Шизофренія як хвороба, її епідеміологія, клінічні прояви і види. Зміни особистості при шизофренії, суїцидальні розлади. Аналіз причин виникнення, прояву та перебігу захворювання на шизофренію, діагностика захворювання за даними спостереження за хворими.
ЗМІСТ ВСТУП 2 РОЗДІЛ 1. Шизофренія як хвороба 7 1.1 Історія вчення про шизофренію 7 1.2 Епідеміологія і патогенез шизофренії 10 1.3 Клінічні прояви і види шизофренії 25 РОЗДІЛ 2. ЗМІНИ ОСОБИСТОСТІ ПРИ ШИЗОФРЕНІЇ 49 2.1 Дитяча та юнацька шизофренія 49 2.2 Шизофренічні дефекти особистості 65 2.3 Суїцидальні розлади при шизофренії 70 РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ДАНІ 77 3.1 Вибір методики 77 3.2 Організація і проведення психодіагностики хворих 78 3.3 Психологічні рекомендації 89 ВИСНОВКИ 91 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 96 ВСТУП Шизофренія є найбільше що часто зустрічається і важливим розладом з цієї групи. Більшість маревних розладів очевидно не повязані із шизофренією, хоча відмежувати їх клінічно, особливо на ранніх етапах, може бути досить важким. Вони складають гетерогенну і не цілком зрозумілу групу розладів, що для зручності можна розділити в залежності від типової тривалості на групу хронічних маревних розладів і групу гострих і транзиторних психотичних розладів. Володимир Лєві так описує порушення мислення при шизофренії [3]: „Cхильність до розумування, до пояснення і обгрунтування всього і вся; до всеохоплення, до однозначності суті, до глобальної послідовності, до всезагальних кінвих істин. („В житті є справа і насолода, найвища справа - наука, найвища насолода жінка; ділю час між наукою і жінкою, але кожна вимагає всього часу; що вибрати?. Що первинне?” Об’єктивних методів діагностики шизофренії на даний час немає. Діагноз ставиться на основі бесід з пацієнтом і аналізу його поведінки. Даний психічний розлад як єдине захворювання було виділено наприкінці XІ століття відомим німецьким психіатром Емилем Крепелином (E.Kraepelіn) за назвою раннє слабоумство (лат. dementіa praecox), тобто та, яка розвивається ще в юності або молоді роки. До цього різні форми шизофренії вважалися самостійними психічними хворобами. А в 1911 р. швейцарський психіатр Еуген Блейлер (E.Bleuler) позначив цю хворобу неологізмом schіsophrenіa. Але очевидно, що шизофренія існувала до цього відкриття, як існував в Атлантичному океані континент між Європою й Азією до того, як Христофор Колумб відкрив Нове Світло, що був названий Америкою. На шизофренію страждає близько 1% людей у всьому світі. Перші симптоми зазвичай з’являються у віці 20 - 30 років, і багато людей так ніколи і не виліковуються цілком від цієї недуги. З одного боку, вистачає доказів того, що шизофренія має біологічну основу, оскільки вона виявляється в сім’ях, що вказує на генетичний компонент. Також відомо і про ледь помітні аномалії у структурі мозку. Пацієнти повідомляють про галюцинації (помилкове сприйняття) та ілюзії (помилкові припущення). Пацієнт може чути власні думки, вимовлені вголос, або чути голоси, які обговорюють його. Це спостереження представляє проблему в дещо іншому світлі: питання полягає не в тому, чому пацієнти чують голоси, але чому вони сприймають свій власний голос за чужий. Зазвичай ми без великих зусиль розуміємо, що відчуття були викликані нашими власними діями, оскільки в такому разі їх можна передбачити. Наприклад, вони мають бути здатні викликати у себе лоскіт. Тож, можливо, ключ до розуміння симптомів шизофренії на фізіологічному рівні лежить у вивченні зв’язків між різними частинами мозку. Актуальність теми зумовлена різними поглядами на етіологію, патогенез та причини прояву захворювання на шизофренію. Обновивши і поглибивши опис параноїдного слабоумства, дане ще Маньяном, Е. Крепелин у 1893 р. (у 4-м виданні Психіатрії) зблизив його з описаними раніше Е. Hecker (1871) і К. Внесені Е. Крепелином у науку нові ідеї і створене їм нове поняття раннього слабоумства викликали надзвичайний інтерес і критичну оцінку не тільки в Німеччині - на батьківщині вченого, але і з боку, по суті, усієї світової психіатричної громадськості. Bleuler (1911). Він доводив, що хвороба не обовязково починається в молодому віці, і що при ній мова йде не про слабоумство (хоча і не виключав його), а про особливий основний розлад - психічному розщепленні, відкіля і пішла, а потім швидко закріпилася назва хвороби шизофренія. Школа А.В. Снежневського в діагностиці, розпізнаванні хвороби першорядне значення надає закономірностям трансформації психопатологічних синдромів. Однієї з них є психодинамічна модель, постулююча як причинний фактор глибоке порушення інтерперсональних взаємин [Sullіvan H., 1953]. Дофамінова гіпотеза народилася на основі двох груп психофармакологічних даних: 1) клінічно ефективні нейролептики різних хімічних груп (фенотіазіни, бутирофенони, тіоксантени й ін.) мають загальну здатність блокувати постсинаптичні дофамінові D2-рецептори і існує кореляція між їх клінічною ефективністю і виразністю антагоністичної дії стосовно О2-рецепторів; 2) агоністи дофаміну типу амфетаміну можуть викликати психози, що мають подібність з параноїдною шизофренією. Відповідно до дофамінової гіпотези передбачається, що при цьому захворюванні має місце підвищення активності дофамінової системи мозку зі збільшенням виділення дофаміну, посиленням дофамінової нейротрансмісії
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
