Знання та технології в історичних просторах культури - Автореферат

Кількісне поширення і якісне поглиблення негативних екологічних і соціальних наслідків технологічних інновацій спрямували світову науку на осмислення концептуальної єдності проблем розвитку соціуму, науки, технологій. Тенденцій до трансформації картин світу класицизму та некласицизму, в структурі яких домінують ідеї і методологія класичного природознавства, в картину світу постнекласицизму, в якій домінує ідея узгодження природничих, гуманітарних, технологічних концепцій Нового часу та філософсько-релігійних концепцій історичного часу зумовлюють суттєві зміни кола методологічних проблем та понятійного апарату науки. Вернадського щодо концептуальної близькості філософсько-релігійним концепціям ідеї ієрархічної цілісності Всесвіту актуалізувало проблему адекватності підстав і пізнавальних принципів науки Нового часу, окремі аспекти якої розглядалися в творах Г. В дисертації система теоретичного осмислення (знання) і практичного перетворення довкілля і соціуму (технології) в історичних просторах культури моделюються як цілісна самоупоряджена відкрита еквіфінальна ієрархічна система уявлень щодо структури просторово-часового континууму Всесвіту, чинників усталеності суспільства, сенсу існування людини у Всесвіті і суспільстві, ціннісних орієнтацій пізнання і перетворення світу, мети і засобів розбудови наукових і освітніх інституцій. Для досягнення поставленої мети визначені завдання дослідження: провести експлікацію генезису парадигм і ціннісних орієнтацій класичної і некласичної науки, технологій, культури регіонів світової цивілізації в межах історичної тріади “античність - середньовіччя - новий час”;Виявлено, що Піфагор тлумачив ???? як “космічний кругообіг елементів… взаємну усталеність суспільства та Всесвіту”, Геракліт - як “космічний кругообіг елементів”; що в філософських школах італійських колоній Греції домінували гносеологічні концепції Піфагора та Геракліта, який обстоював, що при побудові умоглядних теорій іонійські природознавці “накопичують емпіричні факти і не розуміють, що тільки збільшують свою неосвіченість”; що принципова для науки Нового часу гіпотеза розподілення “целокупного сущего” Парменіда на “атоми та пустоту” була висунута в процесі полеміки щодо “можливості та неможливості” руху і що “атоми і пустота” в тлумаченні Левкіпа та Демокрита ближче до опозиції філософсько-релігійних концепцій Єгипту, Китаю, Індії, ніж до понять фізики Нового часу; що Анаксагор, який тлумачив ?????-???? як цілісність космоетичного, природно-соціального, визнавав ідею “пустоти і атомів” хибною. Показано, що в епоху античності метою створення моделей “руху зірок” було досягнення високої точності розрахунків при максимально можливому спрощенні моделей і тому співіснували гео-та геліоцентричні моделі Аристарха Самоського, Гіппарха, Евдокса, Птолємея; що домінувала геліоцентрична модель, хоча філософи афінської школи вважали її такою, що “перебуває поза сферою інтересів людини”; що космоцентрична соціально пасивна етика стоїцизму, ідеї якої була практично тотожні ідеям буддизму, спростовувала раціоналізм соціально активної етики класичної античності; що соціальна стратифікація римлян, які вважали себе засновниками “правильного” державного устрою, практично не відрізнялася від варн Індії, а релігійні інституції Риму - від релігійних інституцій Крито-Мікен і Китаю. Звернута увага на те, що ідея редукування давала змогу розглядати природні феномени як результат взаємодій певної комбінації простих ізольованих систем та сприяла розробленню методів математичної формалізації, які давали змогу отримувати достатньо прості кількісні співвідношення між параметрами в лінійному часі та рахувати зневажливо малими нелінійні ефекти при експерименті; що вважалося, що методи математичної формалізації підвели наукове знання до можливості одержувати вичерпну інформацію про “закони природи”; що метою розвитку науки стало створення засобів “виправлення споконвічної недосконалості світу” та підвищення продуктивності праці; що ціннісні орієнтації знання і технологій визначив “образ ідеальної людини”, яка “не залежить ні від сил природи, ні від норм християнської моралі”. Виявлено, що носії “істинного” знання прогнозували настання епох занепаду; що в епохи усталеності соціуму обовязком носіїв “істинного” знання було набуття і втаємничення “істинного” знання, а в епохи занепаду - збереження “істинного” знання; що сакральні писемності були одним із засобів втаємничення “істинного” знання; що для збереження “істинного” знання розроблювалася система символів, алегорій, міфів, догматики та культів релігій; що у символах носії “істинного” знання “згортали” понятійний апарат та пізнавальні принципи “істинного” знання; що візуальна простота символів зумовлювала їх вкорінення в усіх аспектах суспільного і особистого буття; що таким чином долалася антиномічність постулатів втаємничення і збереження “істинного” знання. Виявлена в дослідженні відповідність між моделями класичної, некласичної, постнекласичної науки та моделями релігійних концепцій

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