Мовна практика Коцюбинського як один з прикладів підходу до розвитку літературної мови. Загальні відомості про цього письменника. Журналістська діяльність, творчі колізії у зв`язку з публікаціями чи непублікаціями творів, редагування, думки і листи.
Хочу зосередити увагу на його діяльність у сфері журналістики, а саме на особливості співпраці з видавництвами, редакціями; на творчі і політичні колізії, які виникали у звязку з публікаціями чи непублікаціями творів; на його думки з приводу редагування, ставлення до цієї професії, його роздуми та міркування. Коцюбинського дає змогу передусім політичний, літературний і громадський щоденник “Волынь”, у редакції якого письменник працював майже півроку. Будь це ще газета з симпатичним напрямком, стій коло нього живі люди, легше було б співробітникові. Скаржився журналіст і на фінансовий хаос у виданні: “Певно скінчиться тим, що або “Волынь” стане за місяців 2-3, або доведеться її продати, якщо тільки знайдеться покупець”, - зазначалося у листі до дружини 25 листопада 1897 р. Коцюбинського в газеті “Волынь” була рубрика “Свет и тени русской жизни”.Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано; брався за поезію, переклади, нариси. Коцюбинський був у багатьох екзотичних місцях - у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Працював письменник у газеті “Волинь”. Умови праці у газеті були складні: видавець не дбав про сприятливі умови, погано фінансував редакцію, співробітники часто бідували. Нарікаючи, що доводиться дуже важко працювати, «розриватися на 100 частин», він добросовісно виконував щоденні журналістські обовязки, інколи самотужки випускав у світ новий номер, продавав у свіжий номер, оформляв передплату.
Вывод
Михайло Михайлович Коцюбинський - український письменник, громадський діяч. Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано; брався за поезію, переклади, нариси. Головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає художня проза.
Коцюбинський був у багатьох екзотичних місцях - у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному звязку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду.
Працював письменник у газеті “Волинь”. Умови праці у газеті були складні: видавець не дбав про сприятливі умови, погано фінансував редакцію, співробітники часто бідували. Михайло Михайлович був украй невдоволений перебігом редакційних подій. Нарікаючи, що доводиться дуже важко працювати, «розриватися на 100 частин», він добросовісно виконував щоденні журналістські обовязки, інколи самотужки випускав у світ новий номер, продавав у свіжий номер, оформляв передплату.
Напрям часопису, байдужість керівництва, нефаховість співробітників провінційного часопису часто обурювали письменника. Основною працею М. Коцюбинського в газеті «Волынь» була рубрика «Свет и тени русской жизни». Але різні незгоди із редактором, боротьба з цензурою, тривали майже кожного разу, коли доводилося подавати матеріали в номер і відстоювати власну позицію. М. Коцюбинський уважно перечитував тогочасну російську пресу, «викроював» із неї більші чи менші шматки, організовував, опрацьовував ці матеріали, підпорядковував їх висвітленню тих чи інших питань. То була своєрідна праця. Намагаючись приспати увагу цензури, журналіст свідомо обмежував себе як коментатор, часто не висловлювався з приводу певної інформації, коли факти говорили самі за себе. Жартома письменник називав себе «закрійником». Скомпонувавши відповідним чином виписки зі статей, надрукованих у російській періодиці, йому вдавалося донести сміливі думки до громадськості.
За оцінками дослідників української періодики, саме завдяки Коцюбинському газета «Волынь» набула широкої популярності. Інколи навіть не вистачало примірників і доводилось збільшувати наклад. На їх думку, саме таких журналістів, котрі б, незважаючи на цензурні примхи, не покладаючи рук, просували українознавчі матеріали, відстоювали свою принципову думку, потребувала в той час Волинь і весь український край.
3. Кибальчич Н. Лист до В. Короленка від 30 вересня 1904 р. // Рукописний відділ Російської державної бібліотеки (далі - РВ РДБ). - Ф. 135, карт. 25, спр. 31. - Арк. 1-1 зв.
4. Короленко В. Г. Редакторская книга ІІІ. 1904-1906 гг.
5. Кицюк С. … Як мені важко писати // Літературна Україна. - 1964. - 22 верес.
