Зміни в адміністративному устрої православної церкви в Україні в другій половині ХІХ століття - Автореферат

Тоді в православній церкві здійснювалася низка реформ адміністративного устрою. У науковому відношенні розкриття змін в адміністративному устрої православної церкви в Україні в другій половині XIX ст. зумовлено актуальністю дослідження одного з переломних моментів вітчизняної історії. Церква, як складова частина суспільства, входила тоді в стан глибокої кризи, спричиненої невідповідністю існуючих організаційних форм провідним світовим тенденціям розвитку і дедалі настійніше шукала виходу з цієї кризи. Тому за умов динамічного духовного підйому України, її національного відродження актуальним і практично доцільним є використання досвіду розвязання кризових інституційних проблем тієї доби, коли, як і сьогодні, відбувалося становлення ринкових відносин та вибудовувався відповідний тип суспільних та конфесійних взаємин. Меті роботи підпорядковані наступні дослідницькі завдання: - дослідити адміністративно-територіальну структуру, систему місцевого церковного управління та її еволюцію в Україні напередодні реформ другої половини ХІХ ст. у співвідношенні з національними традиціями;У другій половині ХІХ ст. в українських єпархіях було проведено низку історико-статистичних досліджень. Чистовика дослідники отримали приклад аналізу організаційного устрою православної церкви в Україні з характеристиками ієрархів та найважливіших подій регіональної церковної історії. Харлампович та ін., які на основі комплексного документалізму ґрунтовно вивчали особливості життя православної церкви на українських землях від доби Київської Русі до ХІХ ст. включно й подали приклад збалансованого огляду не тільки внутрішнього ладу церкви, а й зовнішніх чинників його трансформації: впливів інших конфесій, політичних обставин. Не дивлячись на домінування імперської концепції при вивченні української церковної історії та низький рівень застосування наукових методологій, саме тоді розпочався історичний аналіз адміністративного устрою православної церкви в Україні та змін, що відбувалися в ній протягом другої половини ХІХ ст., як частки загальногромадянської і загальноукраїнської історії. Автори не досліджували особливостей впровадження реформ в українських єпархіях та роль українського чинника в процесах модернізації церковного устрою другої половини ХІХ ст.Дисертація розвязує важливу та актуальну проблему характеристики змін в адміністративному устрої православної церкви в Україні у другій половині ХІХ ст. На основі комплексного опрацювання широкого кола джерел, частина яких уведена до наукового обігу вперше, проведено реконструкцію процесу трансформування цього устрою. Встановлено, що напередодні реформ другої половини ХІХ ст. імперсько-синодальна система цілеспрямовано руйнувала залишки традиційного церковного устрою України. Накопичення кризових явищ у суспільно-політичному та церковному житті українських земель, централістична деформація та надмірна бюрократизація адміністративної системи РПЦ активізували пошуки шляхів реформування церковного устрою. ХІХ ст. спричинило гучний резонанс в українських єпархіях, ідея запровадження виборності на консисторському рівні не отримала урядової підтримки, оскільки загрожувала владі втратою важелів контролю в регіонах та послабленням адміністративної вертикалі.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Дисертація розвязує важливу та актуальну проблему характеристики змін в адміністративному устрої православної церкви в Україні у другій половині ХІХ ст. На основі комплексного опрацювання широкого кола джерел, частина яких уведена до наукового обігу вперше, проведено реконструкцію процесу трансформування цього устрою. Зясовано, що він був результатом суперечливої взаємодії між новими громадськими силами, які прагнули демократизувати суспільство, і старими імперськими формами. Суттєву роль у цій взаємодії відігравав український національний фактор, вплив якого наростав, маючи регіональні особливості.

Встановлено, що напередодні реформ другої половини ХІХ ст. імперсько-синодальна система цілеспрямовано руйнувала залишки традиційного церковного устрою України. Викорінювалися рештки засад соборності церковного управління. Структура та методи роботи єпархіальних установ трансформувалися за типовим взірцем.

