Поет і фольклорист XIX століття Амвросій Метлинський захоплено писав, що «при висловленні будь-якого почуття, будь-якої пристрасті українцеві ніколи нічого не бракує в рідній мові… Прочитайте пісні українця, коли хочете знати, що його мова здатна виражати найніжніші порухи душі; прочитайте думи українця, коли хочете знати, що його мова може малювати і величні явища природи, й народний гнів чи чвари, може натякати на незбагненність Божих шляхів у подіях, може виражати й регіт одчаю, що крає нам серце» [1, с. Проблемою культури мови опікуються такі відомі вчені та поцінувачі рідного слова, як Євгенія Чак («Складні випадки вживання слів»), Світлана Єрмоленко («Нариси з української словесності: стилістика та культура мови»), Олександр Пономарів («Культура слова: мовностилістичні поради»), Марія Пентилюк («Культура мови і стилістика»), Олександра Сербенська («Культура усного мовлення»), Надія Сологуб, Алла Коваль («Культура української мови»), Надія Бабич («Основи культури мовлення», «Практична стилістика і культура української мови»), а в глибокому минулому Олекса Синявський («Норми української літературної мови»), Олена Курило, Іван Огієнко, а також Микола Лукаш, Григорій Кочур, Євген Попович - чудові перекладачі та бездоганні знавці української мови. Отже, розрізнення культури мови і культури мовлення зумовлено різницею між мовою і мовленням - вербальними засобами спілкування і способами їх використання конкретними мовцями для реалізації тих чи інших комунікативних намірів. Караулова, мовна особистість виражається у мові й через мову, вона є насиченням додаткового смислу і поглибленням поняття особистості загалом. Мацько), носія мови, котрий досконало знає мову, усвідомлено творчо нею володіє, сприймає мову в контексті національної культури, користується мовою як органічним засобом самотворення, самоствердження і самовираження, розвитку власних інтелектуальних та емоційно-вольових можливостей, засобом соціалізації особи в певному суспільстві (Л.В.Досконале володіння мовою є важливим компонентом загальної культури особистості, сприяє грамотній підготовці фахівців у різних сферах, у тому числі і журналістів, оскільки саме творче використання засобів мовлення повною мірою виявляє професійні обдарування особистості, сприяє її самовираженню. Сербенської, що культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості, яка успішно розвивається тоді, коли носіям національної літературної мови не байдуже, як говорять і пишуть їхньою мовою, як сприймається вона в різних суспільних середовищах. Мовознавці під мовною особистістю розуміють - носія мови, котрий досконало знає мову, дотримується усталених норм усної і писемної форм літературної мови, усвідомлено творчо нею володіє, сприймає мову в контексті національної культури, користується мовою як органічним засобом самотворення, самоствердження і самовираження, розвитку власних інтелектуальних та емоційно-вольових можливостей, засобом соціалізації особи в певному суспільстві. Дехто з працівників медіа дозволяє собі відверто нехтувати принципами культури мови. Вони можуть бути як засобом увиразнення мови ЗМІ, так і підкреслювати незнання журналістами справжнього значення слова.
Вывод
Культура мовлення - це чи не найяскравіший показник цивілізованості суспільства, відображення його інтелектуального рівня, загальної культури та моральності. Процес опанування мови повязаний зі здобуттям навичок літературного спілкування, із пропагандою й засвоюванням літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, у вимові та наголошуванні, неприйнятті спотвореної мови або суржику.
Досконале володіння мовою є важливим компонентом загальної культури особистості, сприяє грамотній підготовці фахівців у різних сферах, у тому числі і журналістів, оскільки саме творче використання засобів мовлення повною мірою виявляє професійні обдарування особистості, сприяє її самовираженню.
Погоджуємось із твердженням О. Сербенської, що культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості, яка успішно розвивається тоді, коли носіям національної літературної мови не байдуже, як говорять і пишуть їхньою мовою, як сприймається вона в різних суспільних середовищах.
Мовознавці під мовною особистістю розуміють - носія мови, котрий досконало знає мову, дотримується усталених норм усної і писемної форм літературної мови, усвідомлено творчо нею володіє, сприймає мову в контексті національної культури, користується мовою як органічним засобом самотворення, самоствердження і самовираження, розвитку власних інтелектуальних та емоційно-вольових можливостей, засобом соціалізації особи в певному суспільстві.
Норма літературної мови в її конкретному історичному вияві є центральним поняттям теорії культури мови. Це одна з найскладніших проблем, багатовимірність якої визначається як історичними, культурно-соціологічними, так і власне лінгвістичними факторами.
Попри те, що про мовну норму писало чимало науковців, дослідження показало, що вона і далі залишається каменем спотикання журналістів. Дехто з працівників медіа дозволяє собі відверто нехтувати принципами культури мови.
Відтак, для аналізу мовної компетентності ми обрали двох телевізійних журналістів - Остапа Дроздова та Анну Безулик.
Здійснивши аналіз прямоефірного мовлення Остапа Дроздова, ми визначили частотність різнотипних помилок. Виявлено, що найпоширенішим порушенням ведучим мовної норми є вживання росіянізмів, які мають руйнівний вплив на структуру української мови. Це повязано із двомовністю більшості журналістів та масовим поширенням російськомовних матеріалів на теренах українського інформаційного простору.
У мовленні Олега Дроздова є і позитивний момент - вживання фразеологізмів. Адже вони є засобом увиразнення думки та надають емоційно-експресивне забарвлення мовленню.
