Життя та філософсько-освітня діяльність митрополита Петра Могили - Курсовая работа

Історик церкви, єпископ Сильвестр Гаєвський писав про Могилу: "Не просто український патріот, а велетень-патріот, що запліднив українську культуру на цілі віки вперед" [2, с.14]. Складною і суперечливою була доля цього визначного церковного та культурного діяча, що полишив неабиякий слід в історії та культурі України. Про Могилу написано багато праць і в Україні і за кордоном. Час, у який жив і діяв Петро Могила, був часом скрутного історичного повороту в долі українського народу, повязаного з національно-визвольним рухом і підготовкою культурно-історичних умов для соціальних та просвітницьких реформ. З одного боку, як представник легального табору, своєю діяльністю він давав простір для розвитку національно-визвольного руху в Україні, а з другого - використовував усі свої легальні можливості і звязки з Річчю Посполитою для поліпшення долі українського народу.Феномен особистості Петра Могили можливо найкраще прочитувати саме сьогодні, адже при всій вазі його авторитету (духовного й світського) сам Могила був часто неясним, не до кінця зрозумілим, а то й чужим у високих своїх прагненнях навіть багатьом мудрим своїм сучасникам та деяким нащадкам. Петро Могила народився 21 (30) грудня 1574 року, за іншими відомостями - 31 грудня 1596-го (10 січня 1597 року) в аристократичній валахсько-молдавській православній сімї Могил. Вони базуються на родинній традиції глибокої привязаності Могил до православя, тісних і дружніх звязках, які існували між родиною Могил і Львівським ставропігійним братством та його школою, традиції аристократичних родин у Польщі й Молдавії посилати своїх синів на навчання в західноєвропейські університети і, зрештою, даних про здобуту освіту і зацікавлення самого Петра Могили. Костомаров так оцінював перші кроки Петра Могили: "Новий архімандрит зразу ж виявив свою діяльність на користь монастиря, завів нагляд над священнослужителями у селах лаврських маєтків, малограмотних наказав учити, а впертих і своєвільних піддавати покаранням: оновив церкву, не шкодував витрат на прикрашення печер, підпорядкував лаврі Пустинно-миколаївський монастир, заснував Голосіївську пустинь, побудував за свій рахунок при лаврі богадільню для жебраків і задумав завести при Печерському монастирі вищу школу." [8, с.195]. Дорошенко дав таку характеристику Петру Могилі: "Православна церква тішилась з вибору Петра Могили і коли в його честь писалися й видавалися оди й панегірики, то це мало своє виправдання.Петро Могила очолював книговидавничу справу в Україні. Понад двадцять років Петро Могила очолював книговидавничу справу в Україні. Необхідність застосування української (руської) мови, а не лише церковнословянської була очевидною, оскільки через "темні" і не зрозумілі народові місця у словянських книжках, церква "багатьох власних своїх синів в огиду приводить" (Памво Беринда). Важливим досягненням Петра Могили було створення "Требника" (1646) - своєрідної церковної енциклопедії, в якій уніфіковано релігійні обряди в Україні. Могилі вдалося вибороти офіційне визнання вищим законодавчим органом Речі Посполитої (домовленості із Владиславом було досягнуто набагато раніше) Київської митрополії в усій її канонічній повноті - і це була істотна перемога православних та безпосередньо митрополита Петра Могили.Толерантно ставлячись до різних віросповідань, до ідеї зближення всіх християнських церков, Могила підпорядковує свою діяльність зміцненню православя, духовної єдності українського народу через такі інституції, як церква, школи, колегії, друкарні, бібліотеки, мистецькі заклади. Могила значно розширив сферу вживання української мови в книгодрукуванні, богослужбах, перекладах, готував українське видання Біблії. Могила заснував Києво-Могилянську колегію - перший вищий навчальний заклад на землях східних і південних словян, котрий відігравав провідну роль у розвитку освіти, науки і культури впродовж майже двох століть. Могила прагнув підпорядкувати науку церкві. Могила розвивав науку під егідою церкви, вимагав, щоб духівництво було не лише освіченим, а й передовим у науці.

Петро Могила належить до людей, чиї імена символізують відродження нації. Поряд з іншими культурними діячами XVII ст. він стояв біля витоків прославленої далеко за межами України Києво-Могилянської академії. Величезною була його роль і в оновленні православного богословя, що майже не змінювалося впродовж багатьох століть.

