Зовнішньополітичні вектори діяльності Богдана Хмельницького - Курсовая работа

У середині XVII ст. на арену суспільно-політичного життя Східної та Південної Європи рішуче виступила мало кому відома до того людина, діяння котрої за словами одного із сучасників, швидко звернули на себе очі всіх народів. Помірковані критики Богдана Хмельницького відзначили, зокрема, його політичний, дипломатичний, воєнний талант, гострий розум, особисту мужність і сміливість, досвідченість у ратній справі, що поєднувалися з обережністю та хитрістю. Вражені розмахом задумів і практичних дій керівника Визвольної війни українського народу, вони, ці критики, порівнювали його з „бичем божим” - проводирем гуннів Аттілою, знаменитим карфагенським полководцем Ганнібалом, грізним азіатським завойовником Тамерланом, підступним італійським політиком Маккіавеллі. Наприклад, вождь англійської буржуазної революції Олівер Кромвель сприймав Богдана Хмельницького як генералісимуса війська України, володаря запорозьких козаків, винищувача польської шляхти. Сергійчук зробив першу успішну спробу скласти хроніку дипломатичної діяльності Хмельницького в 1648-1657 рр., яка засвідчує колоніальну (політику) активність гетьмана на міжнародній арені Східної Європи (ця хроніка друкувалася протягом кількох місяців у 1988-89 рр. у журналі „Жовтень”).На початковому етапі визвольної боротьби гетьман укладає союз із Кримським ханством, що дало можливість використання у боях кримської кінноти і забезпечити міцний тил у боротьбі з Польщею. Хмельницький намагався схилити хана до продовження наступу, але той, посилаючись на заборону султана воювати з Польщею, не погоджувався. У 20-х числах червня 1648 р. в Чигирині зявилися татарські посли і Богдан Хмельницький разом із ними вирядив до Іслам Гірея ІІІ посольство з проханням прибути з ордою під Білу Церкву „после петрова дни к первому вторнику” [30, 86]. Таким чином, становище української армії в багатьох відношеннях було дуже скрутним, і це було однією з найголовніших причин того, що гетьман та інші представники козацької старшини шукали шляхів припинення воєнних дій та укладення перемиря. Потребуючи негайного вирішення такої проблеми міжнародного характеру, гетьман повинен був якось вирішити головне питання: хотів влагодити взаємовідносини Кримського ханства з донськими козаками, Хмельницький у першій половині січня повідомив Іслам-Гірея, що не може взяти участь у поході проти донців, бо не зібрав військо.Безліч славетних перемог українців-козаків під Жовтими водами, Корсунем, під Пилявцями - не були останнім переможним кінцем, бо були і невдачі, які так тяжко лягали на плечі бідних поневолених селян та міщан. Щоб уникнути можливого розколу повстанської армії, Богдан Хмельницький повсякчас змушений був догоджати заможним козакам і старшині, маневрувати, йти на компроміси і водночас, з одного боку, погоджуватися на переговори з Річчю Посполитою, а з іншого - організувати боротьбу проти неї. При цьому для підтримки позиції Речі Посполитої перед султаном було залучено молдавського воєводу Василія Лупу, котрий радив великому візиреві перешкоджати нападам татар на Польщу. Але вже у другій половині вересня, після таких успіхів у боротьбі проти Польщі, гетьман, очевидно вперше починає замислюватись над поширенням влади Війська Запорозького на всі землі, де проживало українське населення. Не бачачи ніякої перспективи у переговорах з Польщею, Хмельницький в цей час зосередив увагу на двох моментах: по-перше, щоб їхнім володарем був не чужоземець („Иноверец”), а російський цар, а по-друге, щоб Росія розпочала війну проти Польщі.Довідавшись про цілковитий провал миротворчої місії свого посольства в Польщу, уряд вирішив винести питання про входження України до складу Росії на Земський Собор, який 1 жовтня ухвалив прийняти гетьмана та Військо Запорозьке „с городами и их землями” [19, 69], а проти Польщі розпочати війну. Та як показали події наступного дня, серйозним прорахунком стало те, що не було взято до уваги відмінність між політичними устроями Росії та Польщі й не зясовано позиції повноважених послів щодо їхньої присяги від імені Олексія Михайловича на умовах входження України до складу Росії. Адже Росія становила собою самодержавну монархію, яка еволюціонувала в бік абсолютизму, а Польща - слабко централізовану станову монархію на чолі з королем, який обирався сеймом. Тому гетьман був впевнений, що Олексій Михайлович мав присягнути, що не видасть його польському королю, буде захищати, а також не порушуватиме вольностей. Гетьман і старшини в принципі погоджувалися піти на вимоги Бутурліна, однак козаки наполягали, щоб посли принесли присягу і Війську Запорозькому.Україна починає відігравати значну роль у політичних справах своїх сусідів, південних васалів Османської імперії. Вуйцика: шлюб Тимоша з Розандою потрібен був гетьманові для посилення впливу на Молдавію, зміцнення позицій Української держави, а також для піднесення авторитету своєї родини. З іншого боку, гетьман не врахував негативних наслідків втручання у співвідношення політичних сил у даному регіоні могло швидко перекинути потенційних