Жанрово-стильова своєрідність малої прози Генрі Джеймса - Автореферат

Генрі Джеймс - один з найяскравіших та найсуперечливіших письменників "межі сторіч", творчість якого настільки художньо різнобарвна (новела-таємниця, мета-оповідання, психологічна повість, роман та драма) і багата, що виходить за рамки будь-яких класифікацій та узагальнень. Це пояснює таку різноманітність та полярність критичних оцінок його творчості, що наявна у світовій науці: від класичного реаліста (В.В.Брукс, Ф.Лівіс та ін.) до "батька" модернізму (М.Бредбері, П.Лабок, Л.Едель та ін.) і "дідуся постмодернізму" (С.Пероза). В поле зору, як правило, не потрапляють такі твори, як "Візерунок на килимі", "Що знала Мейзі", "Вівтар мертвих", "Звір у джунглях" та ін., що у міжнародній науці часто характеризуються як модерністські (Л.Едель, Д.Бейлі, Ц.Тодоров). Тому актуальною стає проблема розкриття своєрідності творчості Г.Джеймса, дослідження намірів митця, сутності його внеску в літературу, який, як свідчить аналіз його новаторської малої прози, неможливо обмежувати жорсткими рамками реалізму ХІХ ст. У дослідженні переглянуто та уточнено усталені літературно-критичні оцінки, що були закріплені за творчістю Джеймса, розсунуто рамки аналізованого художнього матеріалу, який включає маловідому у нашій країні прозу ("Вівтар мертвих", "У клітці", "Звір у джунглях", "Візерунок на килимі" та ін.), що вперше стає обєктом наукової розвідки.Але жанрова природа багатьох творів Джеймса досі залишається невизначеною: "Поворот гвинта", "Звір у джунглях", "Вівтар мертвих" та інші твори визначають як short story, short novel, long short story, спираючись на "кількісний" критерій. Новаторські риси джеймсової теорії жанру nouvelle найбільш виразні в його численних передмовах до своїх творів, що складають збірку "Мистецтво роману", де він намагається подолати традиційний погляд на мистецтво, коли мірилом художності була "правдоподібність": "…старий тягар "багато життя та мало мистецтва" (the old burden of much life and little art). В першому підрозділі - "Проблема жанрово-стильового новаторства ранніх оповідань Генрі Джеймса" - дисертант намагається спростувати хибну думку багатьох дослідників, які розглядають ці твори як "учнівські", вбачають у них лише сліпе наслідування "корифеїв" жанру - По, Готорна, Меріме та ін. У ході аналізу ми дійшли висновку, що в ранніх оповіданнях не тільки зявляються тематика та проблематика, які будуть домінувати в усій "зрілій" творчості Джеймса (зображення свідомості, проблема "митець - суспільство", творча свідомість та ін.), але й окреслюються ґрунтовні творчі пошуки письменника. Домінантою цього періоду творчості Джеймса є подальша розробка проблем, повязаних з мистецтвом та митцем, що, починаючи з "Мадонни майбутнього", з різними акцентами варіюються з оповідання до оповідання та відбивають напрямок творчих пошуків самого автора.У висновках представлено стислий виклад загальних підсумків дисертаційного дослідження: Новаторство Генрі Джеймса у малій прозі починається з відмови від жанрової визначеності та формування нових уявлень про художню творчість, сюжет, поняття "реальність", "обєктивність" та "субєктивність". "Blessed Nouvelle", до якої письменник постійно звертається і в художній практиці, і в теоретичних працях починаючи з "середнього" періоду, виявилася найпридатнішою формою для втілення творчих пошуків Джеймса. На жаль, дослідники не помітили новаторських рис у ранній новелістиці, "подвійного кодування" багатьох творів: зовні вони ніби учнівсько-наслідувальні, але уважний читач не може не помітити, як змінено та гіпертрофовано літературні умовності, як раптом змінюються традиційні літературні теми: пошук ідеальної коханої ("Пейзажист"), коханого ("Кохана М.Брізо"), романтична зустріч ("День днів"), суперництво друзів ("Легка людина"). Вже у творах "раннього" періоду помітно прагнення переосмислити традиційний жанр американського оповідання, розширити його проблематику, а головне - кардинально переосмислити одну з найголовніших вимог поетики жанру, що була сформульована Е.По, - єдність враження. Основу поетики багатьох творів "малого" формату на "середньому" етапі складають не образи героїв та думки оповідача; сюжет цих творів - картина свідомості дійових осіб, внутрішній світ "бідолашних чутливих джентльменів", причому не оповіданий "із зовні", а показаний "зсередини".Малые жанры эпоса в осмыслении современной критики // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. Проблемы изучения малой прозы Генри Джеймса // Від бароко до постмодернізму. Стиль Генри Джеймса как историко-литературная проблема // Античність - Сучасність (Питання філології).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ ВИКЛАДЕНО У 5 ПУБЛІКАЦІЯХ

