Жанрова своєрідність творів Михайла Арцибашева - Автореферат

Його кращі твори - роман “Санін”, повісті “Смерть Ланде”, “Людська хвиля”, “Ранкові тіні”, “Деревяний чурбан”, “Підпрапорщик Гололобов” та ін. були перевидані лише у 1990-і роки одночасно з “викресленими” у свій час з історії російської літератури творами А. Арцибашева як автора передусім роману “Санін” надовго мали перевагу над позитивними оцінками його творчості. Арцибашева заново і неупереджено, така точка зору на його творчість дещо похитнулась. Арцибашев часто сприймається як автор одного твору - “ніцшеанського” роману “Санін” (1907), публікація якого зробила письменника не просто відомим, а скандально відомим. Арцибашева «Санін» по суті, знято, його твори, їх стильова і жанрова своєрідність можуть бути осмислені як необхідні складові загального літературного контексту тієї пори.Арцибашева протягом тривалого часу асоціювалося винятково зі скандально відомим романом “Санін”: його численні оповідання, повісті й роман “Біля останньої межі”, опинилися поза полем зору дослідників. Звернення письменника до „заборонених тем”, перш за все, до так званого „статевого питання”, дало підстави літературній критиці залучити його твори до масової бульварної літератури, звинувачувати його в розтлінному впливі на несформовану свідомість молоді, що закріпилося в таких поняттях, як „арцибашевщина” та „санінізм”. Арцибашева - передусім роману „Санін” - критики акцентували увагу саме на проблематиці, у той час, як поетика ними майже не розглядалася, хоча навіть запеклі супротивники письменника не могли не помічати велику художню значущість його прози. Арцибашева таких тем, як статевий потяг чоловіка до жінки; відповідальність чоловіка за долю пропащої жінки (проституція); страх перед життям і страх перед смертю; індивідуалізм, що часто провокує самогубство; свобода особистості, яка заперечує загальновизнані норми поведінки та ін. Пристрасть до тих самих героїв, тих самих тем, які переходять із оповідань у повісті, з повістей у романи, поступово розширюючись і поглиблюючись, сприяє тому, що проза письменника читається як єдиний текст, заснований на глибокому переконанні автора в пріоритеті свободи людської особистості, скутої споконвічно помилковими нормами поведінки, загальноприйнятими в сучасному суспільстві, що гублять її природний розвиток.

проза жанровий арцибашев письменник

Імя М. Арцибашева протягом тривалого часу асоціювалося винятково зі скандально відомим романом “Санін”: його численні оповідання, повісті й роман “Біля останньої межі”, опинилися поза полем зору дослідників. Заборона на перевидання прози М. Арцибашева в Радянському Союзі була зумовлена його відвертою антибільшовицькою позицією. Звернення письменника до „заборонених тем”, перш за все, до так званого „статевого питання”, дало підстави літературній критиці залучити його твори до масової бульварної літератури, звинувачувати його в розтлінному впливі на несформовану свідомість молоді, що закріпилося в таких поняттях, як „арцибашевщина” та „санінізм”. Характерно, що під час аналізу творів М. Арцибашева - передусім роману „Санін” - критики акцентували увагу саме на проблематиці, у той час, як поетика ними майже не розглядалася, хоча навіть запеклі супротивники письменника не могли не помічати велику художню значущість його прози. Більшість критиків початку ХХ століття негативно оцінювали сам факт актуалізації у творах М. Арцибашева таких тем, як статевий потяг чоловіка до жінки; відповідальність чоловіка за долю пропащої жінки (проституція); страх перед життям і страх перед смертю; індивідуалізм, що часто провокує самогубство; свобода особистості, яка заперечує загальновизнані норми поведінки та ін.

Радянське літературознавство з ідеологічних причин оцінювало творчість М. Арцибашева негативно, характеризуючи його як апологета ніцшеанства й індивідуалізму. Лише у 1990-і роки після перевидання основних творів митця - серед них і роману „Санін” - ставлення до його доробку поступово почало змінюватися. Сьогодні вже не викликає сумнівів той факт, що проза М. Арцибашева займає чільне місце серед кращих творів таких письменників початку ХХ століття, як Л. Андреєв, О. Купрін, Є. Замятін, Ф. Сологуб і ін. Проте специфіка творчості М. Арцибашева, його захоплення натуралізмом та імпресіонізмом, постійна увага до “заборонених тем” вимагають від дослідника не лише вдумливого прочитання творів, але й ідеологічної неупередженості, толерантності.

У роботі розвивається думка, висловлена ще першими критиками М. Арцибашева, що він є автором не окремих творів, а єдиного тексту, свого роду “метатексту”. Пристрасть до тих самих героїв, тих самих тем, які переходять із оповідань у повісті, з повістей у романи, поступово розширюючись і поглиблюючись, сприяє тому, що проза письменника читається як єдиний текст, заснований на глибокому переконанні автора в пріоритеті свободи людської особистості, скутої споконвічно помилковими нормами поведінки, загальноприйнятими в сучасному суспільстві, що гублять її природний розвиток.

