Життєвий потенціал особистості: формування та реалізація у трансформаційному суспільстві - Автореферат

Особистість, здавалося б, маючи солідний життєвий потенціал і можливості його реалізації, нерідко «тупцює на місці»; в той же час, людина, якій всі відмовляють у шансі щодо вирішення того чи іншого питання, нерідко приймає сміливе рішення й бореться за його реалізацію, використовуючи всі доступні засоби і досягає мети. Внутрішні обставини - трансформаційний соціум, що посилюється кризою економічних та політичних відносин, постійними суперечностями чи конфлікти в сфері державного управління і місцевого самоврядування, занедбаністю сфери охорони здоровя, культури і освіти, байдужістю, що охопила, здається, всяк і кожного, яка підточує життєві сили особистості, негативно позначаються на її життєвому потенціалі. З другого боку, ці ж обставини вільно чи примусово заставляють людину в буквальному розумінні виживати, боротись за життя, «належне місце під сонцем», формують в ній бійцівські якості - розумові, моральні, духовні, а нерідко - й фізичні, заставляють шукати й знаходити, приймати рішення й реалізовувати його власною практичною діяльністю. Саме поняття «життєвого потенціалу» формувалось у контексті таких понять, як «життя», «життєвий порив», «життєвий світ» людини у філософії таких відомих і видатних мислителів, як А.Бергсон, Є.Гусерль, Ф.Ніцше, А.Шопенгауер. До них, зокрема, належать уточнення опорного і основного поняття «життєвого потенціалу» як системи особистісних якостей і можливостей, які реалізуються особистістю в її суспільній та індивідуальній діяльності, основи проектування людиною свого життєвого шляху, підґрунтя життєвого процесу, основа долі людини, самоствердження особистості.У першому розділі - «Теоретико-методологічні проблеми дослідження життєвого потенціалу особистості» - підкреслюється, що поняття «потенціал» має загальнонауковий характер і нині застосовується в багатьох галузях знань - фізиці, біології, географії, демографії, економіці, соціології та інших науках. Близьким до терміну «потенціал» є поняття «ресурсу» та «резерву» як засобів, запасів чого-небудь, цінностей, до яких звертаються в разі потреби або можливості. Щодо застосування поняття потенціалу для характеристики особистості, то воно часто використовується в наукових працях представників гуманістичного підходу до людини, в роботах сучасних філософів, педагогів, у психології і соціальній психології. У другому розділі - «Структура життєвого потенціалу особистості» - зазначається, що структурно поняття людського потенціалу має два рівні: базовий, куди входять фізичне, психічне, соціальне здоровя людини, і діяльнісний - її фізіологічний, психологічний, інтелектуальний, соціальний і культурний потенціали. Проаналізувавши існуючі напрацювання з проблематики потенціалу особистості і зокрема його структури, з одного боку, та враховуючи методологічні настанови системного підходу, з іншого, ми бачимо, що структура життєвого потенціалу особистості ієрархічна, її послідовно-лінійно повязаними компонентами є рівні життєвого потенціалу, всередині яких можна виокремити конкретні елементи: базовий рівень життєвого потенціалу особистості - вітальний (що відповідає всім відомим поглядам на ієрархію особистісних потреб і логіці розвитку біологічної та соціальної форм життя).Як проблема, що активно обговорювалась на різних рівнях філософської рефлексії та культури, «життєвий потенціал особистості» була поставлена давньоєгипетськими, давньоіндійськими і давньокитайськими мислителями. Створюючи й відтворюючи сонм проблем та суперечностей, - виробничих, політичних, екологічних, мирного (конфронтаційного) співіснування, культурної взаємодії тощо, - мимоволі вона ставить запитання: а чи вистачить у людини «внутрішнього заряду» - «життєвого потенціалу» - для їх подолання й продовження цивілізаційного поступу у майбутнє? Життєвий потенціал особистості розглядається як узагальнена системна характеристика індивідуальних фізичних, духовних та психологічних можливостей особистості, які в своїй сукупності забезпечують її творчу самореалізацію в наявному (і перспективному) соціокультурному просторі; як комплекс властивостей, який дає людині можливість приймати рішення і регулювати свою поведінку, враховуючи і оцінюючи ситуацію, виходячи насамперед зі своїх внутрішніх уявлень і критеріїв. В сучасній літературі спостерігається досить помітний різнобій: дослідники пропонують власні визначення; обґрунтовують різні показники (критерії) життєвого потенціалу особистості: особистісна автономія і незалежність, внутрішня свобода; свідомість життя; життєстійкість в складних обставинах; готовність до внутрішніх змін; здатність сприймати нову невизначену інформацію; постійна готовність до дії; особливості планування діяльності; тимчасова перспектива особистості та ін. Життєвий потенціал особистості формується на основі тісного впливу і взаємодії як внутрішніх, так і зовнішніх чинників, таких, як спосіб життя людини і культура, сімя і виробництво, суспільні стосунки, освіта, виховання тощо.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Як проблема, що активно обговорювалась на різних рівнях філософської рефлексії та культури, «життєвий потенціал особистості» була поставлена давньоєгипетськими, давньоіндійськими і давньокитайськими мислителями. Широкого дискурсу вона набула в античній філософії, в епоху Середньовіччя і Відродження. Новий сплеск уваги до цієї проблематики спостерігається в період Просвітництва, Реформації та Нового часу. Ще з більшою гостротою вона обговорюється в класичній і посткласичній філософії, особливо представниками таких фундаментальних напрямів, як філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм, неотомізм тощо. Разом з тим, більш-менш визначену предметність цій проблематиці придали психологічні дослідження кінця ХІХ - початку ХХ століття. Досить гостро вона розгортається й у сьогоденних філософських системах, особливо в контексті зміни координат суспільно-політичного розвитку країн колишнього СРСР, а також у звязку з розгортанням таких світових процесів, як глобалізація, інформаційна революція, універсалізація й поглиблення міжнародних контактів, протидія міжнародному тероризму, подолання ціннісного розколу світу тощо. В широкому розумінні, мова йде про новітнє філософське бачення й визначення місця і ролі людини в світі, а головне - щодо можливостей реалізації її власної сутності як у відповідності з генетично закладеними, так і в контексті соціально створених (вихованих) можливостей. Нинішня цивілізація немов би випробовує людину «на міцність». Створюючи й відтворюючи сонм проблем та суперечностей, - виробничих, політичних, екологічних, мирного (конфронтаційного) співіснування, культурної взаємодії тощо, - мимоволі вона ставить запитання: а чи вистачить у людини «внутрішнього заряду» - «життєвого потенціалу» - для їх подолання й продовження цивілізаційного поступу у майбутнє? Відповідь на це запитання має доленосний характер не тільки для окремої людини чи народу, але й для цивілізації загалом. Пошук же варіантів обґрунтування належної відповіді якраз і складає проблему, на якій зосереджена увага в дослідженні.