У висновках представлено стислий виклад загальних підсумків дисертаційного дослідження: Новаторство Генрі Джеймса у малій прозі починається з відмови від жанрової визначеності та формування нових уявлень про художню творчість, сюжет, поняття "реальність", "обєктивність" та "субєктивність". "Blessed Nouvelle", до якої письменник постійно звертається і в художній практиці, і в теоретичних працях починаючи з "середнього" періоду, виявилася найпридатнішою формою для втілення творчих пошуків Джеймса. Саме ця жанрова модифікація надає письменникові можливість найбільш адекватно передати "новий зміст", змінене уявлення про реальність.

"Рання" новелістика характеризується стильовим та тематичним розмаїттям, що є необхідною сходинкою в процесі пошуку "власного" стилю. Важливо те, що в пору "учнівства" Джеймс не тільки наслідував традиції американської (романтичної) та європейської (реалістичної) літератури, але й відразу почав власні творчі експерименти: в багатьох "ранніх" оповіданнях простежуються чіткі риси стильового та жанрового новаторства. На жаль, дослідники не помітили новаторських рис у ранній новелістиці, "подвійного кодування" багатьох творів: зовні вони ніби учнівсько-наслідувальні, але уважний читач не може не помітити, як змінено та гіпертрофовано літературні умовності, як раптом змінюються традиційні літературні теми: пошук ідеальної коханої ("Пейзажист"), коханого ("Кохана М.Брізо"), романтична зустріч ("День днів"), суперництво друзів ("Легка людина"). За зовнішньою традиційністю тем і стилю приховується усвідомлення неможливості наслідувати принципи романтичної естетики: стилістичні прийоми, тематика, що є типовою для романтизму, у Джеймса іронічно "знімається".

Вже у творах "раннього" періоду помітно прагнення переосмислити традиційний жанр американського оповідання, розширити його проблематику, а головне - кардинально переосмислити одну з найголовніших вимог поетики жанру, що була сформульована Е.По, - єдність враження. Саме перегляд цього принципу визначає, на думку дисертанта, новаторство Джеймса у малій прозі середнього періоду. Письменник починає розробляти інший модус оповіді: не цілісність, єдність враження, а множинність можливих сприйняттів та реакцій на текст, відкритість, невизначеність сюжету, семантична дискретність образу створюють неможливість кінцевих трактувань. Сюжет цієї малої прози неможливо звести до побудови послідовності подій, контрольованої дії, як в оповіданні, на якому наполягав Едгар По. Така поетика "невизначеності" призводить до збільшення обєму творів, які вже не вписуються у визначення short story. Джеймс знаходить для своєї прози, що зазнала змін, нове визначення - nouvelle - blessed nouvelle. В цьому визначенні - не тільки схильність перед великими традиціями цього жанру, але й радість відкриття форми, що є найбільш прийнятною для письменника, не фіксована жорстким обємом та законами, форми, що вільно перетікає у роман.

На "середньому" етапі збільшується обсяг творів, зовнішній сюжет втрачає свою "центральність" та переміщується у простір свідомості і героїв, і читачів. Наприкінці цього періоду Джеймс ставить перед собою завдання "драматизації" прози, що означає прагнення не "розповісти", а "показати" внутрішній стан героя. Основу поетики багатьох творів "малого" формату на "середньому" етапі складають не образи героїв та думки оповідача; сюжет цих творів - картина свідомості дійових осіб, внутрішній світ "бідолашних чутливих джентльменів", причому не оповіданий "із зовні", а показаний "зсередини". Серед творів, що належать до цього періоду, особливе місце посідають новели "Вівтар мертвих" та "У клітці", адже вони - перша вдала спроба Джеймса створити "духовну одіссею", перемістити сюжет "всередину" свідомості героя, зробити її центром поетики художнього тексту.