У роботі показано, що на поетику «малої прози» М. Арцибашева вплинула теорія натуралізму. Це позначилося на тому, що автор використовує науковий підхід до зображення дійсності, фактографічність: оповідь в його повістях базується не на поетичній уяві, а на науковому аналізі. М. Арцибашев, спираючись на можливості натуралізму, вводить у російську прозу заборонені теми, описує різноманітні сторони життя, у тому числі, і негативні, однак не дає прямої авторської оцінки зображуваному. У повістях письменника переважає обєктивна й безпристрасна манера оповіді. У жанровому відношенні повісті М. Арцибашева являють собою поєднання психологічного етюду із соціологічним нарисом і є повістю-нарисом. У ній переважає обєктивна манера оповідання, відсутній розвинутий сюжет, підвищується роль позасюжетних елементів: пейзажу, портрету, інтерєру. Стильовими домінантами прози М. Арцибашева є натуралістичність (звертання до раніше заборонних тем, детальне зображення фізіологічної сторони життя людини, її статевої сфери, тваринницьких інстинктів) і фактографічність, коли психологізм підмінюється фізіологічністю, а життя суспільства представляється за аналогією з біологічними законами.

У роботі показано, що внутрішньожанрова типологія може бути побудована за декількома ознаками. Однак в епоху модернізму з його різноманітними художніми пошуками відбувається й істотна трансформація жанрової системи. Для характеристики жанрової своєрідності повістей М. Арцибашева використана така жанрова домінанта, як типологія героїв. Всі твори, що належать до його «малої прози», поділені на дві групи. До першої групи віднесені твори з домінуючою авторською позицією, у яких діючими особами є арцибашевські герої “санінского типу”: упевнені в собі, яскраво виражені індивідуалісти, які прагнуть одержати від життя максимум чуттєвих насолод і не рахуються при цьому ні з чужою думкою, ні з чужим життям.

До другої групи належать твори з рецесивною авторською позицією, персонажі яких не співівідносяться з арцибашевським ідеалом людської особистості (“антигерої”): найчастіше це слабкі, безвольні люди, надто залежні від громадської думки, постійно коливаються, стримують власні почуття, - дехто з них кінчає життя самогубством, інші втрачають його в пориві самопожертви (прихований суїцид), треті - необґрунтовано претендують на роль ніцшеанської “надлюдини”.

Кожен із цих типів героїв присутній у романі „Санін”. Його жанровий зміст визначає головний тип героя, який додатково може бути класифікований як асоціальний, що дозволяє означити жанр твору як асоціальний роман. У власній поведінці Санін керується виключно особистими мотивами, вважаючи, що все, зроблене для інших, шкодить йому. Це основний принцип його життєвої позиціїї. Смисл життя Санін вбачає в задоволенні природних бажань, що дозволяє виділити епікурейський цинізм як характерологічну домінанту його особистості.

Суперечка про життя і смерть між Саніним і Сварожичем створює сюжетну динаміку роману. Символічність образів героів беззаперечна: вони асоціюються, відповідно, з новою „сонячною” людиною, за якою майбутнє, хоча її і не розуміють сучасники (так Карсавіна зрештою обирає Юрія, а Санін змушений поїхати з міста, зникнути), і з „останньою” соціальною людиною, яка йде в небуття (самогубство Юрія підбиває підсумок його безрезультатними пошуками смислу життя).

У своєму романі М. Арцибашев руйнує систему цінностей російського інтелігента останньої третини ХІХ століття. Його герой Санін провокує бунт проти умовностей культурного життя, яке репресує сексуальність, закликаючи опонентів - насамперед Юрія Сварожича - не визнавати реальністю фетиші та ілюзії власної свідомості. Духові творчості, який позиціонує Юрій Сварожич, Санін протиставляє дух руйнування. Анархізм Саніна реалізується у мрії про майбутню „сонячну” людину у якій будуть гармонійно поєднуватися незалежність духовного життя та вільна реалізація фізичного потягу.

Роман „Санін” - вершина творчості М. Арцибашева. Йому належить особливе місце в історії російської літератури, оскільки письменник створює образ героя, який протистоїть класичній традиції зображення „зайвої людини”.

1. Кудіна А.Л. М. Арцибашев і Україна /А.Л. Кудіна // Наукові записки ХНПУ ім. Г.Сковороди. - Серія літературознавство. - Х.: ППВ “Нове слово”, 2004. - Вип. 3 (39). - Частина друга. - С. 83 - 86.

2. Кудина А.Л. Роман М. Арцыбашева “Санин” в восприятии современников /А.Л. Кудина // Наукові записки ХНПУ ім. Г.Сковороди. - Серія літературознавство. -Х.: ППВ “Нове слово”, 2004. - Вип. 4 (40). - Частина третя. - С. 65 - 70.

3. Кудина А.Л. Тип “героя-индивидуалиста” в творчестве М. Арцыбашева (на материале повести “Жена”) /А.Л. Кудина // Мова і культура. - Київ: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006. - Вип. 10. - Т. 4 (104). - С. 252 - 254.

4. Кудина А.Л. Герой “санинского типа” в новеллистике М. Арцыбашева /А.Л. Кудина // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - Філологічні науки. - Луганськ, 2008. - № 11 (150). - С. 57 - 64.

5. Кудина А.Л. Женские образы в прозе М. Арцыбашева/А.Л. Кудина // Наукові записки ХНПУ ім. Г.Сковороди. - Серія літературознавство. -Х.: ППВ “Нове слово”, 2008. - Вип. 3 (55). - Частина друга. - С. 52 - 56.

6. Кудина А.Л. Роман М. Арцыбашева “Санин” в оценке постсоветского литературоведения /А.Л. Кудина // Питання літературознавства: Науковий збірник. - Чернівці: Вид-во “Рута”, 2008. - Вип. 76. - С. 188 - 196.

Размещено на .ru