Спираючись на дослідження зарубіжних та вітчизняних філософів, психологів, культурологів та соціологів, дається оптимістична відповідь на це запитання: сучасна людина має достатній життєвий потенціал, причому, достатній не тільки для подолання негативних чинників нинішнього цивілізаційного поступу, але й для його суттєвого нарощування та прискорення. Головним ресурсом, своєрідним джерелом прориву в нову сферу цивілізаційного буття людства - ноосферу - є інтелект людини, її знання, інформаційний ресурс, що примножують її творчі можливості та соціальна активність.

Життєвий потенціал особистості розглядається як узагальнена системна характеристика індивідуальних фізичних, духовних та психологічних можливостей особистості, які в своїй сукупності забезпечують її творчу самореалізацію в наявному (і перспективному) соціокультурному просторі; як комплекс властивостей, який дає людині можливість приймати рішення і регулювати свою поведінку, враховуючи і оцінюючи ситуацію, виходячи насамперед зі своїх внутрішніх уявлень і критеріїв.

В сучасній літературі спостерігається досить помітний різнобій: дослідники пропонують власні визначення; обґрунтовують різні показники (критерії) життєвого потенціалу особистості: особистісна автономія і незалежність, внутрішня свобода; свідомість життя; життєстійкість в складних обставинах; готовність до внутрішніх змін; здатність сприймати нову невизначену інформацію; постійна готовність до дії; особливості планування діяльності; тимчасова перспектива особистості та ін. Зазначені показники є несуперечливими. На наш погляд, вони доповнюють один одного, однак «спрацьовують» лише в системі, взаємозвязку і доповненні одне одного.

Людський потенціал розглядається у якості головної рушійної сили суспільного прогресу. Людина, яка не сформувала (або втратила) свій життєвий потенціал, стає пасивним продуктом обставин, «пливе за течією». В той же час, людина високого життєвого потенціалу є активним субєктом історії, власної життєдіяльності, творчості і свободи. Життєвий потенціал, таким чином, є джерелом творчості і свободи. Він є способом самопрограмування й реалізації особистістю свого життя й функціонує на стадії зрілої особистості. Такій особистості притаманні високий рівень самоусвідомлення та культури, освіченість, розумність. Людина «довіряє власному розуму» й користується ним у будь-якій ситуації. Зрозуміло, ефективність розуму безпосередньо залежить від його тісної взаємодії з почуттями і волею, що також розглядаються у якості складників життєвого потенціалу особистості. Самореалізація життєвого потенціалу складає долю людини. І якщо її доля реалізується, життя останньої стає мистецтвом, красою, добром, задоволенням.

