Значення творчості Анни Ахматової для світової літератури - Реферат

Анна Ахматова - російська поетеса, що її творчість узагальнила шлях, пройдений російською культурою від "Срібної доби" до періоду хрущовської "відлиги". Ахматова упродовж своєї мистецької еволюції сягнула вершин модерністської лірики. Ахматової у російській літературі випала особлива місія. Видатні сучасниці поетеси зазначали, що у своїй творчості вона дала "цілу книгу жіночій душі", висловила головні її суперечності, "яким стільки років не було виходу..." В особі Ахматової російська "жіноча" поезія дорівнялася до "чоловічої", скасувавши давні упередження, згідно з якими аналогічні явища у російській літературі XIX ст. здебільшого зверхньо оцінювалися хіба що як розваги освічених дам.1912 р. відзначився двома важливими подіями: виходом у світ першої поетичної збірки "Вечір", що відразу була схвалена критикою, і народженням сина - Льва Гумільова, який згодом став видатним істориком. Упродовж десятиліття були створені й надруковані поетичні збірки "Чотки" (1914), "Біла зграя" (1917), "Подорожник" (1921), "Anno Domini" (1922). Ці збірки відбивають важливий перелом у творчому розвитку поетеси, що відбувся у 1914 р.: в ахматівський художній світ, раніше обмежений інтимно-камерними темами, входить бурхлива сучасність з такими її стрижневими поняттями, як "історія", "епоха", "батьківщина", "народ". Ахматова могла залишити свій "захланний і грішний" край і поповнити лави тих діячів російської літератури, що, з болем відірвавшись від коріння, перебралися за кордон, аби врятувати свою духовну свободу й життя.Дихаючи отруйним повітрям, в якому задихалися мільйони співгромадян, спостерігаючи, як батьківщина, що на початку XX ст. вражала світ розквітом культури, стрімко перетворюється на жорстоку виправну колонію, в якій "удосконалення" людської природи супроводжується хрустом кісток і ріками крові, Ахматова дедалі глибше усвідомлювала свою особисту причетність до загальнонародного лиха. Жахливу абсурдність того, що відбувалося у країні та в її власній долі, поетеса з афористичною влучністю пізніше сформулює у поетичному рядку: "Таке вигадував Кафка". Власні переживання, що були приватним виявом страждань усього народу, поставленого навколішки одним із найстрашніших тиранів людської історії, поетеса увиразнювала у своїх віршах. Ахматова постраждала від тоталітарного режиму і як поетеса. Переслідування цензури вона сприймала як багаторічне катування: поетеса почувала себе засудженою, яку позбавили "вогню й води", увязненою, яку оточили арктичні льоди мовчання, поетом, чия муза була безжалісно закатована.Власне, трепетно-пієтетним поклонінням священному слову була просякнута російська поезія XIX ст., в якій А. Ахматова була закорінена як митець і як особистість. Пушкін (згадаймо його вірш, у якому поет уподібнювався біблійному пророку, а смислом його творчості проголошувалася необхідність запалювати словом серця людей). А.Ахматової простежуються спадкоємні звязки з традиціями російської психологічної прози XIX ст. Мандельштам, однодумець Ахматової по "Цеху поетів", з яким її повязували тривалі дружні взаємини: "...Ахматова принесла в російську лірику всю величезну складність російського роману XIX ст. Не було б Ахматової, якби не було Толстого та "Анни Кареніної", Тургенева з "Дворянським гніздом", всього Достоєвського і почасти навіть Лескова. Риси спорідненості з російським класичним романом XIX ст. простежуються, зокрема, в характері ліричної героїні ахматівських збірок 10-20-х років, її внутрішня роздвоєність між "святістю" та "гріхом", готовність нести хрест страждань нагадують духовні метання персонажів Ф. Достоєвського. (До речі, ця характеристика у спотвореному вигляді через двадцять років була використана ідеологами сталінського режиму як "викривальний" аргумент у кампанії цькування поетеси.)Поезія зрілої Ахматової, як уже зазначалося, еволюціонувала від "любовного щоденника" до "документа епохи", в якому літопис загальнонародного буття, зливався з хронікою внутрішнього життя самої поетеси, котра усвідомила власну причетність до долі мільйонів співгромадян, фізично й морально закатованих у "соціалістичному раю". У цьому "документі" могутній епічний розмах художнього зображення "криваво-чорних" трагедій, що розгорталися на території СРСР, поєднувався з проникливим ліричним началом. А ліричне начало вирізнялося сполученням викривального пафосу та урочисто-проповідницьких інтонацій, що нагадувало тональність промов біблійних пророків, які відкривали своїм сучасникам очі на зло світу. У контексті роботи над "документом епохи", котрий писався осторонь брехливого офіційного "літопису" буднів радянського народу, особливої ваги набувала категорія памяті. І прагнення увічнити у безсмертному слові світлу

Зміст

1. Анна Ахматова та її заслуги

2. 1912-1921 рр. в житті Анни Ахматової

3. Сталінські репресії і Анна Ахматова

4. Життєвий і творчий шлях Анни Ахматової за часів Другої світової війни

5. Друга половина ХХ ст. у творчості Анни Ахматової

6. Ахматова і Пушкін

7. Лірика Анни Ахматової

8. Поезія Анни Ахматової

Висновок

Використана література

1. Анна Ахматова та її заслуги

Творчість А. Ахматової продовжувала й розвивала традиції російської класики XIX ст. - О. Пушкіна, І. Гончарова, І. Тургенева, Ф. Достоєвського, Л. Толстого. Значну роль у становленні її поетики відіграла естетична програма акмеїзму.

Засадничим принципом ахматівської лірики є настанова на "пізнання світу через біль", що перегукувалася з художнім світом І. Анненського.

На ранньому етапі творчість Ахматової була "любовним щоденником", у якому тема кохання розроблялася під кутом зображення драматичних надламів і розривів взаємин. У процесі творчого розвитку поетеси її лірика поступово набувала форми своєрідного "літопису" трагічної епохи. Однією з центральних категорій художньої філософії Ахматової стала категорія памяті.

У художньому світі А. Ахматової відбувається "матеріалізація" складних і тонких душевних порухів. Поетеса широко використовує психологічну деталь. Ахматівській ліриці притаманні емоційна стриманість, лаконізм і аскетичність у доборі художніх засобів, настанова на відтворення буденної мови.

1. Виленкин В. В сто первом зеркале. - М., 1987. 2.Дудин М. Души высокая свобода // Перечитывая заново.

2.Сб. лит.-крит. ст. Составитель В.А. Лавров. - М., 1989.-С. 45-59.

3. Жирмунский В. Творчество Анны Ахматовой. - Л., 1973.

4. Скатов Н. Книга женской души (О поэзии Анны Ахматовой) // Ахматова А. Собр. соч. в 2-х т. - Т. 1. - М., 1990.-С. 3-16.

5. Червинская О. Акмеизм в контексте Серебряного века и традиции. - Черновцы, 1997.

Размещено на .ru