Зміст та класифікація фінансових правовідносин - Автореферат

Така увага до поглибленого вивчення й аналізу змісту фінансових правовідносин є обєктивною, адже ці правові звязки мають дуже важливе значення для держави, у перебігу реалізації яких створюються, розподіляються й використовуються централізовані й децентралізовані фонди коштів, без яких неможливо не тільки виконання нею своїх завдань і функцій, а й взагалі її існування. Слід наголосити, що в даний час триває черговий етап реформування фінансового законодавства України, у звязку з чим надзвичайно актуальним є проведення системних, комплексних наукових досліджень питань змісту фінансових правовідносин в умовах сучасності. Поділ усього масиву регульованих фінансовим правом суспільних відносин залежно від напрямків фінансової діяльності дозволить краще, детальніше й чіткіше усвідомити особливості окремих груп цих відносин, визначити точки застосування впливу держави на такі звязки відповідно до виробленої і закріпленої фінансово-правовими нормами моделі фінансового механізму України. В Україні до цього часу у доктрині фінансового права не існує глибокого дослідження, присвяченого узагальнюючій класифікації фінансових правовідносин, а також їх аналізу з точки зору економічного змісту та його впливу на правове регулювання фінансової діяльності держави. У той же час окремі аспекти зазначеної проблеми розглядалися деякими вченими, хоча й трохи під іншим кутом зору, оскільки їх наукові доробки стосувалися окремих груп фінансових правовідносин - податкових, бюджетних, валютних та ін.

ЗМІСТ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ФІНАНСОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спеціальність: Фінансове право

ДМИТРИК ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА

Харків, 2003 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Основні теоретичні розробки й висновки дисертації знайшли відбиття у одному опублікованому у співавторстві навчальному посібнику, 4-х наукових статтях (3 з яких опубліковано у фахових наукових виданнях), тезах доповідей на 6-х науково-практичних конференціях.

Структура роботи обумовлена її метою і завданнями, складається із вступу, 2-х розділів, що обєднують 7 підрозділів, висновків (після кожного розділу й наприкінці дисертації), списку використаної літератури (212 найменувань). Загальний обсяг роботи - 187 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі аргументується актуальність обраної теми дисертації, розкриваються ступінь наукової розробки порушеної проблеми, обєкт і предмет дослідження, вказується методологічна основа, наводиться апробація результатів наукових пошуків, визначається практична значимість даної роботи, а також формулюються положення, що виносяться на публічний захист і відбивають особистий внесок дисертантки у розроблення проблеми.

Розділ перший “Визначення та елементи фінансових правовідносин” складається із трьох підрозділів і висновків до розділу. У ньому аналізуються фундаментальні поняття й положення, на підґрунті яких здійснюється дослідження змісту фінансових правовідносин. У підрозділі 1.1 “Визначення й ознаки фінансових правовідносин” наводиться тлумачення поняття “фінансові правовідносини” й обґрунтовується виокремлення їх суттєвих ознак. Зміст фінансових правовідносин розкривається за допомогою виявлення обовязково належних їм суттєвих ознак, які виражають їх природу і тим самим відрізняють їх від інших видів правовідносин. Із цією метою дається співвідношення ознак правовідносин взагалі й фінансових правовідносин як їх різновиду.

У перебігу дисертаційного дослідження підтримується традиційний погляд, що фінансові правовідносини - це вид фінансових (економічних) відносин, урегульованих фінансово-правовою нормою. Підкреслюється, що саме це положення є підставою для вирізнення всіх суттєвих, притаманних тільки фінансовим правовідносинам ознак. У контексті цього виділено й розглянуто суттєві ознаки фінансових правовідносин: а) їх виникнення, зміна та припинення у сфері фінансової діяльності держави;

б) їх майновий характер;

в) однією зі сторін завжди виступає держава або уповноважений нею державний орган;

г) їх виникнення, зміна і припинення завжди відбуваються на підставі закону.

При зясуванні змісту фінансової діяльності держави як причини, першооснови виникнення, зміни та припинення фінансових правовідносин приділяється певна увага вивченню й узагальненню досліджень провідних фахівців як сучасності, так і вчених-фінансистів ХІХ - початку ХХ століть, що стосуються цього питання.