Натрапляємо в мовленні Олега Дроздова на вживання іншомовної лексики. Як відомо, слова іншомовного походження є одним із шляхів збагачення лексичного складу кожної мови. Але часто журналісти вдаються до надуживання іншомовної лексики через недостатнє знання словесного багатства рідної мови. Щоб цього уникати, працівники ЗМІ повинні замінювати іншомовні слова українськими відповідниками або подавати визначення невідомого слова в тексті.
Ще одним типом помилок виявлених в мовленні ведучого є невмотивоване вживання паронімів. Причиною помилок є звукова близькість паронімів та омонімів. Вони можуть бути як засобом увиразнення мови ЗМІ, так і підкреслювати незнання журналістами справжнього значення слова. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому, щоб їх уникати, журналістам варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення.
Також зауважуємо у мовленні ведучого поодинокі випадки неправильного наголошування слів та вживання прийменника, що теж свідчать про низький рівень мовної компетенції.
Робота Анна Безулик є прикладом успішності та професійності українських телеведучих. На наш погляд, вона досконало володіє українською літературною мовою. Щоправда, у мовленні ведучої трапляються поодинокі приклади неправильного наголошення слів. В прямому ефірі Анна Безулик поводиться достатньо розкуто, в міру емоційно, при потребі вміє тактовно зупинити розмовника, що не менш важливо.
Узагальнюючи результати дослідження, ми запропонували раціональні шляхи вдосконалення процесу грамотного прямоефірного мовлення. Адже зважаючи на величезні можливості вибору лексичних засобів української мови, висловлювати свої думки неодноманітно, виразно й оригінально є цілком реальним завданням для тих працівників засобів масової, які постійно збагачують свій лексичний запас і по-справжньому шанують українське слово. Врешті-решт від якісного мовлення залежить доля окремих людей і суспільства загалом. Завдання небайдужих до долі рідної мови всіх громадян України, а особливо журналістів, дбати, щоб мова зберігала свої національно-культурні риси. А от акули пера мусять мати тонке мовне чуття, розуміти, що треба, а чого не варто пускати в інформаційний світ. Та й загалом, усім носіям української мови необхідно частіше заглядати у словник, аби в повному обсязі використовувати те словесне багатство, яке має наша мова. І памятати: мова - це не лише засіб спілкування, а й національний скарб, збереження державності країни, особливий чинник формування нації.
Список литературы
1. Пономарів О.Д. Культура слова. Мовностилістичні поради / О.Д. Пономарів. - К.: Либідь, 2001.
2. Мацько Л.І. Культура української фахової мови / І. Л. Мацько, Л.В. Кравець. - К.: ВЦ «Академія», 2007.
3. Яцимірська М.Г. Культура фахової мови журналіста / М.Г. Яцимірська. - Львів: ПАІС, 2004.
4. С.Я. Єрмоленко. Культура мови // Українська мова: Енциклопедія. - [2-ге вид.]. - К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2004. - С. 285-286.
5. І.І. Огієнко. Наука про рідномовні обовзки. - Львів: Фенікс, 1995.
6. О. Сербенська, Ю. Редько, О. Федик. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За заг. ред. О. Сербенської. - Львів: Світ, 1994. - 152 с.
7. Л.В. Струганець. Культура мови. Словник термінів / Любов Василівна Струганець. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2000. - 88 с.
8. С. Є. Єрмоленко, С.П. Бибик, О.Г. Тодор. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. - К.: Либідь, 2001.
9. Б.Н. Головин. Основы культуры речи [Текст] / Б.Н. Головин. - М.: Высш. шк., 1980. - 336 с.
10. О. Сербенська, М. Волощак. Актуальне інтервю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей: Наук.-популярне видання. - К., 2001. - 206 с.
11. О. Олійник. Світ українського слова: навч. посібник. - К.: «Хрещатик», 1994. - 416 с.
12. Ю.Н. Караулов. «Четыре кита» современной лингвистики, или о предпосылках включения «языковой личности» в объект науки о языке / Ю.Н. Караулов // Соотношение частно-научных методов и методологии в филологической науке. - М.: Наука, 1986. - С. 45-46.
13. О. Сербенська. Основи мовотворчості журналіста в інтерпретації Івана Франка - Львів, 1993. - 111 с.
14. М.И. Ильяш. Основы культуры речи [Текст] / М.И. Ильяш. - Киев_Одесса: Высш. шк., 1984. - 187 с.
15. В.Д. Ужченко, Д.В. Ужченко. Фразеологічний словник української мови. - К.: Освіта, 1998. - 224 с.
16. А.О. Капелюшний. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, перероблене. - Львів: ПАІС, 2007. - 400 с.
17. О. Сербенська, М. Білоус. Екологія українського слова. Практичний словничок-довідник. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. - 68 с.
18. А.О. Капелюшний. Телебачення прямого ефіру: практика мовлення, типові помилки: Навчальний посібник. - Львів: ПАІС, 2011. - 400 с.
19. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За загальною редакцією Олександри Сербенської: Посібник. - Львів: Світ, 1994. - 152 с.
20. О. Сербенська, М. Білоус. Екологія українського слова. Практичний словничок-довідник. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. - 68 с.
21. Д.Г. Гринчишин, О.А. Серб енська. Словник паронімів української мови. - К.:Освіта, 2008. - 320 с
22. А.П. Коваль. Практична стилістика української мови. - К.: Вища шк., 1978.
23. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, Ін-т укр. мови НАН України. - К.: Наук. думка, 2007. - 288 с.
Размещено на
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
