Зовнішньоекономічна політика держави - Курсовая работа

Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити. Конкретні результати лібералізації залежать від послідовності та строків проведення реформ, від застосовуваних інструментів зовнішньоторговельної політики, від цілей, визначених державою, пріоритетними в даний момент. Оптимальна зовнішньоторговельна політика держави повинна виважено поєднувати відкритість економіки і протекціонізм. Від успіху зовнішньоекономічної діяльності України залежить її дальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки, що і визначає актуальність теми дослідження курсової роботи.Світова (всесвітня) торгівля - це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг. Реекспорт - вивезення товарів, раніше завезених з-за кордону, включаючи товари, які продані на міжнародних аукціонах, товарних біржах тощо. Будь-якій державі для успішного функціонування на всесвітньому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру - систему, яка може забезпечити просування товарів та послуг від виробника до споживача в іншій країні. Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена багато витрачати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інших держав (для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів чи компаній тощо). Навпаки, коли економіка однієї з країн виривалася вперед у своєму розвитку в порівнянні з іншими державами, її представники виступали з вимогою усунути перешкоди на шляху руху товарів, у першу чергу мита і кількісні обмеження, тобто виступали під гаслом свободи торгівлі [30, 110].Глобалізація, з її прагненням до зближення й уніфікації форм господарського управління, існуючих в окремих країнах, вдосконалила і самі методи протекціонізму, що проводилися національними державами. Зростаюча роль міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій, що може створити потенційну загрозу для повноцінного виконання державою управління, не може не накладати відбиток на процес державного регулювання зовнішньоторговельних відносин. Лише такий комплексний підхід до виявлення позитивних і негативних наслідків розвитку зовнішньоторговельних відносин у контексті національної економічної безпеки, що враховує й інтереси інших країн, може досягти формування єдиного простору [16, 143]. Середній річний рівень інфляції в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень трьох країн ЄС із найкращими показниками і в цілому не може бути вищий за 1,5%; Критерії ГАТТ-СОТ служать певним еталоном для всіх країн не лише для здійснення оптимальних умов зовнішньої торгівлі, але й у більш широкому розумінні стають орієнтиром для країн у забезпеченні макроекономічної стабілізації, розвитку грошово-кредитних та валютних відносин [16, 144].Якщо еволюція митної політики ГАТТ була поступовою і природною для учасників, які, власне, й були її фундаторами, то країни з перехідною економікою, що претендують на вступ до однієї з найвпливовіших організацій, поставлені перед вибором: або стати аутсайдерами світової торгівлі, або відчути руйнівні наслідки прискореного відкриття своїх внутрішніх ринків при входженні в СОТ. При вирішенні цієї проблеми необхідно враховувати розбіжності у вихідних умовах ринкової трансформації, які обмежують використання міжнародного досвіду економічного розвитку, оскільки при певній схожості умов функціонування та розвитку жоден з них не дає аргументованої відповіді на питання про те, як зміцнити в конкурентних умовах світового ринку геоекономічні позиції постсоціалістичних країн. Під впливом кризових процесів відносні переваги, повязані з такими розвиненими факторами, як науково-технічний потенціал і якість трудових ресурсів, котрими, певною мірою, володіє, до речі, й Україна, у конкурентних умовах світового ринку виявляються недовговічними, оскільки наслідком погіршення економічної ситуації стає згортання виробництва та деіндустріалізація експорту і економіки в цілому. Розвиток зовнішньої торгівлі України та становлення механізму її регулювання підтверджує справедливість висновку тих дослідників, які вважають, що в кризових умовах швидка лібералізація зовнішньоторговельних звязків не тільки не сприяє позитивним структурним змінам у виробництві та експорті, а й може їх загальмувати, оскільки подальша спеціалізація на експорті сировини і напівфабрикатів на світові ринки, яким властиве сповільнення темпів розвитку та нестабільність конюнктури, виявляється вкрай ненадійною основою для економічного зростання. Несприятливі тенденції розвит

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти вивчення зовнішньоторговельної політики

1.1 Суть поняття зовнішньоторговельної політики держави

1.2 Особливості здійснення зовнішньоторговельної політики держави на сучасному етапі

Розділ 2. Основні засади сучасної зовнішньоторговельної політики України

2.1 Вектори зовнішньоторговельної політики України

2.2 Аналіз стану зовнішньоторговельної політики України з країнами СНД

2.3 Аналіз стану зовнішньоторговельної політики України з країнами ЄС

Розділ 3. Шляхи удосконалення зовнішньоторговельної політики України

3.1 Розвиток співробітництва з СОТ

3.2 Підвищення ефективності торговельних відносин з основними зовнішньоторговельними партнерами

Висновки

Література

Додатки