У дослідженні робиться спроба обґрунтувати виокремлення перерозподілу коштів фондів як самостійного напрямку фінансової діяльності держави та наголошується на необхідності удосконалення процесу регламентації фінансових відносин, що виникають у цьому напрямку. Це, у свою чергу, має виступати необхідною умовою подальшої активізації розглядуваних відносин з метою якнайкращого використання коштів централізованих і децентралізованих фондів, важливим завданням зміцнення державного суверенітету України.

З урахуванням вищевикладеного пропонується наступне авторське визначення фінансової діяльності держави: це врегульований нормами права планомірний процес мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань і функцій державою.

Здійснюючи аналіз майнового характеру фінансових правовідносин, користуючись проведеним дослідженням як чинного законодавства, так і теоретичних положень, дисертантка дійшла висновку, що доцільним є використання категорії “фінансові ресурси”. Робиться спроба розкрити зміст останньої і наводиться таке її формулювання: це матеріальні активи у вигляді коштів та цінних паперів. Це визначення, до речі, і пропонується закріпити у Бюджетному кодексі України.

У перебігу роботи при розгляді суттєвої ознаки фінансових правовідносин - що однією із сторін завжди виступає держава чи уповноважений нею орган, доводиться, що це положення обумовлюється перш за все самою сутністю фінансової діяльності держави, а також імперативним методом правового регулювання, притаманним фінансовому праву. Саме метод владних приписів реально сприяє своєчасному та в повному обсягу надходженню фінансових ресурсів у фонди держави, забезпечує належний їх розподіл (перерозподіл), цільове та доцільне використання відповідно до приписів норм права. Тому у фінансових правовідносинах не може бути рівності сторін, оскільки держава для досягнення загального, публічного інтересу змушена підкорювати своїй волі інших субєктів цих соціальних звязків.

Однак це положення, на думку авторки, не виключає реалізації принципу взаємної відповідальності сторін у фінансових правовідносинах, а саме: що держава в особі уповноважених органів виступає не тільки носієм влади, а й субєктом, відповідальним за свої дії перед іншими (зобовязаними) учасникам зазначених відносин.

Приділяючи певну увагу аналізу такої суттєвої ознаки фінансових правовідносин, як їх виникнення, зміна та припинення завжди на основі закону, зауважується, що держава, враховуючи важливість розглядуваних соціальних звязків, на конституційному рівні встановлює необхідність їх урегулювання виключно законом - актом, який має найвищу юридичну силу. Відповідно до цього їх зміна і припинення повинні здійснюватися тільки такими актами, що виключає можливість їх реалізації за власним розсудом сторін, на підставі договорів.

Таким чином, у перебігу аналізу суттєвих ознак фінансових правовідносин і уточнюється їх поняття. З огляду на вищевикладене пропонується таке визначення останніх: це врегульовані нормами фінансового права економічні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у процесі мобілізації, розподілу (перерозподілу) і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів і мають державно-владний і майновий характер.

У підрозділі 1.2 “Загальна характеристика структури фінансових правовідносин” на підставі загальнотеоретичних положень обґрунтовується структура фінансових правовідносин, що містить субєкт, обєкт, юридичний і фактичний зміст. Саме ці елементи дозволяють найповніше розкрити специфіку цього явища, обумовлену тими істотними ознаками, що дають можливість виділити ці правові звязки з усього різноманіття відносин, які складаються в суспільстві.

Аналізуючи поняття субєктів фінансових правовідносин, авторка співвідносить категорії “субєкт права” і “субєкт правовідносин”. Визначаючи коло субєктів фінансових правовідносин, вона робить висновок, що з урахуванням положень чинного законодавства України, його особливостей необхідно вирізняти територіальну громаду як первинний субєкт таких правових звязків, оскільки в Україні місцеве самоврядування здійснюють саме територіальні громади в особі уповноважених органів місцевого самоврядування.

У дослідженні обєкта фінансових правовідносин по-новому розкривається його зміст як сукупність централізованих і специфічних децентралізованих фондів фінансових ресурсів.