Толерантно ставлячись до різних віросповідань, до ідеї зближення всіх християнських церков, Могила підпорядковує свою діяльність зміцненню православя, духовної єдності українського народу через такі інституції, як церква, школи, колегії, друкарні, бібліотеки, мистецькі заклади. Високоосвічена людина, П. Могила значно розширив сферу вживання української мови в книгодрукуванні, богослужбах, перекладах, готував українське видання Біблії. Реформи Могили, спрямовані на піднесення освіти, моральності, дисципліни, вивели православну церкву з кризи та занепаду. Його твори були спрямовані на уніфікацію, систематизацію і розробку єдиних правил церковного життя, догматичного вчення, чину богослужб. 1632 p. Могила заснував Києво-Могилянську колегію - перший вищий навчальний заклад на землях східних і південних словян, котрий відігравав провідну роль у розвитку освіти, науки і культури впродовж майже двох століть. У колегії вперше в Україні почалось викладання філософії і богословя як певних розгалужених теоретичних систем.

П. Могила - це фігура європейського масштабу й освіти. З імям П. Могили повязані реформи у православній церкві, розгортання системи вищої та середньої освіти в Україні. Його життєвим кредо була теза: "Нам треба учитися, щоб Русь нашу не називали глупою".

Орієнтуючись на вивчення, осмислення і засвоєння досягнень західноєвропейської науки і філософії, П. Могила прагнув підпорядкувати науку церкві. Але це підпорядкування не означало відхилення або заперечення науки, а розглядалося як необхідна умова для оволодіння світськими науками. Таким чином, П. Могила розвивав науку під егідою церкви, вимагав, щоб духівництво було не лише освіченим, а й передовим у науці.

Однією з найважливіших сторін діяльності П. Могили була організація і розвиток книговидавничої справи. У звязку з цим більшого значення набуває українська мова, з метою полеміки вводиться й польське книгодрукування, у художньому оформленні книг ширше використовуються світські елементи.

П. Могила написав і видав чимало книг, передмов до різних видань, переклав деякі праці грецьких авторів. У творах він проповідує аскетичні ідеали, самопізнання, моральне вдосконалення, єднання з Богом, прагне піднести моральний авторитет церкви.

У роздумах Могили, як мислителя доби бароко, виразна тенденція до поєднання середньовічної схоластики й ідей Ренесансу і Реформації, античних та християнських авторів. Синтез західної і східної вченості та культури є їх найприкметнішою ознакою. Здійснюючи цей синтез на основі вітчизняної духовної спадщини селективно, П. Могила сприяв прилученню українського народу до культурних надбань людства.

Визначальною рисою Бога, світу і людини, є, за Могилою, любов, а відтак милосердя і терплячість. Ідея серця як осердя тілесного, душевного і духовного життя людини посідає в його творах вельми поважне місце. З нею Могила повязує ідею діяльної любові або доброчинства, що в свою чергу стає основою суспільної злагоди й єдності, наслідком яких є побудова "суспільного блага". Досягнення останнього повязується ним з діяльністю держави. Могила був одним із перших православних мислителів в Україні, який, виходячи із вчення про природне право, став думати про майбутню українську державу. Основним державотворчим чинником він уважав не якийсь окремий стан, а злагоду, єдність усіх станів, етнічних угруповань і конфесій в Україні. Його ідеалом була сильна монархічна влада, обмежена законом. Закон і право Могила підносив вище будь-якої земної влади (і царської, і церковної), стверджуючи, що вони є не лише дар Божий, а й сам Бог, який його дав. У творах Могили, як і в творах Ю. Ліпсія та Г. Ґроція, спостерігається тенденція до зближення права і моралі. Ідеї і діяльність Могили сприяли духовній єдності українського народу, творенню єдиного комунікативного простору його культури, що було необхідною передумовою подальшої політичної консолідації, здійсненої Б. Хмельницьким.

До основних творів П. Могили належать: "Номоканон" (1629), "Антологія, сиреч молитвы" (1636), "Євангеліє учителноє" (1637), "Літос" (1644), "Православне сповідання віри" (1640 - 1645), "Требник" (1646).

Могила докладав чимало зусиль до розвитку книговидавничої справи. Він очолював друкарську діяльність у Києві, одним з перших запровадив книжну українську мову у тогочасних виданнях, писав передмови до них тощо. Намагаючись пробудити і підтримати інтерес народу до свого історичного минулого, він сприяв випуску історичних праць, Здійснював заходи щодо реставрації Софійського собору та інших культурних споруд. Певна заслуга належить йому в розробці та обґрунтуванні тогочасних українських обрядів, які він описав у "Великому требнику". Для молоді Могила написав спеціальний посібник -"Анфологію", що, за висловом І. Франка, являла собою "чудову енциклопедію моральних і житейських повчань".

Організовуючи вищу школу в Україні, П. Могила прагнув досягти високого професійного рівня її вихованців, забезпечив викладання в академії високоосвіченими, професійними викладачами. Слід відзначити його позитивну роль у впровадженні в навчання філософських курсів. Філософія за П. Могили набула важливого значення й статусу, а його твір "Катехізис" на тривалий час став програмним для філософських студій академії.

Обіймаючи високу церковну посаду, П. Могила свою діяльність спрямовував на утвердження православної української церкви в її боротьбі з католицизмом та унією.

