Зловживання правом: загальнотеоретична характеристика - Автореферат

Зловживання правом завжди було та й дотепер залишається невідємним «атрибутом» функціонування права. Аналіз суспільно-правової ситуації в Україні та в інших пострадянських державах, а також у країнах із розвинутою демократією дає можливість констатувати значне поширення зловживання правом. Хміль), проте існує низка проблем, що стосуються загальнотеоретичних аспектів розуміння зловживання правом, які залишаються ще невирішеними. З огляду на викладене, пропоноване дисертаційне дослідження є спробою поглибити загальнотеоретичне осмислення явища зловживання правом, зокрема крізь призму різних типів праворозуміння - природного та позитивістського (про потребу такого дослідження вже йшлося у працях О. сформульовано положення про те, що однією зі закономірностей взаємозвязку динаміки зловживання правом, з одного боку, та еволюції природного й позитивістського типів праворозуміння, з іншого, є те, що тенденції якісної та кількісної змін показників зловживання правом впливають на еволюцію і самих цих типів праворозуміння, а діалектична єдність і конкуренція останніх справляє помітний вплив і на доктрину неприпустимості зловживання правом;Зокрема, значну увагу присвячено обґрунтуванню тез про те, що: а) кількісна та якісна зміни проявів зловживання правом на практиці справляють безпосередній та визначальний вплив на еволюцію розвитку природного і позитивістського типів праворозумінь та відповідних видів права; б) діалектика природного та позитивістського праворозумінь справила визначальний вплив і на розвиток самої доктрини неприпустимості зловживання правом. «Відображення проблематики зловживання правом в юриспруденції», на підставі здійсненої класифікації та подальшого аналізу існуючих загальнотеоретичних і галузевих досліджень феномена зловживання правом, зроблено висновок про те, що його пізнання з точки зору виключно якогось одного типу праворозуміння не дає можливості отримати достовірні результати, оскільки, по-перше, сучасна суспільно-правова реальність є такою, що у ній так чи інакше поєднуються означені типи праворозуміння та, по-друге, для кожного з останніх є характерними такі недоліки, котрі можуть бути усунуті лише при застосуванні протилежного з них. Другий розділ «Зловживання правом: сутність, причини, механізм здійснення» містить три підрозділи, в яких визначено поняття зловживання правом, зясовано та проаналізовано його основні ознаки, склад як специфічного виду протиправної поведінки, встановлено й охарактеризовано передумови виникнення і поширення цього явища, вивчено механізм здійснення останнього. «Поняття, основні ознаки та склад зловживання правом як специфічної протиправної поведінки» подається визначення поняття зловживання правом, детально характеризуються його три основні та одна факультативна ознака; обґрунтовується, що зловживання правом є особливим видом протиправної поведінки (правопорушення). Значну увагу приділено зясуванню особливостей колективних суспільних утворень як субєктів зловживання правом, умисної форми вини при вчиненні відповідної поведінки, її обєкта (зокрема, власне права, його цінності як обєкта зловживання), а також специфіці обєктивної сторони зловживання правом (для якої є характерним «маскування» зловживачем протиправної поведінки під правомірну).У дисертації наведено нове вирішення наукового завдання, що полягає в уточненні загальнотеоретичних уявлень про зловживання правом. Зловживання правом руйнує, спотворює належну сутність позитивного права, якою має бути право природне (справедливість). Сутністю же самого зловживання правом є суперечність між формою (легалізованими засобами) і соціальним змістом відповідної поведінки: адже тут відбувається начебто поєднання «непоєднуваного» - зовні правомірного здійснення юридичних норм (форма) та водночас вчинення правопорушення (зміст). Зокрема, загальні закономірності взаємозвязку розвитку зловживання правом, з одного боку, та еволюції природного й позитивістського типів праворозуміння, з іншого, полягають у наступному: а) якісна та кількісна зміни показників зловживання правом справляють безпосередній та визначальний вплив на еволюцію цих типів праворозуміння й відповідних різновидів права; б) діалектична єдність і конкуренція природного та позитивістського праворозумінь відчутно впливають і на еволюцію означеної доктрини. Так, у межах позитивізму виокремлено підходи: а) легістський (він зазвичай або взагалі заперечує існування зловживання правом, або ж зводить його виключно до правопорушення, зокрема до шикани); б) субєктивістський (акцентування уваги на субєктивній стороні відповідної поведінки); в) обєктивістський (оцінюється насамперед обєктивна сторона досліджуваної поведінки, зокрема діяння і спричинена ним шкода) та г) той, що ґрунтується на сприйнятті зловживання правом як особливого типу правової поведінки, відмінного як від правомірної поведінки, так і від правопорушення (останній вид оцінки може вважатися, певною мірою, комплексним).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертації наведено нове вирішення наукового завдання, що полягає в уточненні загальнотеоретичних уявлень про зловживання правом. Виконане дисертаційне дослідження дає підстави зробити такі загальні висновки: 1. Зловживання правом руйнує, спотворює належну сутність позитивного права, якою має бути право природне (справедливість). Сутністю же самого зловживання правом є суперечність між формою (легалізованими засобами) і соціальним змістом відповідної поведінки: адже тут відбувається начебто поєднання «непоєднуваного» - зовні правомірного здійснення юридичних норм (форма) та водночас вчинення правопорушення (зміст).