При цьому зазначається, що для радянського періоду розвитку науки фінансового права характерним був погляд на визначення централізованих і децентралізованих фондів через призму суворої централізації, що зумовило мало значимість цієї проблеми. Але вже в пострадянські часи акценти щодо вирішення цієї проблеми дещо змінилися.

З огляду на це і пропонуються такі визначення вищезазначених фондів. Централізований фонд - фонд, формування, розподіл (перерозподіл) і використання коштів якого здійснюються виключно державою в особі уповноважених державних органів чи органів місцевого самоврядування, доходна частина якого, як правило, у примусовому порядку забезпечується державою через систему податків, зборів та інших обовязкових платежів, який діє на всій території країни, спрямований на задоволення загальнодержавних потреб чи потреб органів місцевого самоврядування, виділений в організаційному порядку, діяльність якого детально і всебічно регламентована державою.

Децентралізований фонд - це фонд, повноваженнями по створенню, розподілу (перерозподілу) й використанню якого наділені державні й комунальні підприємства, установи, організації, їх обєднання, який утворений в основному за рахунок їх прибутку, створений на рівні цих субєктів і спрямований на здійснення завдань і функцій, що стоять перед ними.

У підрозділі 1.3 “Особливості змісту як елемента структури фінансових правовідносин” з метою обєктивного і всебічного дослідження фінансових правовідносин уточнюється поняття їх змісту з позицій місця окремого структурного елемента, що виражає взаємозвязок їх юридичного і фактичного змісту. На підставі ретельного аналізу поглядів учених-фінансистів щодо цього питання стверджується, що у фінансових правовідносинах необхідно завжди вбачати взаємозвязок юридичного і фактичного змісту, тобто взаємозвязок прав та обовязків їх учасників та їх поведінки, спрямованих на досягнення відповідного результату - мобілізацію, розподіл (перерозподіл) і використання фондів коштів. Це зумовлено тим, що субєктивні права та юридичні обовязки, які становлять юридичний зміст фінансових правовідносин, включають тільки належну і можливу поведінку субєктів, виключаючи фактичний зміст. Однак сама можливість здійснення субєктами тих чи інших дій у сфері фінансів не може бути вилучена зі змісту фінансових правовідносин, оскільки виключно по їх реальній поведінці ми можемо судити, чи відповідають дії субєктів правам та обовязкам, закріпленим правовою нормою, а значить, цілям і соціальним інтересам, на досягнення яких спрямована фінансово-правова норма.

При аналізі взаємозвязку змісту як елемента фінансових правовідносин та їх субєктів чітко виокремлюється публічно-правовий підхід, що виявляється в переважному становищі держави, а також у закріпленні насамперед її прав та інтересів як субєкта цих звязків. Але це не виключає характеристики змісту субєктивного права і його місця у фінансових правовідносинах як обєктивно властивого і владним, і зобовязаним субєктам.

Досліджуючи особливості змісту як структурного елемента фінансових правовідносин, дисертантка підкреслює низку недоліків чинного законодавства, серед яких основним є недостатньо чітке, однобічне окреслення прав та обовязків субєктів розглядуваних відносин, що зумовлює наявність конфліктних ситуацій.

У контексті цього наголошується на нагальній необхідності розробки і прийняття нормативного акта, наприклад Основ фінансового законодавства України чи закону “Про фінансовий контроль в Україні”, завданням яких є врегулювання багатьох із цих проблем.

Вивчаючи фактичний зміст фінансових правовідносин, дослідниця звертає увагу на те, що практичною реалізацією прав та обовязків субєктів у фінансовій сфері є створення і функціонування фондів, і стверджує, що специфіка змісту цих відносин залежить від того, у якому з напрямків фінансової діяльності виникають такі звязки, а також який фонд - централізований чи децентралізований - виступає їх обєктом.