Починаючи з "середнього" етапу відбувається процес поступового ускладнення поетики малої прози Джеймса, одним з найяскравіших проявів якого є складний багаторівневий символізм. Символи-концепти Джеймса якісно відрізняються від символіки літературного попередника письменника - романтика Готорна. Вони асоціативно складніші, не "лежать" на поверхні як знаки людських пристрастей та емоцій, як це було в Готорна. Головне завдання, що поставив перед собою Джеймс у цей час, - створення "basis of vision", а не достовірність зображення.

На "середньому" етапі Джеймс починає вельми критично ставитися до реалізму ХІХ ст. з його настановою на правдоподібність. У новелі "Справжні" він піддає сумніву основи реалістичної поетики: правда для Джеймса втілюється не у зовнішній подібності речей (італієць, продавець морозива стає для художника найкращою моделлю для джентльмена-англійця), для нього такий принцип зображення неприйнятний, це - "подібність, що віджила своє" (outlived verisimilitude). Ця настанова письменника на розкриття внутрішньої правди - шлях, що збігається з пошуками модерністів. Художні трансформації відбувалися, на нашу думку, як наслідок інтересу Джеймса до внутрішнього світу людини. Головне художнє завдання, яке намагався вирішити "другий" Джеймс - це відхід від розуміння дійсності як обєктивного явища, настанова на те, що реальність - це лише субєктивний феномен. Здається, що саме в цьому прагненні до "нової правди", "найреальнішої реальності" полягає сенс відомої тези "air of reality" з програмної статті Джеймса "Мистецтво прози": 7. Нові стильові риси, що зявилися у творчості "пізнього" Джеймса знаходять своє теоретико-художнє відображення у відомому металітературному оповіданні "Візерунок на килимі" (1890), де Джеймс формулює своє нове розуміння мистецтва: художній твір - це складний візерунок на килимі, що не підлягає однозначному тлумаченню і постійно турбує свідомість читача. Це оповідання розглядається як драматизація пошуку єдиного правильного сенсу тексту, якого герой-критик так і не знайшов; пошуку, який за півсторіччя буде заперечувати та пародіювати література постмодернізму. Ця, так художньо тонко втілена Джеймсом ідея "загадки мистецтва", отримає у сучасних теоретиків модернізму визначення "епістемологічна невпевненість", а це оповідання стане одним з перших проявів цієї якості нового мистецтва. Не випадково, відомий теоретик-структураліст Ц.Тодоров1 ґрунтує на аналізі цього оповідання свою теорію про нові тенденції в мистецтві початку ХХ сторіччя.

8. Найрепрезентативнішим зразком "пізнього" стилю Джеймса в малій прозі можна вважати новелу "Звір у джунглях", у якій знайшли своє втілення художні пошуки письменника. В основі поетики цього твору - смутне передчуття, приховане у глибинах підсвідомості героя. Новела побудована як загадка, "таємниця про таємницю" Марчера, що покликана "тривожити" і героя, і читача. Особливість художнього психологізму "Звіра у джунглях" полягає не тільки у відображенні внутрішньої драми героя, а й в атмосфері усього тексту, що звернена до "розтривоженої"свідомості читача. Поетику цього твору можна визначити як "гра з мовчанням", - вислів, який сам Джеймс використовує у новелі "Вівтар мертвих".

9. У "пізньому" стилі Джеймса важливе значення має "розростання" символів. Аналіз, що було проведено в роботі, дозволяє виділити в новелістиці Джеймса дві лінії модернізації жанру. Перша повязана зі змінами у зображенні характерів, відходу від властивого для реалізму пояснення характерів соціальними обставинами. В таких новелах, як "Вівтар мертвих", "У клітці", "Поворот гвинта","Звір у джунглях" та ін. Джеймс намагається виявити те, що неможливо пояснити середовищем, обставинами, соціальним станом. Друга лінія модернізації повязана з ключовою для новелістичного жанру стратегією оповіді (відкритість, саморозростання образу, асоціативність оповіді). Тут Джеймс виступає як яскравий новатор не тільки у відношенні до сучасної йому традиції (Ірвінг, Готорн, По, М.Твен, О.Генрі), але й у співвідношенні із власною "ранньою" новелістикою.