Накопичення кризових явищ у суспільно-політичному та церковному житті українських земель, централістична деформація та надмірна бюрократизація адміністративної системи РПЦ активізували пошуки шляхів реформування церковного устрою. Освічена громадськість ініціювала дискусії щодо реформування церковного ладу. В обговореннях окреслилися дві тенденції. Першу представляли прогресивні кола - учасники суспільно-політичних організацій, літератори, публіцисти. Вони виступили за оживлення давнього принципу виборності духовенства, посилення ролі віруючих у церковному управлінні, децентралізацію єпархіальної структури, обмеження повноважень секретарів консисторій. Відроджуючи кращі риси минулого, вони зосередилися переважно на дослідженні культурницьких та історичних аспектів старовинного устрою церкви і не дали своїм розвідкам практичного пристосування.

Протилежною стороною в дискусіях виступили урядовці та ієрархи. Вони вносили корективи до церковного управління, суттєво не змінюючи його. Парафіяльне духовенство зосередилося на станово-корпоративних матеріальних пріоритетах.

У вимогах змін адміністративного устрою церкви все чіткіше окреслювався український аспект. Помітну активність в плані інтелектуального пошуку нових варіантів вдосконалення церковного ладу проявили молоді священики й семінаристи.

Ліберальні реформи другої половини ХІХ ст. вплинули на активізацію церковного життя. Віруючі українських єпархій наполягали на поновленні старовинних релігійних традицій, що вилилося в стихійний рух по створенню церковних рад, церковнопарафіяльних братств.

У середині 60-х рр., з метою втримання мирської парафіяльної самодіяльності, почалася реорганізація мирянських обєднань у формат попечительств. Проте постійні урядові втручання у роботу попечительств звели нанівець їхню ефективність.

При реформуванні церковно-адміністративного ладу задля підняття авторитету білого духовенства найбільше уваги було приділено змінам у парафіяльному устрої та статусі кліру. Служителі почали реалізовувати свої громадянські права.

Скорочення парафіяльної мережі та чисельності білого духовенства, яке мало на меті заощадження коштів на утримання причтів, зумовило консолідацію та опір духовенства й віруючих в українських єпархіях.

Єпископат, що не мав можливості відкритої опозиції, лавірував між синодальними вимогами та підвідомчим кліром, намагаючись максимально зберегти чисельність парафій та причтів.

Лібералізація благочинницького та єпархіального управління носила обмежений характер. Незважаючи на те, що введення практики обрання благочинних у 60-х рр. ХІХ ст. спричинило гучний резонанс в українських єпархіях, ідея запровадження виборності на консисторському рівні не отримала урядової підтримки, оскільки загрожувала владі втратою важелів контролю в регіонах та послабленням адміністративної вертикалі.

Спроби вилучення функцій духовного суду у консисторій та лібералізації судочинства теж зазнали фіаско.

Контрреформи 80-90-х рр. спрямовувалися на посилення впливів ієрархії, централізацію та уніфікацію церковного життя в парафіях.

Незважаючи на тотальний імперський тиск на братства, особливо на Правобережній Україні, у їх діяльності проявлялася національна самобутність народу, віддзеркалювався процес відродження стародавніх традицій українського церковного устрою, оскільки до складу братських організацій, особливо на Волині, Поділлі, Київщині входило чимало представників української інтелігенції, що брала участь в українському національному русі. Її зусиллями створювалося підґрунтя для формування соціальної бази майбутнього руху за автокефалію української церкви.

Зміна вектору політичного розвитку імперії у 80-90-х рр. ХІХ ст. призвела до поновлення парафіяльної мережі, що існувала в 50-х рр. ХІХ ст. й утворення нових парафій. Розбудова парафіяльної мережі відбувалася під контролем єпархіальної влади та Синоду. Структура єпархіального управління не зазнала суттєвих змін. Відновилася практика частих переведень архієреїв з однієї кафедри на іншу. Посилився контроль над єпископами з боку консисторських секретарів. В українських єпархіях це призвело до концентрації влади в руках єпископату та позначилося на роботі всіх єпархіальних установ. Імперська система трансформувала церковний устрій у відповідності з російськими етноконфесійними традиціями та вимогами нового часу.