Розділ другий “Зміст фінансових правовідносин як підстава їх класифікації” складається із чотирьох підрозділів і висновків за цим розділом. Підрозділ 2.1 “Підстави класифікації фінансових правовідносин” присвячено дослідженню різних видів фінансових правовідносин. На підставі досконалого вивчення монографічної й навчальної літератури робиться висновок, що на сьогодні немає однозначних підходів до класифікації фінансових правовідносин, і звертається особлива увага на нижченаведених моментах. При класифікації фінансових правовідносин залежно від структури фінансової системи держави необхідно передовсім виходити з особливостей соціально-економічного розвитку країни в розглядуваний період. Залежно від обєкта необхідно виокремлювати фінансові правовідносини щодо централізованих і децентралізованих фондів коштів. Але, на думку авторки, поділ фондів фінансових ресурсів, що створюються, розподіляються й використовуються у процесі фінансової діяльності держави, на централізовані й децентралізовані не є вичерпним. Тому в роботі перш за все зосереджується увага на таких видах фондів: 1) цільові (спеціальні) і загальні;

2) бюджетні і позабюджетні. Чинне законодавство України не дає детального обґрунтування й визначення механізму функціонування таких фондів.

На підставі проведеного дослідження вітчизняного й іноземного законодавства, теоретичних положень проблеми обґрунтовується необхідність вдосконалення правового режиму цільових фондів. У цьому підрозділі зазнає критики положення Бюджетного кодексу України щодо заборони створення позабюджетних фондів, оскільки зміцнення бюджетної системи держави неповинно тягнути за собою ліквідацію таких утворень.

У роботі пропонується класифікації фінансових правовідносин з точки зору їх змісту, який характеризується відповідною специфікою залежно від того, в якому напрямку фінансової діяльності існують такі звязки. Виходячи з цього виділяються наступні фінансові правовідносини: 1) у галузі формування доходів фондів;

2) при розподілі коштів фондів;

3) при їх перерозподілі;

4) у сфері використання коштів фондів.

У підрозділі 2.2 “Правове регулювання фінансових відносин у сфері доходів фондів” зясовуються особливості змісту фінансових відносин та його вплив на правове регулювання фінансової діяльності у напрямку мобілізації фінансових ресурсів у фонди. Стосовно доходів фондів фінансові правовідносини виступають родовим поняттям, до якого включаються видові - податкові, щодо державного кредиту тощо, тому при їх правовому регулюванні необхідно виходити з їх загальної спрямованості - забезпечення надходження коштів у фонди.

Дисертантка зазначає, що держава ретельно регламентує і вказує способи й методи акумулювання фінансових ресурсів у централізовані фонди, наприклад бюджети, тоді як стосовно децентралізованих фондів вона надає право субєктам, у чиєму віданні знаходяться такі фонди, самостійно забезпечувати надходження в них коштів, але в рамках, не заборонених законом. При цьому певна увага приділяється обовязковому методу мобілізації, правова природа якого, на думку авторки, виключає можливість застосування податкового компромісу. Піддаються критиці й положення Бюджетного кодексу України щодо закріплення доходів бюджету, оскільки вони не розкривають суті таких надходжень. На підставі аналізу сформульованих у науковій літературі позицій пропонуються зміни у відповідні нормативні акти й доповнення до них.

Підрозділ 2.3 “Правове регулювання фінансових відносин у сфері розподілу коштів фондів” присвячено дослідженню впорядкування державою фінансових відносин при розподілі та перерозподілі коштів фондів, оскільки ця проблема стосується інтересів усіх членів громадянського суспільства. Фінансові правовідносини, що виникають у цій царині поділяються на концептуальні й реальні. Стверджується, що коло осіб, які беруть участь у таких відносинах досить вузьке, оскільки їх субєктами можуть бути тільки спеціально уповноважені органи.

Робиться спроба відмежувати фінансові відносини у сфері розподілу і перерозподілу коштів фондів, які знаходяться в безпосередньої близькості. Із цією метою детально розглядаються й обґрунтовуються принципи, на яких здійснюється розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів, зміст бюджетних і міжбюджетних відносини, задля чого критично аналізуються чисельні нормативно-правові акти, що регламентують розподіл фінансових ресурсів за в статтями видатків відповідно до бюджетної класифікації та їх перерозподіл у порядку бюджетного регулювання. У результаті цього зазначається, що на сьогодні відбувається змішування таких понять, як трансферти, міжбюджетні трансферти, бюджетне регулювання та його методи (дотації, субвенції), і розробляються відповідні визначення, які аргументовано пропонується закріпити в Бюджетному кодексі України.