Природний і позитивістський типи праворозуміння та відповідні різновиди права, їхня роль і еволюція у суспільному житті нерозривно взаємоповязані з принципом і доктриною неприпустимості зловживання правом. Зокрема, загальні закономірності взаємозвязку розвитку зловживання правом, з одного боку, та еволюції природного й позитивістського типів праворозуміння, з іншого, полягають у наступному: а) якісна та кількісна зміни показників зловживання правом справляють безпосередній та визначальний вплив на еволюцію цих типів праворозуміння й відповідних різновидів права; б) діалектична єдність і конкуренція природного та позитивістського праворозумінь відчутно впливають і на еволюцію означеної доктрини.

Тому методологічно найбільш обґрунтованим є дослідження явища зловживання правом крізь призму як природного, так і позитивістського типів праворозуміння, виходячи з пріоритету першого з них.

2. З огляду саме на той тип праворозуміння, на який спираються оцінки певної поведінки як зловживання правом, вони можуть бути класифіковані таким чином. Так, у межах позитивізму виокремлено підходи: а) легістський (він зазвичай або взагалі заперечує існування зловживання правом, або ж зводить його виключно до правопорушення, зокрема до шикани); б) субєктивістський (акцентування уваги на субєктивній стороні відповідної поведінки); в) обєктивістський (оцінюється насамперед обєктивна сторона досліджуваної поведінки, зокрема діяння і спричинена ним шкода) та г) той, що ґрунтується на сприйнятті зловживання правом як особливого типу правової поведінки, відмінного як від правомірної поведінки, так і від правопорушення (останній вид оцінки може вважатися, певною мірою, комплексним).

У межах же юснатуралізму виокремлюються підходи до оцінок: а) субєктивістський та б) обєктивістський (у них теж акцентується увага на, відповідно, субєктивній або обєктивній стороні аналізованого діяння, однак підґрунтя для оцінки є вже природно-правовим), а також в) комплексний. В означеному праворозумінні на інтерпретацію зловживання правом мали певний вплив і позитивістсько-правові теорії та уявлення (зокрема, теорія соціальних функцій, категорія «правового інтересу», телеологічна концепція). Проте, якщо згідно позитивістського підходу під цілями (призначенням) права розуміються прагнення держави чи суспільства («правоустановчих» субєктів), то відповідно до природно-правового підходу такі цілі ґрунтуються на дещо інших засадах (моральних, духовних тощо).

3. Зловживання правом - це така протиправна поведінка, у процесі та в результаті якої субєкт права, маючи на меті заподіяти шкоду іншим субєктам або свідомо припускаючи її настання, формально здійснює певне субєктивне юридичне право, зміст якого має відносно визначений характер і тому може бути витлумачений неоднозначно.

4. Специфіка (ознаки) зловживання правом полягає у тому, що воно зазвичай: 1) відбувається лише через здійснення (реалізацію) субєктами їхніх юридичних прав; 2) завжди є умисною поведінкою; 3) заподіює непропорційну шкоду правовим відносинам, їхнім учасникам або ж створює реальну загрозу цього.

5. Існують дві групи передумов виникнення зловживання правом: конкретно-історичні та правові. Перші повязані з тими соціальними факторами, умовами, котрі обумовлюють та впливають на його якісні й кількісні показники. Другі ж полягають у недосконалому (неналежному, помилковому) нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин, тобто у занадто абстрактному чи неадекватному закріпленні у нормах позитивного права основних принципів природного права, які мали би визначати реальні межі свободи поведінки особи.