Комплексне дослідження проблеми змін адміністративного устрою православної церкви в Україні в другій половині ХІХ ст. дозволило розкрити звязок церковних реформ з ліберальними реформами у світській сфері. Складний характер церковної модернізації показано шляхом визначення окремих елементів змін і їх динаміки. Зясовано місце окремих соціальних сил в процесі реформування церкви: офіційного керівництва, громадських лідерів, кліру, мирян. Збагачено уявлення про ступінь реформування різних рівнів управління та суперечливі тенденції змін.

Ряд важливих аспектів дисертаційної роботи заслуговують на те, щоб стати предметом самостійного наукового дослідження. Це зокрема: еволюція окремих елементів церковного ладу, соціальне становище парафіяльного кліру та чиновництва духовних установ в другій половині ХІХ ст., участь духовенства в громадсько-політичному житті, роль окремих церковних і громадських діячів у національному відродженні.

Статті у наукових фахових виданнях

1. Шугальова І.М. Адміністративно-територіальний устрій українських єпархій на початку ХХ ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 1999. - Вип. VIII. - С. 32-35.

2. Шугальова І.М. “Єпархіальні відомості” про реформи адміністративного устрою православної церкви в Україні (60-70 рр. ХІХ ст.) // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. - Херсон, 2002. - Вип. 7. - С. 67-71.

3. Шугальова І.М. Проблеми землеволодіння і землекористування духовенства Лівобережної і Південної України // Археологія та етнологія Східної Європи: Матеріали і дослідження: Збірник наукових праць. - Одеса, 2002. - Т. 3. - С. 262-263.

4. Шугальова І.М. Динаміка чисельності парафіяльної мережі в Україні в другій половині ХІХ ст. // Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк, 2004. - Вип. 1 (19). - С. 172-176.

5. Шугальова І.М. Організаційний устрій православного духовенства чорноморського флоту (1900-1920 рр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2004. - Вип. XVII. - С. 81-88.

6. Шугальова І.М. Устрій українських православних єпархій: традиційні засади і напрям еволюції (кінець XVIII - середина ХІХ ст.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2004. - Вип. XVIII. - С. 24-40.

Статті, повідомлення

7. Шугальова І.М. Дискусії щодо перетворень в православній церкві (кінець 50-х - початок 60-х рр. ХІХ ст.): український аспект // Україна: вчора, сьогодні, завтра: Збірник наукових праць / Ред. колегія: Вашкевич В.М. та ін. - Запоріжжя, 2003. - С. 161-174.

Публікації доповідей на наукових конференціях

8. Шугальова І.М. Структурний поділ єпархіальних та парафіяльних органів Російської православної церкви в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Міжнародний науковий конгрес “Українська історична наука на порозі ХХІ століття”. Доповіді та повідомлення. - Чернівці, 2001. - Т. 4. - С. 28-31.

9. Шугальова І.М. Іван Огієнко про організаційний устрій української церкви // Національна освіта: традиції і новації у контексті ідей Івана Огієнка. - К.; Житомир, 2002. - С. 40-42.

10. Шугальова І.М. Реформування системи заміщення священицьких посад в православній церкві в Україні (XVIII-ХІХ ст.) // Історія релігій в Україні: Матеріали ХІІ міжнародної наукової конференції. - Львів, 2002. - С. 483-488.

11. Шугальова І.М. Братські традиції в Українській православній церкві другої половини ХІХ ст. // Історія релігій в Україні: Матеріали ХІІІ міжнародної наукової конференції. - Львів, 2003. - С. 637-642.

12. Шугальова І.М. Російська інтеграція українського православного середовища: імперські плани та українські реалії (друга половина ХІХ ст.) // Історія релігій в Україні: Матеріали XIV міжнародної наукової конференції. - Львів, 2004. - С. 637-642.