Жанрові особливості українського перекладу німецьких фармацевтичних текстів - Автореферат

Актуальність теми дослідження зумовлено потребою у розробці підходів, методів перекладу фахових текстів, який став невідємною складовою професійної комунікації, джерелом науково-технічної інформації, основою стандартизації термінологічних одиниць та формування терміносистем, у тому числі українських. У рамках дослідження запропоновано комплексний підхід до процесу перекладу, який залучає такі неоднозначні і почасти суперечливі терміни, як «фахова мова», «фаховий текст», «текст», «дискурс», «інституційна комунікація», та їхній взаємозвязок при виконанні перекладів, а також вплетіння їх у переклад фахових текстів фармацевтики. Тоді у фокусі дослідження опиняється комплекс взаємоповязаних явищ, які дають змогу вести мову про цілісність аналізу тексту і комунікативної ситуації до початку процесу перекладання, під час нього та після завершення роботи. Проаналізувати явище «дискурсу» в сучасному перекладознавстві та можливість і доцільність застосування цього терміна у сучасному перекладознавстві в контексті тріади «текст - дискурс - комунікація» та вказати на можливості поєднання теоретичних напрацювань у цій галузі задля успішного і правильного перекладу фахових текстів загалом та фармацевтичних зокрема. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що у дослідженні вперше всебічно розглянуто особливості перекладу українською німецькомовних фармацевтичних текстів як комплексного явища; сформульовано підходи до розгляду та опису такого перекладу, в основі якого лежить врахування комунікативної ситуації та прагматичної спрямованості тексту в мові перекладу; адаптовано до потреб перекладознавства такі поняття, як «дискурс», «текст», «жанр», «фахова мова», «інституційна комунікація»; визначено критерії оцінювання якості виконаних перекладів, сформульовано методичні засади підготовки перекладачів.Прагматика, або спрямованість текстів, виступає в чотирьох проявах: по-перше, текст оригіналу і текст перекладу мають однакову спрямованість, тобто реципієнти цих текстів говорять різними мовами; по-друге, оригінал може бути спрямований виключно на спільноту мови оригіналу; по-третє, оригінал і переклад попри певні розбіжності мають спільні, універсальні ознаки; по-четверте, текст оригіналу вже призначений для реципієнтів мови перекладу. Крім того, зустрічаються тексти із змішаною спрямованістю або тексти оригіналу, в яких спрямованість не відповідає спрямованості тексту перекладу. Було зазначено, що у фахових текстах фігура автора відходить на другий план, що дає змогу вести мову про деперсоніфікацію автора, в той час як на першому зявляються чітко визначені правила і принципи, якими керуються при укладанні текстів. Створюючи через свої переклади корпус текстів однієї тематики, який набуває загальнонаціонального поширення, перекладачі сприяють тому, що, як наслідок, змінюється взаємозвязок не лише між сегмент ® текст, а й система ® сегмент ® автор та, в більш широкому масштабі, сегмент ® суспільство, що має набагато серйозніші наслідки для системи, приміром для сусідніх сегментів створення текстів та перекладу їх. Відповідно до нашої концепції, поняття дискурсу біполярне: з одного боку, існує загальний дискурс, тобто континуум текстів, правил їхнього створення, вживання і сприймання реципієнтами (текст у лівій частині трикутника - один з результатів дискурсу в цьому розумінні), а з іншого - персоніфікований дискурс (текст у мовленні - у правій частині трикутника), який стосується власне сприйняття тексту реципієнтом незалежно від того, чи є останній активним або пасивним учасником комунікації, знайомиться вперше з текстом або вкотре перечитує - цей персоніфікований дискурс щоразу може бути або відмінний, або повністю інший.Переклад фахових текстів - комплексне явище, яке передбачає не лише роботу з текстом оригіналу, а й вимагає залучення додаткових понять, серед яких чільне місце посідають дискурс, фахова мова, інституційна комунікація, оскільки фаховим текстам дедалі більшою мірою властива деперсоніфікація автора - тексти здебільшого створюють організації та інституції згідно з певними вимогами, які є відмінними в різних країнах, відтак слід вести мову про загальний дискурс, що визначає створення і оформлення текстів, та персоніфікований, який визначає сприйняття текстів окремими індивідами. Тому звернено увагу і теоретиків, і практиків перекладу на те, що твердження «перекладач перекладає тексти» описує лише те, чим займається перекладач, але не дає жодних розяснень щодо того, як насправді відбувається процес перекладу. Що визначають структура, семантика, лексика, граматика і стиль тексту перекладу та відповідні перекладацькі стратегії з огляду на функцію тексту та коло адресатів? Здійснюючи аналіз найбільш поширених та значущих поглядів на проблематику «текст - дискурс» (говорячи про останній як про одиницю перекладу), можна виокремити чотири головні розуміння «дискурсу» у перекладознавстві: комунікативна діяльність людей, передусім усна; комунікація як усна, так і письмова; письмові тексти мають свій дискурс,

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