та моделі її розвязання, окрім виключно внутрішньокитайських рамок, мають принципове значення з точки зору небезпеки виникнення силового конфлікту і втягування до нього США, Японії, можливо, Південної Кореї і навіть Росії. Особливістю тайванського питання є те, що з похідної “холодної війни”, як елемента протистояння США і СРСР, воно перетворилося на конфліктогенну складову американо-китайських відносин. Особливо значимою, якщо не вирішальною в цьому питанні, є подальша політика США. Наразі відокремлений від Китаю Тайвань є для США елементом стримування Китаю в суперництві за регіональне і глобальне лідерство. Тому обєднання Тайваню з КНР виглядає завданням із складним рішенням, а відповідно, і складно прогнозованим. Напруженість навколо тайванського питання, з одного боку, видається вигідною для Росії, оскільки привносить дестабілізаційні елементи у відносини між Пекіном і Вашингтоном, роблячи їх більш поступливими в контактах з Москвою. Але, з іншого боку, затягування конфліктного “вузла” в районі Тайванської протоки суперечить російським інтересам, зважаючи на розхитування стабільності і співробітництва в АТР, що матиме вкрай негативні наслідки для національних інтересів РФ в регіоні. На розвиток ситуації в Східній Азії в найближче десятиліття зростаючий вплив матиме і “корейська проблема”. Позиції трьох провідних держав (РФ, КНР, США) щодо перспектив обєднання двох корейських держав неоднозначні, хоча публічно ніхто не виступає проти обєднання. Підходи США, РФ та КНР до розвязання корейської проблеми будуть скоріше за все багатоваріантними, залежними від поєднання глобальних, регіональних та міжкорейських факторів. Разом з тим, існує взаємозацікавленість США, РФ та КНР щодо ядерної програми КНДР. Так, через китайську та російську позицію США не могли застосовувати за допомогою механізму РБ ООН міжнародні економічні санкції проти КНДР. Лише після випробовування Пхеньяном ядерної зброї Москва і Пекін підтримали жорстку резолюцію РБ ООН щодо КНДР. Держави зацікавлені в створенні коаліції та проведенні переговорів, щоб за допомогою спільного тиску на КНДР змусити її керівництво відмовитися від зброї масового знищення.

7. Окремим детермінуючим аспектом американо-російських відносин стала розбудова взаємовідносин стратегічного партнерства між Москвою та Пекіном. І хоча характер відносин між РФ і КНР декларується як виключно політичне та економічне співробітництво, все ж таки військово-політична складова цих взаємовідносин є інтегрованою та детермінуючою за своїм впливом частиною російсько-американської та американо-китайської взаємодії. Взаємодія Росії та Китаю в межах ШОС фактично спрямована на творення протидії впливу США в АТР та Центральній Азії. Разом з тим, США зацікавлені в розбудові взаємовідносин з РФ, зважаючи на її можливості щодо посилення/послаблення конкурентоспроможного силового, економічного потенціалу КНР. З іншого боку, існує пряма зацікавленість США в розвитку відносин з КНР, що пояснюється, насамперед, численними взаємними інтересами в сфері економіки і торгівлі, які заклали основи взаємодоповнюваності економічних структур двох країн. Події 11 вересня 2001 р. мали суттєвий вплив на відносини РФ - США, що дозволило визначати характер їх відносин як початок “третьої розрядки”. Проте роль “китайського фактора” у взаємодії Москви і Вашингтона зберігатиметься на рівні суттєвої детермінанти, яка може мати як зближуючий, так і розєднуючий характер. При цьому “втручання” як РФ, так і КНР у процес світорегулювання на початку ХХІ ст. посилюватиметься, зважаючи на перехідний характер і еклектичність постбіполярного порядку: серед провідних країн світу відсутній консенсус щодо його структури, зберігаються інститути і норми, які склалися в епоху “холодної війни”, в політиці багатьох держав присутні методи, характерні для біполярної епохи. Отже, значимість КНР у російсько-американських відносинах як на регіональному, так і глобальному рівні зберігатиметься і надалі, а її “питома вага” визначатиметься процесом досягнення як РФ, так і КНР паритету в політичній, економічній, військовій сферах тощо.

Монографія : Шевчук О. В. Китай між США та Росією : геостратегічні відносини / О. В. Шевчук. - Миколаїв : ТОВ “Фірма “Іліон”, 2008. - 448 с.

