Злочини і покарання в праві української гетьманської держави 1648-1657 років - Автореферат

Але варто зауважити, що на сьогоднішній час види злочинів та покарань 1648-1657 рр. Гетьманщини ще не піддавались окремому дослідженню, а це б сприяло розвитку вітчизняної історико-правової науки. Аналіз праць вчених доводить, що ними досліджувались причини та наслідки Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр., судова система, закономірності, особливості та тенденції розвитку кримінального права, окремі джерела права Гетьманщини. № 2/04-2; Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, що потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 роки, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755; Основним напрямкам наукових досліджень та річних планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2008-2010 роки. 68 додатку 6 Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 роки (затверджено наказом МВС України від 29.07.2010 р. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу попередніх досліджень з даної теми, законодавчих актів, а також використовуючи нові матеріали, дослідити джерела права Гетьманщини стосовно видів злочинів і покарань й на основі цього виокремити види злочинів, детально розглянути покарання в Українській Гетьманській державі 1648-1657 рр.Зясовано, що питання суду, судочинства та права України - Гетьманщини у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. були предметом дослідження істориків та правознавців - В. У першому томі є розділ «Суди, покарання і страти у запорізьких козаків», де автор показує процес судочинства на Запорозькій Січі, основні види злочинів та покарань. У 20-х роках ХХ ст. в українській державно-правовій науці сформувалися три наукові осередки, в яких велась дослідницька робота по вивченню історії української державності та права. Однак, незважаючи на суттєвий внесок названих дослідників у вивчення видів злочинів і покарань, здійснення судочинства у період 1648-1657 рр., правові інститути Гетьманщини так і не були досконало висвітлені, оскільки дослідники акцентували свою увагу переважно на описуванні тих чи інших подій. Джерельну основу монографії становили документи з центральних архівів у Києві, Львові та Москві, архіву Чарторийських у Кракові, а також рукописних відділів бібліотек України, Росії, Польщі, Австрії, Німеччини та Франції.У висновках дисертації викладені найважливіші історико-теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження, отримані в результаті комплексного аналізу видів злочинів і покарань у праві Української Гетьманської держави часів Визвольної війни середини XVII ст., які зводяться до наступного: 1. Джерельна база дослідження, яка включає в себе як опубліковані та введені до наукового обігу матеріали, так і архівні документи, а саме: законодавчі акти (Литовські статути, збірники Магдебурзького права, російське законодавство), королівські грамоти, універсали і грамоти українських посадовців - гетьманів та полковників, козацькі реєстри, документи органів судочинства, офіційне і приватне листування, літописи, хроніки, мемуари, і є досить різноманітною та достатньою для всебічного та обєктивного розкриття зазначеної теми. Джерелами кримінального та кримінально-процесуального права Гетьманщини досліджуваного періоду були: Литовські статути, Магдебурзьке право, звичаєве право, церковне звичаєве право, гетьманське законодавство, почало проникати російське право. Дослідивши генезу поняття «злочин», дисертантка прийшла до таких висновків: - У Литовському статуті при визначенні поняття «злочину» на перший план виходило його протизаконність, небезпечність, суспільна значимість. Дослідивши кримінальне право Гетьманщини періоду 1648-1657 рр., дисертантка відзначає наявність таких видів злочинів, як: державні, військові, службові, майнові та господарські, злочини проти православної віри, церкви та духовенства, злочини проти особи та моралі.

1. Основний зміст

У висновках дисертації викладені найважливіші історико-теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження, отримані в результаті комплексного аналізу видів злочинів і покарань у праві Української Гетьманської держави часів Визвольної війни середини XVII ст., які зводяться до наступного: 1. Аналіз наявних історико-правових досліджень свідчить, що на сьогодні в історико-правовій науці відсутнє комплексне дослідження видів злочинів та покарань періоду Визвольної війни 1648-1657 рр.

Джерельна база дослідження, яка включає в себе як опубліковані та введені до наукового обігу матеріали, так і архівні документи, а саме: законодавчі акти (Литовські статути, збірники Магдебурзького права, російське законодавство), королівські грамоти, універсали і грамоти українських посадовців - гетьманів та полковників, козацькі реєстри, документи органів судочинства, офіційне і приватне листування, літописи, хроніки, мемуари, і є досить різноманітною та достатньою для всебічного та обєктивного розкриття зазначеної теми.