На думку дисертантки, визначаючи поняття трансферту, необхідно його характеризувати як родову категорію, суть якої вбачається у переміщенні фінансових ресурсів від одного субєкта фінансових правовідносин до іншого. Причому в даному випадку не робиться акцент на те, хто може бути субєктом - одержувачем таких коштів і субєктом, у власності чи віданні якого знаходиться фонд, з якого передаються кошти. Для виокремлення і чіткого визначення джерела, з якого надаються кошти у виді трансфертів, і одержувача таких коштів при розподілі й перерозподілі фінансових ресурсів рекомендується виділити такі його види: міжбюджетні трансферти, бюджетні трансферти і внутрішньо-бюджетні трансферти, що дозволить провести розмежування і вирізнення підстав та умов, за яких здійснюється перерозподіл раніше розподілених фінансових ресурсів у порядку бюджетного регулювання. Саме з цієї позиції обґрунтовується необхідність подальшого розвитку й удосконалення перерозподілу коштів, що здійснюється у відповідних формах трансфертів.

У підрозділі 2.4 “Правове регулювання фінансових відносин при використанні коштів фондів” досліджуються особливості впливу держави на фінансові відносини у сфері використання коштів фондів. Їх специфіка залежить від змісту відносин, який характеризується спрямованістю прав та обовязків їх субєктів на конкретну реалізацію й виконання тих завдань і функцій, що є першочерговими на відповідному етапі розвитку держави й суспільства. Доводиться, що для вирішення питання про необхідність здійснення видатків із відповідних фондів важливе значення має чіткість правового регулювання фінансових відносин у цій сфері, задля чого держава повинна чітко визначити цілі й призначення фінансових ресурсів, обґрунтувати необхідність здійснення таких витрат саме в конкретний період, визначити, з яких фондів вони будуть здійснюватися, установити порядок їх використання, форми й методи фінансового контролю за цільовим спрямуванням коштів, закріпити відповідальність за нецільове чи несвоєчасне їх використання.

Приділяючи певну увагу класифікації існуючих видатків фондів, на підставі сформульованих у доктрині фінансового права позицій аргументовано вказується на необхідність на рівні Бюджетного кодексу закріпити їх розподіл, дати визначення поточних видатків і видатків розвитку, оскільки ця проблема тісно повязана з механізмом їх скорочення в разі бюджетного дефіциту, що, на жаль, сьогодні є досить поширеним явищем. Крім того, в роботі досліджуються проблеми використання фінансових ресурсів централізованих і децентралізованих фондів з точки зору характеристики їх правового режиму як такого, що має тверді обмеження, зумовлені недостачею коштів, суворою економією витрат останніх, запобіганням збільшенню інфляції й недопущенням подальшого спаду життєвого рівня населення.

На думку авторки, не можна пояснювати такий факт становленням і реформуванням фінансового законодавства, тому в пошуках виходу з цієї ситуації принципового значення набуває глибокий і науково обґрунтований підхід до створення дійового механізму витрачання коштів фондів, розроблення якого було започатковано ще видатними вченими ХІХ - початку ХХ століття, але останнім часом нехтувалося.

ВИСНОВКИ

У дисертації поглиблено проаналізовано зміст фінансових правовідносин, розроблено їх класифікацію за цим критерієм, а також конкретні пропозиції по вдосконаленню правового регулювання фінансової діяльності держави. У перебігу дослідження сформульовано наступні теоретичні висновки: 1. Фінансова діяльність держави - це врегульований нормами права планомірний процес мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань і функцій державою;

2. Фінансові ресурси - це матеріальні активи у вигляді коштів і цінних паперів; фінансовий держава юридичний

3. Фінансові правовідносини - це врегульовані нормами фінансового права економічні відносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі мобілізації, розподілу (перерозподілу) й використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, і мають державно-владний і майновий характер;

