Зооморфні образи в українському фольклорі. Образ зозулі - Автореферат

Гете найбільшою мірою стосується фольклору, символіка якого належить до найхарактерніших атрибутів цього найдавнішого словесного мистецтва. Тому опанування мови символів не лише поглиблює наше знання про природу фольклорного мистецтва взагалі, а й дозволяє зробити крок до розуміння ментальних особливостей нашого народу, а, отже, і до заглиблення у психоестетичний генофонд української нації. виявити та усистематизувати набір семантичних елементів, із яких складається комплекс уявлень про тварину; за розробленою схемою виявити характерні риси образу зозулі у фольклорних текстах, зясувати суть та природу символічного значення даного образу; Окрім того, тварини - істоти всюдисущі: вони є і на землі, і під землею, і у воді, і на небі, тому і їхні художні версії - зоосимволи - можуть позначати як небесні явища, так і реалії будь-яких інших стихій, локусів.Зооморфні образи творять універсальну символічну систему, елементи якої інакомовно позначають усі без винятку явища природної та суспільної дійсності, функціонують у всіх жанрах та формах культури, заповнюють усі часопросторові ділянки фольклорної моделі світу. Аналіз тваринного образу-символу включає вивчення “портрета”, “мови”, способів руху, часопросторових характеристик пересування зообразу, його “соціального” змісту, мовної картини досліджуваного комплексу уявлень та семантико-функціональних еквівалентів символу. Опрацювання фольклорних жанрів за виробленою у теоретичному розділі схемою дозволило просистематизувати набір характеристик даного орнітоморфного символу, а відтак виявити закономірності, логіку у побудові образу зозулі. Інтерпретація кування як веселощів у фольклорних текстах повязана із комплексом уявлень весна - гуляння - воля, натомість сумні конотації голосу зозулі випливають із розуміння весни як пори вшанування предків, зокрема, з віри у те, що покійники на Трійцю зозулями прилітають до родини. “Соціальні” характеристики образу зозулі зумовлені такими основними уявленнями: а) зозуля не вє гнізда, отже, не будує сімї (не може її зберегти); б) зозуля - вдова; в) зозуля не годує дітей, отже, не має їх; г) зозуля - погана мати, погана дружина; д) зозуля - сирота; е) зозуля - знак зради; є) зозуля парується з іншим видом диких лісових птахів.

Зооморфні образи творять універсальну символічну систему, елементи якої інакомовно позначають усі без винятку явища природної та суспільної дійсності, функціонують у всіх жанрах та формах культури, заповнюють усі часопросторові ділянки фольклорної моделі світу.

Пансимволічна роль зооперсонажа найперше повязана із життєвою активністю самої тварини у природі. Складна морфологія тварини дозволяє розширити семантичне та функціональне поле зооморфного символу.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми систематизації семантичних елементів, які складають комплекс уявлень про тварину. Схема аналізу зообразу, вироблена в процесі дослідження, групує матеріал укрупнено, компактно. Вдається уникнути детального дроблення, складного рубрикування попередніх схем. Аналіз тваринного образу-символу включає вивчення “портрета”, “мови”, способів руху, часопросторових характеристик пересування зообразу, його “соціального” змісту, мовної картини досліджуваного комплексу уявлень та семантико-функціональних еквівалентів символу. У межах кожної групи виявлено і проаналізовано ряд закономірностей, які подають тваринний символ як складну систему взаємоповязаних і взаємозумовлених значень і функцій.

У дослідженні узагальнено та запропоновано нове трактування семантико-функціональної сутності образу - символу зозулі в українському фольклорі, витлумачено зміст базових мотивів та сюжетних елементів за її участю. Опрацювання фольклорних жанрів за виробленою у теоретичному розділі схемою дозволило просистематизувати набір характеристик даного орнітоморфного символу, а відтак виявити закономірності, логіку у побудові образу зозулі. Серед “портретних” рис звернено особливу увагу на колір, стать, розмір та естетичне бачення пташки. У підрозділі “Мова зообразу” розглянуто один із найвиразніших звукових образів українського фольклору - зозулине кування. Закцентовано увагу на амбівалентному прочитанні змісту зозулиної пісні. Інтерпретація кування як веселощів у фольклорних текстах повязана із комплексом уявлень весна - гуляння - воля, натомість сумні конотації голосу зозулі випливають із розуміння весни як пори вшанування предків, зокрема, з віри у те, що покійники на Трійцю зозулями прилітають до родини. Окремо простежено медіаторну функцію даного орнітоморфного символу у поховальній та весільній обрядовості. Зозуля - знак межі, вона виступає посередником між “цим” і “тим” світами, між старим і новим статусами. “Соціальні” характеристики образу зозулі зумовлені такими основними уявленнями: а) зозуля не вє гнізда, отже, не будує сімї (не може її зберегти); б) зозуля - вдова; в) зозуля не годує дітей, отже, не має їх; г) зозуля - погана мати, погана дружина; д) зозуля - сирота; е) зозуля - знак зради; є) зозуля парується з іншим видом диких лісових птахів.

Семантико-функціональними “партнерами” образу зозулі серед тварин є ластівка, чайка, частково ворона, яструб, комаха сонечко (зозулька); у світі дерев - береза, тополя, верба; у рослинному світі - окремі види родини Орхідей та братки, в антропоморфному коді - постать Марени.

Естетичне наповнення образу пташки повязане із міфопоетичним змістом зозулі. Водночас перехід міфопоетичного в естетичне проходить із певним “редагуванням” змісту. У тональності етноестетики українця образ пташки отримує роль художнього засобу, який поглиблює психологічний настрій ліричного героя, налаштовує слухача на потрібний емоційний лад.

Символіка тваринних образів - невичерпна тема для досліджень. Виявлення жанрових модифікацій образів-символів, зясування ареальних особливостей того чи іншого зообразу, вирішення проблеми “свого” та “запозиченого” в образі досліджуваної тварини - усе це ще потребує значної уваги з боку дослідників українського фольклору. Окрім того, запропонована у даній дисертації методика аналізу зооморфних символів може стати у пригоді при розгляді інших символічних систем.

1. Міфологічний образ тура у словян // Матеріали міжнародної славістичної конференції памяті професора Костянтина Трофимовича: У 2т.- Львів: Літопис. - 1998.- Т.2.- С.304-308.

2. Зоологічний код у похоронних голосіннях словян // Етнічна історія народів Європи: Традиційна культура словян. Зб. наук. пр. - Київ: Стилос.- 1999.- С.98-101.

3. Міфологічний образ зозулі в українському фольклорі // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Зб. наук. пр. Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. - Львів: Світ. - 1999- Ч.2.- С.558-563.

4. Над зозулю пташини і на світі немає // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. пр. кафедри фольклористики Київського університету. - Київ. - 1997.- С.42-50.

5. Семантика міфологеми тур - бик // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Львів: Видавництво Львівського університету, 1999.- Вип. 27. Українська фольклористика. - С.49-59.

6. “Від святої неділоньки до святого Йвана…” (символіка зозулиної пісні в українській народній поезії) // Проблеми славістики: Науковий часопис Волинського державного університету імені Лесі Українки. - Луцьк. - 2000.- №2.- С.45-53.

7. Пастух Н. Тваринна образно-символічна система українського фольклору // Мандрівець. - 2000.- №3-4.- С.57-59.

8. Мовний рівень дослідження тваринних образів українського фольклору // Матеріали міжнародних науково-практичних читань, присвячнених памяті українського фольклориста Михайла Пазяка. - Київ: Інститут математики НАН України. - 2000.- С.333-335.

Размещено на .ru