З його імям повязане становлення вищої і середньої освіти в Україні. П. Могила прагнув пробудити в українському народі інтерес до знань, "аби молодіж в справжній побожності, в звичаях добрих і в науках вільних навчена була". У передмові до "Анфології" він писав: "З Божою поміччю, постаравшись в міру моїх слабих сил, на кошт мого родинного майна відновити гімназіум, тобто київські школи... Я постачав, постачаю і дуже бажаю за допомогою небесною до кінця мого життя постачати школи книгами, учителями, засобами до утримання бідних студентів, товаришів ваших і інших потребуючих".

Найбільшим своїм здобутком Могила вважав створення Київської колегії (академії), проте його культурно-освітня діяльність не обмежувалася нею. За участю Могили були відкриті колегії у Вінниці, Кременці, Гощі.

Петро Могила здійснив першу, загалом вдалу спробу систематизувати східнохристиянську теологію на раціонально-логічних засадах. Він зумів використати досягнення католиків, ні в чому істотному їм не поступившись.

Саме завдяки невтомній діяльності П. Могили та його однодумців Київ у другій чверті XVII ст. перетворився на центр православної європейської освіченості й богословської культури.

1. Антологія української поезії: в 6 т. - Т.1. - К., 1984. - С. 128-137.

2. Білодід О. Загадка Петра Могили // Київська Старовина. - 1993. - №3. - С.5-39.

3. Видатні постаті в історії України (ІХ-ХІХ ст.): Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети/ В.І. Гусєв, В.П. Дрожжин, Ю.О. Калінцев та ін. - К.: Вища шк., 2002. - 358 с.; іл.

4. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. - К.: Освіта, 1992. - 191 с.- С.94-102.

5. Жуковський А. Петро Могила й питання єдності церков. - К.: Мистецтво, 1997. - 429 с.: іл.

6. Ісаєвич Я. Освітній рух в Україні XVII ст.: східна традиція і західні впливи // Київська старовина. - 1995. - №1. - С. 8-10.

7. Історія України в особах ІХ-XVII ст. / Авт. колектив Землинський В. та ін. - К.: Україна, 1993. - 395 с. - С. 255-265.

8. Костомаров М. Історія України в життєписах визначних її діячів. - [Репринт відтворення вид. 1918 р.]. - К.: Україна, 1991. - 493 с.: іл. - С. 193-234.

9. Липинський В. Релігія і церква в історії України. - К.: Рада, 1995. - 96 с.

10. Лупейко В. Великий митрополит // Освіта. - 1997. - 8-15 січня. - С.5-8.

11. Нічик В. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. / Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М.; АН УРСР, Ін-т філософії. - К.: Наукова думка, 1991. - 380 с.

12. Нічик В.М. Петро Могила в духовній історії України. - К.: Укр.центр духовн. культури, 1997. - 326с.

13. Панасюк В.В. Митрополит Петро Могила - фундатор національно-культурного відродження в Україні / Авт. кол. Панасюк В.В. та ін. - Львів, 1995. - 29 с.

14. Петро Могила: богослов, церковний і культурний діяч / А. Колодний та ін.; Ін-т філософії НАН України, Нац. ун-т "Києво-Могилянська академія". - К.: Дніпро, 1997. - 215 с.

15. Погорецький В.А. Українська духовна культура і Петро Могила. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2009. - 159 с.

16. Садовяк Д. Петро Могила - митрополит Київський. - К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2000.-160с.

17. Семчинський С. Петро Могила - митрополит, учений // Память століть. - 1997. - № 3. - С. 114-159.

18. Ткаченко В. М. Наука і філософія у Києво-Могилянській академії. П. Могила: Наукові записки НАУКМА. - 2009. - Т. 90: Юридичні науки. - С. 62-63.

19. Требник Петра Могили, Київ, 1646 р. 3-тє вид. / Патріарша добродійна фундація Патріарха Володимира; Українська Православна Церква; Київський Патріархат; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського; Наукове товариство ім. Шевченка в Європі. - К., 1996.

20. Толочко П. Феномен Петра Могили: (Із виступу на Міжнародному колоквіумі в Парижі) // Київська старовина. - 1996. - № 6. - С. 77.

21. Українська педагогіка в персоналіях: Навч. посібн. для студ. вуз.: У 2-х кн. / Авт. О. В. Сухомлинська та ін. - К.: Либідь, 2005. - Кн. 1: Х-ХІХ ст. - 622 с. - С. 100-110.

22. Феномен Петра Могили: Біографія, діяльність, позиція./ В.Климов та ін.; Ін-т філософії НАН України. - К.: Дніпро, 1996.- 270 с.

23. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Вища школа, 1988. - 264 с.: іл. - С. 39-53.

24. Чижевський Д. Історія української літератури. -К.: Академія, 2003. - 567с.

Размещено на