Живописний первень в романі Еміля Золя "Черево Парижу" - Курсовая работа

Значний інтерес в аспекті взаємодії творчості Еміля Золя і специфіки живописного змалювання дійсності імпресіоністичними засобами, як синестетичного прояву живопису в літературі має для нас роман «Черево Парижу». В романі Еміля Золя «Черево Парижу»вербальні одиниці (слова) завдяки використанню образотворчих засобів імпресіонізму стають поліфункціональними, набувають полісенсорної універсальності, оскільки окрім власної виразності слово починає виступати як елемент живопису, як засіб передачі відчуттів, кольорів, гри світла й тіні. Як і в живописі імпресіоністів один і той же пейзаж отримував різне віддзеркалення в серіях картин, оскільки світло, що змінюється, і стан художника додавали новий образ до цього пейзажу, в своїх романах Е.Золя створював цілі полотна, виткані із запахів, звуків, зорових сприйнять. Вперше згадка про «Черево Парижу»зустрічається у третьому переліку романів циклу «Ругон-Маккари», складеному Золя в 1871 році. Під враженням своїх відвідувань ринку Золя написав декілька нарисів: «Ніч на Центральному ринку», «Павільон живності та дичини», «Риба», «Ковбасна», та інш., що увійшли потім до роману.У серії описів парижського ринку реалізується можливість утілення широкого спектру переживань субєкту, динаміка сприйняття тісно повязана з динамікою живописного зображення, що досягається завдяки залученню імпресіоністських прийомів і засобів. Особливо пильної уваги заслуговує експозиційна картина «Ранок»: скидаючи з себе нічне заціпеніння в жовтих відблисках газових ліхтарів, долаючи примарливий світ раннього ранку, сполахуючи в «вогняному дощі» перших променів сонця, колос - будіввля Центрального ринка - повільно просинається до свого щоденного життя. Жадібно вбираючи очами це поступове пробудження, чуйно реагуючи на зростаючий гомін ринка, переходячи від смутного бачення до свідомого сприйняття видовища величезного «черева»Парижа, Флоран починає себе відчувати частиною міста, звідкіля він був виженений до Кайєни. Чергування ночних, досвітніх, ранкових звуків, ряди і павільони, що перетворюються щохвилини, в напівнепритомній свідомості втомленого героя визивають низку галюцинірованих образів: «остови» величезних палаців, «ліси пишної рослинності з металу», що оточують Флорана у ранковому світлі,-допоки ранковий промінь не перетворить марення героя у стійке враження, реалістично гостре. Повертаючись до аналізу серії описів Центрального ринка, що динамічно розвиваються в тісній взаємодії зі сприйняттям їх головним героєм, слід відмітити майстерність психологічного аналізу автора в диференціації особливостей сприйняття, що зумовлені нервовим станом субєкта.В цілому грандіозний задум Золя, що втілився в зображненні Центрального ринку Парижа, як символу ненажерливості буржуазії, мирно перетравлюючої свої посередні радощі отримав виразне художнє втілення, ставши етапом розвитку європейського романа, відкривши нові горизонти прози. Принцип: «спадковість в певному середовищі крізь призму темпераменту» - це абстракція, що майже ніколи не перетворюється у Золя в художні образи. Сучасна критика розкрила цілий комплекс улюблених синестетичних символів Золя, асоціативних вузлів, метафор, лексичних принципів, що створили самобутню і новаторську художню систему, збагачення і варіації якої можна прослідкувати в романі «Черево Парижу» Найсильніша і оригінальніша сторона літературного дару Золя - пластичність, видовище словесного опису речового миру, що перетворюється на живописне полотно, що наділене рухом, блищить фарбами і всіма відтінками світла. Невідємними приедметами в живописному зображенні дійсності Золя стають сонце, розігрітий газовий ліхтар, залитий вогнями міський пейзаж, соковиті фарби.

План

Вступ

1. Історія створення та її звязок з ідейно-художнім задумом роману;

2. Гравюри Пітера Брейгеля Старшого як живописна першооснова роману «Черево Парижу»;

3. Місце портрета як засоба соціальної характеристики героїв. Художнє зображення пластичного світу «товстих» і «худих»;

4. Натюрморт в романі Е. Золя «Черево Парижу» як досвід імпресіоністичного живопису в літературі;

5. Опис Центрального ринку як живописний елемент імпресіонізму в загальній натуралістичній композиції роману;

6. Ринок як утілення форм мистецтва, протиставлених старовинній архітектурі. Художні методи Золя в процесі творення живописних картин.

Висновки

В цілому грандіозний задум Золя, що втілився в зображненні Центрального ринку Парижа, як символу ненажерливості буржуазії, мирно перетравлюючої свої посередні радощі отримав виразне художнє втілення, ставши етапом розвитку європейського романа, відкривши нові горизонти прози.