Статті у наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць : 1. Шевчук О. В. “Тайванська проблема” та її еволюція в системі Організації Обєднаних Націй / О. В. Шевчук // Дослідження світової політики : зб. наук. пр. / Інститут світової політики та міжнародних відносин НАН України ; редкол. : Є. Є. Камінський (гол. ред.) та ін. - Вип. 22. - 2003. - С. 98-112.

2. Шевчук О. В. Стратегічний трикутник США - КНР - РФ / О. В. Шевчук // Дослідження світової політики : зб. наук. пр. / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України ; редкол. : Є. Є. Камінський (гол. ред.) та ін. - Вип. 24. - 2003. - С. 201-216.

3. Шевчук О. В. Відображення парадигми “національного інтересу” у зовнішньополітичній доктрині Дж. Буша-молодшого / О. В. Шевчук // Науковий вісник. - Одеса : Одеський державний економічний університет ; Всеукраїнська спілка молодих науковців. - Науки : економіка, політологія, історія. - 2005. - № 8 (20). - С. 80-90.

4. Шевчук О. В. Зовнішньополітична доктрина адміністрації Дж. Буша-молодшого та її вплив на формат взаємовідносин США - КНР / О. В. Шевчук // Дослідження світової політики : зб. наук. пр. / Інститут світової політики та міжнародних відносин НАН України ; редкол. : Є. Є. Камінський (гол. ред.) та ін. - Вип. 32. - 2005. - С. 127-138.

5. Шевчук О. В. Орієнтальні виміри зовнішньополітичної взаємодії у форматі РФ - КНР / О. В. Шевчук // Наукові праці : наук.-метод. журнал. - Т. 40. - Вип. 27. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. - С. 139-149. - (Серія “Політичні науки”).

6. Шевчук О. В. Еволюція концептуальних основ зовнішньополітичної доктрини США в період президентства У. Клінтона / О. В. Шевчук // Нова парадигма : журнал наук. пр. / гол. ред. В. П. Бех. - Вип. 56. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2006. - С. 153-162.

7. Шевчук О. В. Дифузія конфронтаційних відносин і нова парадигма безпекової системи Азіатсько-Тихоокеанського регіону / О. В. Шевчук // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - К. ; Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. - Вип. 8. - С. 226-236.

8. Шевчук О. В. Новий вимір ядерного та енергетичного фактора в системі міжнародних відносин Азіатсько-Тихоокеанського регіону / О. В. Шевчук // Грані. - 2006. - № 4 (48), липень-серпень. - С. 148-153.

9. Шевчук О. В. Геополітичний та глобалізаційний виміри структуризації зовнішньополітичної стратегії РФ / О. В. Шевчук // Нова парадигма : журнал наук. пр. ; гол. ред. В. П. Бех. - Вип. 58. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2006. - С. 203-213.

10. Шевчук О. В. Контури моделі безпеки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні : формуючі впливи та визначальні тенденції / О. В. Шевчук // Грані. - 2006. - № 6 (50), листопад-грудень - С. 146-150.

11. Шевчук О. В. Архітектоніка взаємовідносин держав Азіатсько-тихоокеанського регіону в період постбіполярності / О. В. Шевчук // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна “Питання політології”. - 2006. - № 737. - С. 198-206.

12. Шевчук О. В. Трансформація середовища традиційних акторів міжнародних відносин та її особливості на політичному просторі Азіатсько-Тихоокеанського регіону / О. В. Шевчук // Дослідження світової політики : зб. наук. пр. ; відп. ред. Л. О. Лещенко. - Вип. 35. - К. : Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2006. - С. 72-87.

13. Шевчук О. В. Стратегічний потенціал КНР як чинник регіональної безпеки в дослідженнях американських політологів / О. В. Шевчук // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - К. ; Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2007. - Вип. 9. - С. 350-363.

14. Шевчук О. В. Трансформація концептуального обґрунтування політичної стратегії США щодо КНР на рубежі 80-90-х рр. ХХ ст. / О. В. Шевчук // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - К. ; Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2007. - Вип. 11. - С. 286-297.

15. Шевчук О. В. Зовнішня політика КНР в контексті трансформації системи міжнародних відносин кінця ХХ - початку ХХІ століття / О. В. Шевчук // Нова парадигма : журнал наук. пр. / Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова ; Творче обєднання “Нова парадигма” ; гол. ред. В. П. Бех. - Вип. 71. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - С. 187-196.

