Засади романного мислення У. Самчука в історико-літературному плані. Авторська розповідна манера та її художні наслідки; жанроформуючі наслідки оповідного канону; рушійно-стильові, наслідково-змістові ознаки авторського ставлення до життєвого матеріалу.
Стосується це, безперечно, і науки про літературу, чиїм рецептивним підходам теж належить звільнитися від надміру політичної риторики, що зробить неминучим і наступний крок - обовязкове узгодження тих чи тих критичних присудів з найбільш естетично виваженими поцінувальними практиками доби. Серед митців, чий доробок потребує якнайнагальнішої до наголошених практик адаптації, одне з чільних місць належить Уласу Самчуку. Трилогія “Ост” /романи “Морозів хутір”, “Темнота”, “Втеча від себе”/ писалася вже після війни й мала, як вважав тоді письменник, прислужитися справі “остаточного оформлення свого національного лиця. У цьому щоденниковому записі прочитуються принаймні три формо-й змістотворчі самонастанови: ставлення до письменницької праці як насамперед до засобу вислову, а також втілення тих чи тих проектів національної самототожності, переорієнтація націєрозбудовних зусиль з площини програмно політичної у площину конкретно людську, але людську в діловому вияві стилю життя й, нарешті, підхід до засадничих потреб і завдань від імені інтенційно існуючої не в “решті світу”, а виключно в голові автора “цілісної” України завтрашнього дня. Та ж альтернативність і, воднораз, програмова заданість визначає, як засвідчило наше багаторічне вивчення художньої тканини трилогії “Ост”, письмо й мислення Самчука-прозаїка; останнє у своєму підході до героїв і їхнього життя близьке до того, що в наратології рубрикується як “редакторське всевідання” /editorial omniscience/, найбільш характерними ознаками якого є “оглядовість, всезнання і авторське “вторгнення” в розповідь у вигляді загальних розмірковувань про життя, звичаї, які можуть змістити наголос на ті рівні функціонування тексту, де найбільш чітко дається взнаки його дискурсивний характер”.Самчуком усе відбувалося навпаки: його погляди на життя та призначення в ньому письменницької праці не обовязково поєднувалися з урахуванням суто виконавської специфіки останньої; прокламована ним “незалежність власної уяви” поширювалась і на стиль викладу, у якому переважав авторський диктат, своєрідна випереджувальна робота як логіки розвитку зображуваних характерів, так і розвитку історії. Памятав про це, безсумнівно, і сам прозаїк, який намірився запропонувати Україні, чия дотеперішня література була, на його думку, “продуктом творчости аматорів”, художнє письмо й мислення, якими можна було б кинути “визов безкрилій сучасності”. Самчука не була предметом виключно або передовсім художнім: письменника насамперед турбував сенс того, що він тим чи тим твором висловлює. Стосується це й головної ідейної переваги роману - побуту хутора Морозів, яким він постає після того, як його творець скаже достатньо з його погляду потрібного про намислену ним Україну. Це й народило симбіозну форму роману, чий ідейний сенс визначався розумом політика-утопіста, а зміст - уявою патріота-вигнанця, який вирішив своєю творчістю боротися з наявним на тогочасній Україні життям, а не пізнавати це життя передовсім художніми засобами.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