4. Фінансові правовідносини мають таку структуру: субєкт, обєкт, юридичний і фактичний зміст. Саме ці елементи дозволяють найповніше розкрити специфіку досліджуваного явища, зумовлену тими суттєвими ознаками, що дають можливість виокремити ці правові звязки з усього різноманіття відносин, що складаються в суспільстві;

5. У фінансових правовідносинах необхідно завжди вбачати взаємозвязок юридичного і фактичного їх змісту, тобто взаємозвязок прав та обовязків учасників цих відносин і їх поведінки, спрямованих на досягнення відповідного результату - мобілізацію, розподіл (перерозподіл) і використання фондів коштів;

6. Централізований фонд - фонд, формування, розподіл (перерозподіл) і використання коштів якого здійснюється виключно державою в особі уповноважених державних органів чи органів місцевого самоврядування, доходна частина якого, як правило, у примусовому порядку забезпечується державою через систему податків, зборів та інших обовязкових платежів, який діє на всій території країни, спрямований на задоволення загальнодержавних потреб або потреб органів місцевого самоврядування, виділений в організаційному порядку, діяльність якого детально і всебічно регламентована державою;

7. Децентралізований фонд - це фонд, повноваженнями по створенню, розподілу (перерозподілу) й використанню якого наділені державні й комунальні підприємства, установи, організації, їх обєднання, який утворений в основному за рахунок їх прибутку, створений на рівні цих субєктів і спрямований на здійснення завдань і функцій, що стоять перед зазначеними субєктами.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ

1. Дмитрик О.О. До питання про визначення фінансової діяльності держави // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Вип. 47 / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України. - 2001. - С. 123-129.

2. Дмитрик О.О. До питання про зміст фінансових правовідносин // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Вип. 56 / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України. - 2002. - С. 129-134.

3. Дмитрик О.О. Податкові правовідносини // Наук. вісн. Чернівецьк. ун-ту: Зб. наук. пр. - Вип. 121: Правознавство. - Чернівці: Рута, 2001. - С. 100-102.

4. Основи налогового права: Учеб. пособие / Авт. кол. Г.В. Бех, О.А. Дмитрик, Д.А. Кобыльник и др. / Под ред. Н.П. Кучерявенко. - Харьков: Легас, 2003. - 384 с. (внесок авторки 3 друк. арк.).

5. Дмитрик О.О. Целевые фонды как объект финансовых правоотношений // Фин. право: ИГ “Юристъ”. - 2002. - №4. - С. 26-30.

6. Дмитрик О.О. Категорії податку, збору, обовязкового платежу: особливості деталізації та розмежування // Укр. адм. право: Актуал. пробл. реформування: Зб. наук. пр. за матер. Другої нац. наук.-теорет. конф. - Суми: ВВП “Мрія-1” ЛТД: Ініціатива, 2000. - С. 96-97.

7. Дмитрик О.О. Підстави правового регулювання податкової правосубєктності // Актуал. пробл. формування прав. держави в Україні: Тези доп. та наук. повід. Всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених / За ред. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. - С. 123-125.

8. Дмитрик О.О. Про співвідношення визначень податкового зобовязання та змісту податкового правовідношення як різновиду фінансового правовідношення // Податкова політика та її нормативно-правове забезпечення: Зб. наук. пр. за матер. наук.-практ. конф. - Ірпінь: Акад. ДПС України, 2001. - С. 140-142.

9. Дмитрик О.О. Вплив реформування фінансової системи на стан ринкових відносин в Україні // Конституція - основа державного будівництва і соціального розвитку України: Тези доп. та наук. повід. учасників наук. конф. молодих учених (м. Харків, 30 червня 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. - С. 115-117.

10. Дмитрик О.О. Проблеми правового регулювання фінансових відносин // Сучасні пробл. юрид. науки і правозастосовної діяльності: Тези доп. та наук. повід. учасників конф. молодих учених (м. Харків, 20-21 грудня 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. - С. 108-110.

11. Дмитрик О.О. Питання правового регулювання фінансової діяльності органів місцевого самоврядування // Пробл. прав. регулювання місцевого самоврядування: Матер. наук.-практ конф., (м. Харків, 4-5 грудня 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. - С. 264-265.

Размещено на .ru