Жанрово-композиційна природа та система образів у творі Романи Куліша В. Петрова - Дипломная работа

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. РОМАН-БІОГРАФІЯ В.ПЕТРОВА В КРИТИЦІ ТА ДОСЛІДЖЕННЯХ РОЗДІЛ 2. ЖАНРОВО-КОМПОЗИЦІЙНА ПРИРОДА ТВОРУ 2.1 Синтез біографічних та інтелектуальних компонентів роману 2.2 Функції цитат у творі В.Петрова «Романи Куліша» 2.3 Композиційна організації тексту РОЗДІЛ 3. ОБРАЗНА СИСТЕМА РОМАНУ-БІОГРАФІЇ В. ПЕТРОВА 3.1 Особливості творення образу П. Куліша 3.2 Жіночі образи у романі 3.3 Постать автора у тексті ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Віктора Петрова вважають першим українським письменником, який звернувся до жанру художньої біографії. Одним із багатьох, чий життєпис дослідив В. Петров, був Пантелеймон Куліш, талановитий митець, до якого В. Петров ставився зі значним пієтетом - саме це дало змогу письменнику заповнити лакуни художньої біографії своїми власними думками та переконаннями. Актуальність дослідження полягає в тому, що «Романи Куліша» В. Петрова є важливою складовою літературного процесу доби «українського відродження» і являє собою перспективний матеріал для літературознавчих студій насамперед і огляду його місця в системі явищ художньої культури 30-х років XX ст. Мета роботи полягає у комплексному дослідженні твору «Романи Куліша» В. Петрова, осмисленні й детальному аналізі жанрово-композиційної природи та системи образів. Біографічний метод використовується для з’ясування дослідження В.Петровим життя та творчості Пантелеймона Куліша. Шерех, В. Агеєва, Ю. Загоруйко, О. Черненко, С. Павличко, В. Андрєєв, Т. Белімова, О. Боярчук, К. Рубан, М. Гірняк та інші, звертаючи увагу на різні її аспекти. Юрій Шевельов написав вагому статтю «Шостий у ґроні. Дослідник згадав єхидні зауваги письменника з приводу Кулішевого порівнювання себе з Прометеєм, процитував опис портретів Куліша з розділу «Марко Вовчок» та інші. На кількох показових прикладах із романізованих біографій Ю. Шевельов продемонстрував також авторські переходи від іронії до гротеску. Зіставляючи його тексти, дуже часто бачимо вельми характерні для письменника самоповтори, рішучість поборювати певні літературні чи наукові норми і по кілька разів прописувати важливі насамперед для себе моменти, в яких саме і проступає автобіографізм чи спроби самоінтерпретації. У першій розвідці про В. Петрова - «На зворотному боці автентичності: Культурософія Петрова-Домонтовича-Бера (1946 - 1948)» - С. Павличко зосередилась на вивченні його філософських, історіософських та історико-літературних статей. Наскрізною думкою розвідки стала ігрова концепція реалізації автора, яку дослідниця вивела як із його схильності підписуватися різними прізвищами під працями різного спрямування (Петров - під теоретичними, історико-літературними статтями, Домонтович - під художньою прозою, Бер - під філософськими, історіософськими та культурологічними розвідками), так і способів демонстрації поглядів на певні життєві ситуації. Найоб’ємнішим дослідження життя та творчості В. Петрова стала книга В. Агеєвої «Поетика парадоксу: Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича» 2006 року. До аналізу «Романів Куліша» зверталося досить невелика кількість дослідників. У 90-х роках, після публікації «Романів Куліша» у журналі «Вітчизна» [62; 63; 64] та після кількох перевидань роману у повному обсязі з’явилися дослідження, присвячені цьому роману. Таку критику дуже просто пояснити історичним часом (30-ті роки ХХ ст.), вимогою та настановами комуністичної партії. Про романи «Аліна й Костомаров» та «Романи Куліша» неприхильно відгукнувся М. Сиротюк, який зазначив, що «романні» теми в них не знайшли «свого художнього повноцінного висвітлення» [74, с. Твори «Аліна й Костомаров» та «Романи Куліша» дослідник не виокремлює із загального творчого доробку автора: він схильний аналізувати прозу письменника як єдине ідейно-художнє ціле, що має спільну основу. «Романах Куліша» дослідник побачив «…наполегливе впровадження ідеї залежності кохань Кулішевих не тільки від особистого характеру, а й від його доби» [85, с. У збірнику, присвяченому «забутим іменам» 20-х років, редактори запропонували широкому колу читачів ознайомитися з мемуарами В. Петрова «Болотяна Лукроза» [32]. Серед них показовими можна вважати фрагменти із книги «Чорнорабочие» Г. Федорова [78] Л.Новиченко аналізував романізовані біографії В. Петрова [57]. У 90-х роках творчість В. Петрова стала предметом вивчення Ю. Загоруйко, яка написала кілька розвідок про його прозу [34; 35; 36] та розділ в «Історії української літератури ХХ століття [37]. За її словами, цей жанр дозволив В.Петрову своєрідно долучитися до літературної дискусії 1925-1928 років, оригінально сформулювавши свої погляди на те, яким шляхом має розвиватись українська література. «І не портрет «на тлі» чи «в колі», а портрет героя любовних романів, що неможливим є за межами Куліша-громадянина» [35, с. Так, Костомаров для неї - неврівноважена людина, яка любить Україну і водночас ненавидить її, яка ставала на захист народу і водночас задихалася в атмосфері провінційної однобічності, радо виїжджала до Петербурга, а потім знов тікала в Україну, зах