Золя-художник жодною мірою не зводить написання роману до бідного набору тих прийомів, які вважаються невідємною приналежністю натуралістичної літератури. Принцип: «спадковість в певному середовищі крізь призму темпераменту» - це абстракція, що майже ніколи не перетворюється у Золя в художні образи. Сучасна критика розкрила цілий комплекс улюблених синестетичних символів Золя, асоціативних вузлів, метафор, лексичних принципів, що створили самобутню і новаторську художню систему, збагачення і варіації якої можна прослідкувати в романі «Черево Парижу»

Найсильніша і оригінальніша сторона літературного дару Золя - пластичність, видовище словесного опису речового миру, що перетворюється на живописне полотно, що наділене рухом, блищить фарбами і всіма відтінками світла.

У імпресіоністських описах Золя необхідно відзначити дві характерні межі. Невідємними приедметами в живописному зображенні дійсності Золя стають сонце, розігрітий газовий ліхтар, залитий вогнями міський пейзаж, соковиті фарби. Є і своя символіка у фарбах Золя, в грі чорного і червоного, крові і золота, сутінків і вогню. Він - майстер фрески, а не мініатюри, пише крупними мазками. У відомій «симфонії сирів» немає ніякої музичності, для Золя важливе не звучання епітета, а його смислове наповнення, передавальний ефект дотику, нюху, смаку. Тут виявляється пристрасть Золя до плотсько-конкретного зображення матеріального світу, проглядається синестезія мистецтв.

Інша особливість описів Золя, в яких він не має собі рівних, - це зображення натовпу, великих людських скупчень, охоплених колективними відчуттями і переживаннями.

І тут Золя будує свій опис за законами живописної композиції - виділенням окремих рельєфних фігур, кидаючи на них світлові відблиски, відтіняючи барвистою плямою, відображаючи рухи і гул людської маси.

Роман Золя, при тому що він містить майже самостійні, завершені в собі описи-символи, досить міцно скріплюєся в композиційному відношенні. Головним героєм роману є «Черево Парижу» - ринок, звідки його»гладкі»прислужники нещадно вигнали»худого»мрійника Флорана. Символіка Золя - один із засобів подолання заземленості натуралізму. Золя-художник творив суд над тим, що ставало предметом його зображення, в даному випадку над ненажерливим Ринком, як символом буржуазії

Золя розкрив сторінки «Черева Парижу» перед технічними і науковими термінами, жаргонним словом і просто народними зворотами, грубістю і навіть лайкою, надавши своїм героям право висловлюватися в звичних для них виразах. Ця мовна розкутість, притаманна Емілю Золя підхоплена літературою XX в.

Завдяки синестезії у літературі Еміль Золя надає поетичному слову полісенсорної універсальності. Через імпресіоністські прийоми: детальну експозицію фона, кадрування, взаємозвязок світла і руху, слово починає виступати як елемент живопису, як засіб передачі відчуттів, кольорів, гри світла й тіні.

Таким чином живописна майстерність Еміля Золя виявляється у правдивому зображенні дійсності. В романі «Черево Парижу» перед нами постає галерея картин. Живописний первень роману, його художня сторона - це сучасний ринок, величезний натюрморт восьми павільйонів, щоденний обвал їжі, та численні портрети сучасників, що постають всередені цього живописно зображеного натюрморта Центрального ринка.

1. Вересаев В. В. Из книги «Записи для себя»// Вересаев В. В. Собрание сочинений: в 5 т. - М., 1961. - Т. 5. - С. 472-527. С. 484:»Эмиль Золя «Чрево Парижа»гл. 1». Выписка с комментариями.

2. Волжский В. «Чрево Парижа» ждет зодчих: [описание парижского рынка в романе] // Лит. газ. - 1971. - 10 февр., № 7. - С. 12.

3. Гимельфарб Б. В. Предисловие // Золя Э. Утроба Парижа. - М., 1928. - С. V-XIV.

4. Емельяников С. Предисловие // Золя Э. Чрево Парижа. - М., 1964. - С. 514.

5. Зубарева К. «Чрево Парижа»Эмиля Золя // Золя Э. Чрево Парижа. - М., 1949. - С. 344-347.

6. Лилеева И. А. Комментарии: [Чрево Парижа. - Завоевание Плассана] // Золя Э. Собрание сочинений: в 26 т. - М., 1962. - Т. 4. - С. 739-754.

7. Станиславский К. С. Собрание сочинений: в 8 т. - М.: Искусство, 1959. - Т. 6. Статьи. Речи. Отклики. Заметки. Воспоминания. 1917-1938. - 465 с. С. 156: Описание парижского рынка в романе Э. Золя «Чрево Парижа».

8. Федорова Г. А. К вопросу о своеобразии творческого метода Э. Золя в романе «Чрево Парижа» // Взаимодействие методов, жанров и литератур: межвуз. сб. - Ижевск, 1981. - С. 38-46.

9. Эйхенгольц М. Д. [Вступ. ст.] // Золя Э. Полное собрание сочинений. Т. 3. Чрево Парижа. - М.; Л., 1928. - С. 7-12.

11. Эйхенгольц М. Д. «Чрево Парижа» Золя. Материалы и комментарии. 1. Творческая лаборатория Золя: (рукопис. материалы). 2. Современная критика о романе «Чрево Парижа» // Золя Э. Чрево Парижа. - М.; Л., 1937. - С. VII-XXI, 463-500.

12. Т.С. Студенко // Эстетика импрессионизма в творчестве Э.Золя. - М.,2004-С.82