2. У результаті проведеного дослідження автор прийшла до висновку, що Визвольна війна українського народу 1648-1657 рр. під проводом Б. Хмельницького була результатом соціально-економічних, суспільно-політичних та національно-релігійних протиріч, що склалися на українських землях, які входили до складу Речі Посполитої. У ній брали участь усі соціальні версти тогочасного українського суспільства. Війна призвела до суттєвих соціальних і політичних змін усередині самого українського суспільства, що вплинуло на зміну правової свідомості населення, системи судоустрою та судочинства. Відбуваються зміни у системі кримінальних злочинів і покарань, у першу чергу тих, що були повязані з державним устроєм та порядком управління Речі Посполитої.

3. Джерелами кримінального та кримінально-процесуального права Гетьманщини досліджуваного періоду були: Литовські статути, Магдебурзьке право, звичаєве право, церковне звичаєве право, гетьманське законодавство, почало проникати російське право. Домінуючим було козацьке звичаєве право, яке представляло собою систему звичаєвих норм, сформованих на Запорозькій Січі, на основі якої базувалась структура та діяльність військово-адміністративних і судових органів, регулювались питання господарських та цивільно-правових відносин. Характерними рисами козацького звичаєвого права були: корпоративність, консерватизм, переважання публічного права, демократизм, усна форма вираження, відсутність поділу на галузі, суворість покарань. Важливим джерелом права української держави були і нормативні акти гетьманської влади, що видавались у формі універсалів, грамот, ордерів, листів, декретів.

4. Дослідивши генезу поняття «злочин», дисертантка прийшла до таких висновків: - У Литовському статуті при визначенні поняття «злочину» на перший план виходило його протизаконність, небезпечність, суспільна значимість. Поняття злочину було повязане з релігійними нормами: злочин ототожнювався з гріхом. Поняття злочину як «кривда» поволі відходило на другий план. Проведене дослідження свідчить про існування відмінностей між розумінням злочинів за різними джерелами права, перш за все за найбільш поширеними - Литовськими статутами і звичаєвим правом. Ці відмінності стосуються державних, військових, релігійних злочинів та злочинів проти моралі. Це пояснюється тим, що обєкти злочинного посягання визначаються політичними, економічними, соціальними, культурними чинниками розвитку кожної держави.

5. Дослідивши кримінальне право Гетьманщини періоду 1648-1657 рр., дисертантка відзначає наявність таких видів злочинів, як: державні, військові, службові, майнові та господарські, злочини проти православної віри, церкви та духовенства, злочини проти особи та моралі. Злочини поділялися на умисні, по необережності, але чітких критеріїв визначення вини злочинця не існувало.

6. Встановлено, що в Українській Гетьманській державі 1648-1657 рр. не було розмежування влади на адміністративну, військову і судову. Тому у більшості випадків судовий процес проводили представники козацької старшини, які зосереджували у своїх руках усю повноту влади. Як вбачається з тогочасних джерел, під терміном «суд» розуміли не лише судовий орган, що здійснював розправу, а й судову дію, тобто процес.

Система судоустрою Гетьманщини у досліджуваний період була досить складною. Вона включала в себе козацькі суди (суд гетьмана, Генеральний військовий суд, полкові та сотенні суди); для міщан - магістратські та ратушні суди; для селян - копні та сільські суди, а також домініальний суд пана щодо своїх підданих. Крім того, існувала система спеціальних судів - церковні, цехові, митні, ярмаркові, третейські. Аналізуючи судовий процес Гетьманщини, зазначимо, що він базувався на принципах демократичності, відкритості, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу, колегіальності.

7. Мета покарання характеризує кінцевий результат, якого держава прагне досягнути засобами кримінально-правового впливу. Вона відображає ситуацію в країні, рівень загальної і правової культури суспільства, стан розвитку кримінального права, ставлення держави до прав і свобод особи. Основною метою, що ставилася при призначенні покарання, був захист суспільства від суспільно-небезпечних діянь. Простежується й така мета покарання як звільнення держави від злочинця, яка реалізовувалась шляхом засудження його до смертної кари. Враховуючи, що релігія мала велике значення в Гетьманщині, злочин у ній ототожнювався з гріхом. Тому метою покарання було спокутування гріха винним у скоєнні злочину. У звязку з тим, що у козацькому звичаєвому праві не було різниці між кримінальними і цивільними правопорушеннями, серед покарань зустрічались і майнові покарання у вигляді відшкодування збитків потерпілому або козацькому товариству. Така мета покарання, як попередження вчинення злочинів, що була відображена у Литовському статуті, зустрічається і в гетьманських універсалах, у яких злочинні дії застерігалися погрозою покарання.