16. Шевчук О. В. “китайський фактор” в зовнішній політиці США у період становлення механізму біполярних відносин у Азійсько-Тихоокеанському регіоні / О. В. Шевчук // Дослідження світової політики : зб. наук. пр. ; відп. ред. Л. О. Лещенко. - Вип. 39. - К. : Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2007. - С. 28-40.

17. Шевчук О. В. Дискусії в середовищі політико-академічної еліти США щодо формування зовнішньополітичної стратегії відносно КНР на початку 2000-х років / О. В. Шевчук // Гілея (наук. вісник) : зб. наук. пр. ; гол. ред. В. М. Вашкевич. - Вип. 10. - К., 2007. - С. 202-211.

18. Шевчук О. В. “Російський фактор” у взаємовідносинах США - КНР / О. В. Шевчук // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - К. ; Миколаїв, 2008. - Вип. 13. - С. 309-321.

19. Шевчук О. В. Корейська проблема в зовнішньополітичній стратегії КНР / О. В. Шевчук // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - К. ; Миколаїв, 2008. - Вип. 14. - С. 274-282.

20. Шевчук О. В. Дискусії щодо “тайванської проблеми” в Конгресі США в 1990-ті роки / О. В. Шевчук // Гілея (наук. вісник) : зб. наук. пр. ; гол. ред. В. М. Вашкевич. - Вип. 15. - К., 2008. - С. 210-221.

21. Шевчук О. В. Американсько-китайські відносини за президентства Р. Рейгана : детермінуючі чинники та визначальні тенденції / О. В. Шевчук // Гілея (наук. вісник) : зб. наук. пр. ; гол. ред. В. М. Вашкевич. - Вип. 16. - К., 2008. - С. 192-203.

22. Шевчук О. В. “Китайський вектор” зовнішньополітичної стратегії США на рубежі 80-90-х років ХХ ст. : еволюція конфігурації / О. В. Шевчук // Нова парадигма : журнал наук. пр. / Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова; Творче обєднання “Нова парадигма” ; гол. ред. В. П. Бех. - Вип. 80. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. - С. 152-165.

23. Шевчук О. В. Азійська доктрина Р. Ніксона та її вплив на зміну конфігурації стратегічного трикутника США - КНР - СРСР / О. В. Шевчук // Наукові праці : наук.-метод. журнал. - Т. 93. - Вип. 80. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2008. - С. 56-62. - (Серія “Політичні науки”).

24. Шевчук О. В. “Тайванська проблема” в системі міжнародних відносин Азіатсько-Тихоокеанського регіону на сучасному етапі політичного розвитку / О. В. Шевчук // Наукові дослідження в контексті історичних проблем. - Т. 1. - Миколаїв ; Одеса : ТОВ ВІД, 2003. - С. 190-200. - (Серія “Історія та українознавство”).

25. Шевчук О. В. Внутрішньополітичний процес на Тайвані та його вплив на реформування відносин у стратегічному трикутнику Вашингтон - Пекін - Тайбей / О. В. Шевчук // Науковий вісник Миколаївського державного університету. - Вип. 11 : зб. наук. пр. - Миколаїв : МДУ, 2005. - С. 215-221. - (Серія “Історичні науки”).

26. Шевчук О. В. Новий вимір стратегічного партнерства між РФ та КНР на початку ХХІ століття / О. В. Шевчук // Materials of final international scietificaiiy-practical conference “The Science : theory and practice”. - Vol. 18. - Political science and PR. - Praha : Publishing House “Education and Science” s.r.o.; Prague, Czechia - Dnepropetrovsk, Ukraine - Belgorod, Russian, 2005. - Р. 57-66.

27. Шевчук О. В. Взаємовідносини РФ - КНР у новому форматі геополітичних відносин / О. В. Шевчук // Проблеми глобалізації та геополітичний розвиток України : зб. тез (за матеріалами ХІХ Харківських політологічних читань). - Х : НЮАУ ім. Я. Мудрого ; НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПРН України, 2007. - С. 236-238.

28. Шевчук О. В. Міжнародний імідж Китаю в умовах структурування системи міжнародних відносин постбіполярного періоду / О. В. Шевчук // Емінак - Науковий щоквартальник № 1 (липень-серпень). - Київ-Миколаїв : ТОВ “Іліон”, 2007. - С. 94-100.