Безпосередньою причиною зловживання правом є дефектність правосвідомості субєкта правових відносин (індивідуального чи колективного), тобто така оцінка ним співвідношення власних інтересів (потреб) із правомірними інтересами (потребами) інших субєктів права, згідно якої перші навмисне та безпідставно ставляться вище від других. У цьому випадку норми права використовуються як засіб (інструмент) задоволення інтересів лише зловживача - задля його, так би мовити, «хижацького» споживання права.

6. Особливість механізму зловживання правом проявляється у такому тлумаченні та здійсненні юридичних норм (в основному - дозвільних), коли водночас сутнісно порушуються також певні заборонні норми права, оскільки спричинятиметься непропорційна шкода правовим відносинам, їхнім субєктам (чи створюватиметься реальна загроза її спричинення). Аналіз такого механізму дав можливість виснувати, що задля адекватної (тобто такої, котра ґрунтувалася би саме на природно-правових засадах) оцінки певної поведінки як зловживання правом, для її попередження, припинення і заборони наявність формалізованих (обєктивованих) норм позитивного права є ще недостатньою. Відтак, потрібно виявляти справжню соціальну значимість розглядуваної поведінки, тобто її вплив на інтереси інших субєктів.

7. У нормативно-юридичних формулюваннях вимоги неприпустимості зловживання правом поєднуються природно-правовий та позитивістсько-правовий типи праворозуміння. Дотримуючись їх, у законодавстві конструюються різноманітні юридичні способи його попередження, виявлення, заборони та встановлення відповідальності за його вчинення.

Для виявлення й оцінки діянь, котрі мають ознаки зловживання правом, використовуються як природно-правові, так і позитивістсько-правові критерії. Перші повязані з використанням таких понять як «справедливість», «добросовісність», «розумність» (а точніше - понять, змістовно їм протилежних) та деяких інших, які слугують відповідними оціночними категоріями. Позитивістсько-правові ж критерії повязані зі «субєктивістською» та телеологічною концепціями, котрі в науці часто розглядаються поєднано, комплексно.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини дав можливість установити, що в їхній інтерпретації зловживання правом - це таке використання норм та принципів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке створює можливість для держави, окремої особи чи групи осіб порушити права і свободи інших субєктів (або ж створити реальну загрозу такого порушення) через фактичне обмеження чи скасування прав і свобод (або ж через намір їх обмежити чи скасувати), внаслідок чого послаблюються чи руйнуються ідеали і цінності демократичного суспільства, задекларовані Конвенцією.

1. Полянський Т. Соціально-філософські інтерпретації феномена зла як методологічне підґрунтя дослідження зловживання правом / Тарас Полянський // Юридична Україна. - 2009. - № 3. - С. 8-13.

2. Полянський Т. Особливості зловживань окремими правами, гарантованими Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод / Тарас Полянський // Юридична Україна. - 2009. - № 8. - С. 28-33.

3. Полянський Т. Зловживання правом (загальнотеоретичний аналіз) / Т. Полянський // Право України. - 2010. - № 1. - С. 128-133.

4. Полянський Т. Заборона Євроконвенцією зловживання правом та практика її офіційного тлумачення / Т. Полянський // Право України. - 2010. - № 10. - С. 128-133.

5. Полянський Т. Зловживання правом в інтерпретації Європейського суду з прав людини / Т. Полянський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2010. - Вип. 50. - С. 32-38.

6. Полянський Т. Способи нормативного юридичного закріплення неприпустимості зловживання правом / Т. Полянський // Право України. - 2011. - № 2. - С. 307-312.

7. Полянський Т. Зловживання правом: окремі антропологічні аспекти / Т. Полянський // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи) : Матеріали Міжнародного «круглого столу» (м. Львів, 4-5 грудня 2009 року). - Львів: Край, 2009. - 440 с. (С. 229-237).

8. Полянський Т.Т. Порушення моралі як критерій виявлення та оцінки зловживання правом / Т.Т. Полянський // Здійснення прав людини в Україні та суспільна мораль (наукові статті й законопроектні пропозиції) / Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України / Редкол.: П.М. Рабінович (головн. ред.) та ін. - Серія I. Дослідження та реферати. Вип. 23. - Львів : Край, 2010. - С. 60-67.

9. Полянський Т. Наукові підходи до розуміння сутності зловживання правом / Т. Полянський // Антропологія права : філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи) : Статті учасників міжнародного «круглого столу» (м. Львів, 3-5 грудня 2010 року). - Львів : Галицький друкар, 2010. - С. 518-531.