8. Дисертантка відзначає, що Визвольна війна сприяла гуманізації системи покарань, послабленню впливу у карній системі залякуючих видів покарань. У ході війни втратили чинність ті правові норми, що передбачали покарання за злочини проти короля та Речі Посполитої. У звязку з постійними військовими діями види покарань значно спростилися, ставали дещо мякішими і поблажливішими. Особу, що скоїла злочин, але щиро розкаялася, нерідко взагалі прощали і звільняли від покарання. Гарантом подальшої належної поведінки порушників могла виступати громада, представники місцевого духовенства, інші члени суспільства.

Однак, у другій половині XVII ст. норми звичаєвого права почали витіснятися нормами місцевої військово-адміністративної влади, а далі все більше відбувався процес поширення на українських землях російських правових норм, що вплинуло на подальший розвиток покарань, які відзначалися своєю суворістю і, навіть, жорстокістю. Особливістю виконання покарань в Гетьманщині було те, що суворі покарання, наприклад, страта, виконувались досить швидко, що обумовлювалось головним чином невідкладними вимогами військового становища.

У системі покарань України середини XVII ст. мали місце як майнові покарання (штрафи, конфіскація майна), так і немайнові (позбавлення прав, честі, звільнення з посади), а також жорстокі покарання - смертна кара тощо. Зазначені покарання виступали як основними, так і додатковими. Калічницькі покарання не застосовувались. У Запорозькому війську також існували кари церковні у вигляді публічного каяття або заслання на каяття до монастиря.

1. Макаренко О. В. Державне правління Б. Хмельницького та його вплив на формування джерел права / О. В. Макаренко // Науковий вісник Академії праці та соціальних відносин. - 2010. - № 4 (56). - С. 47-50.

2. Макаренко О. В. Магдебурзьке право як основа самоврядування міст Гетьманщини / О. В. Макаренко // Юридичний вісник «Повітряне і космічне право». - 2010. - № 3 (16). - С. 57-59.

3. Макаренко О. В. Види злочинів за Литовським Статутом 1588 року / О. В. Макаренко // Науковий вісник Академії праці та соціальних відносин. - 2011. - № 2. - С. 30-34.

4. Макаренко О.В. Поняття та склад злочину за джерелами права Гетьманщини / О. В. Макаренко // Право і суспільство. - 2011. - № 1. - С. 47-51.

5. Макаренко О. В. Роль Б. Хмельницького у формуванні джерел права Гетьманщини 1648-1657 рр. / О. В. Макаренко // Сучасні проблеми правової системи України : матеріали II Міжнар. наук.-практ. конф., (Київ, 28 жовт. 2010 р.). - К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2010. - С. 131.

6. Макаренко О. В. Становлення українського права за доби Гетьманщини / О. В. Макаренко // Проблеми та перспективи розвитку української науки на початку третього тисячоліття : матеріали II Всеукр. наук.-практ. конф., (Переяслав-Хмельницький, 14-16 груд. 2010 р.). - Переяслав-Хмельницький, 2010. - С. 94-97.

7. Макаренко О. В. Звичаєве право Запорозької Січі / О. В. Макаренко // Україна наукова: матеріали VII Всеукраїнської наук. - практ. конф., (Київ, 20-22 груд. 2010 р.). - К., 2010. - С. 63-64.

8. Макаренко О. В. Принципи судочинства Гетьманщини другої половини XVII ст. / О. В. Макаренко // Стратегія забезпечення сталого розвитку правової системи України : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., (Одеса, 21-22 груд. 2010 р.). - Одеса : ГО «Причорноморська фундація права», 2010. - Ч. 1. - С. 20-22.

9. Макаренко О. В. Генеза кримінальних покарань Гетьманщини кінця XVII ст. / О. В. Макаренко // Соціум. Наука. Культура : матеріали VII Всеукр. наук.-практ. конф., (Київ, 22-24 січ. 2011 р.). - К., 2011. - Ч. 3. - С. 14-15.

10. Макаренко О. В. Формування судової компетенції Богдана Хмельницького / О. В. Макаренко // Теорія і практика застосування чинного вітчизняного та міжнародного законодавства в сучасних умовах : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., (Одеса, 12-13 лют. 2011 р.). - Одеса, 2011. - С. 32-34.

Размещено на .ru