Життєвий потенціал особистості формується на основі тісного впливу і взаємодії як внутрішніх, так і зовнішніх чинників, таких, як спосіб життя людини і культура, сімя і виробництво, суспільні стосунки, освіта, виховання тощо. Особливе місце серед цих чинників посідає держава з притаманними їй широкими можливостями і важелями впливу на людину. Цей інститут бере на себе відповідальність щодо створення і підтримки сприятливого соціального клімату, іншими словами, відповідальність за сприятливі умови життєдіяльності людини. Тоталітарні держави, як правило, руйнують життєвий потенціал особистості; демократичні - розвивають його.

Полемізуючи з існуючими підходами щодо структури життєвого потенціалу особистості, виокремлюються два рівні: базовий, куди входять фізичне, психічне, соціальне здоровя людини, і діяльнісний - її фізіологічний, психологічний, інтелектуальний, соціальний і культурний потенціали.

Здоровя - основна опора життєвого потенціалу особистості. Цей феномен розглядається не лише в біологічному, але й у соціальному сенсі: здоровя визначається як стан організму, який характеризується врівноваженістю з зовнішнім середовищем й відсутністю будь-яких хвороб. Здоровя - це стан тілесного, душевного і соціального комфорту, який дозволяє людині діяти у відповідності з власне осмисленими (й поставленими) цілями. Хвора людина, як правило, повноцінного життєвого потенціалу не має.

З точки зору здоровя населення, нинішня ситуація в Україні характеризується як незадовільна; а сама проблема охорони здоровя позначена як найгостріша соціальна проблема України. Високою (у порівнянні з економічно розвиненими країнами світу) в Україні є передчасна смертність населення; помітним є рівень захворюваності населення на тлі значного поширення чинників ризику захворювання. Досить поширеними є серцево-судинні захворювання. З особливою гостротою ситуація розгортається в молодіжному та студентському середовищі. Формування життєвого потенціалу особистості в цих умовах постає як важлива соціальна проблема, до якої мають бути стягнуті серйозні матеріальні, фінансові й інтелектуальні ресурси.

Основним джерелом формування життєвого потенціалу особистості є здоровий спосіб життя. На жаль, належної нинішнім умовам цивілізаційного поступу культури його ведення в українському соціумі ще не сформовано. Тотально поширеними в Україні є тютюнопаління, вживання алкоголю, наркотиків; підвищений рівень захворюваності серед малозабезпечених сімей; поширення епідемій туберкульозу і ВІЛ-інфекції/СНІДУ. «Здоровим» такий спосіб життя назвати не можливо. Тому його формування, яке розпочинається з відповідної просвітницької (психологічної, ідеологічної) підготовки особистості, все ще знаходиться в початковій стадії.

Серед фундаментальних чинників формування життєвого потенціалу особистості виокремлюють культуру і освіту, виховання і самовиховання. Детальний аналіз показує, що за своїми якісними характеристиками вони також є надто далекими від оптимальних. А це означає, що життєвий потенціал української людини формується багато в чому в «урізаному» вигляді.

І все ж, більшість громадян України оцінює власний потенціал як цілком задовільний, такий, який забезпечує можливість самореалізації навіть у нинішніх кризових умовах. Соціологічні обстеження населення показують досить високу впевненість людей у досягненні поставлених цілей, забезпечення успіху як основного виміру ефективності власної життєдіяльності.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Маринець Н.В. Успіх як продукт і результат творчої самореалізації особистості / Н.В. Маринець // Нова парадигма: Журнал наукових праць / [гол. ред. В.П.Бех]. - К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2009. - Вип. 86. - С. 38-48.

2. Маринець Н.В. Життєвий потенціал особистості: переживання та реалізація / Н.В. Маринець // Нова парадигма: Журнал наукових праць / [гол. ред. В.П.Бех]. - К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2009. - Вип. 87. -

С. 54-67.

3. Маринець Н.В. Теоретико-методологічні проблеми дослідження життєвого потенціалу особистості / Н.В. Маринець // Вища освіта України. Теоретичний та науково-методичний часопис / [гол. ред. В.П.Андрущенко]. - К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2009. - № 2. - С. 90-98.