Розвиток пушкінської традиції, трансформація "онєгінської моделі" та "ідеального" жіночого типу, в романах І. Гончарова й І. Тургенєва. Різновиди типу "гордої" в романах Ф. Достоєвського. Модифікації "ідеального" типу у "Війні і мирі" у Л. Толстого.
Гачев побачив гігантську ідеологічну роль жіночих образів у російському класичному романі в тому, що “через них російська природна душа, живе життя, поки ще німе й безмовне, але таке, що володіє тією стійкістю та обєктивною субстанціальністю, якої багато в чому позбавлене те чоловіче, більш суто суспільне начало, яке шукає в сублімованих сферах духу, благословляє і засвідчує глибинну спорідненість цих духовних шукань собі, своїм потребам”2. Типологію центральних жіночих образів у романі 1860-х років неможливо вибудувати без урахування кількох моментів. Мета дослідження - розробити типологію центральних жіночих образів у романі 1860-х років. Поставлена мета вимагала вирішення таких завдань: простежити розвиток пушкінської традиції, а саме трансформацію “онєгінської моделі” та “ідеального” жіночого типу, в романах І.О. простежити, як у ході полеміки навколо типу “нової жінки” відбувалося формування жіночих типів у романах М.С.У першому розділі - “Історія вивчення жіночих типів у романі 1860-х років” - аналізується науковий стан проблеми, визначаються шляхи виявлення типології центральних героїнь у романі 1860-х років і методи дослідження. І типи, і різновиди всередині них учений виділяє в залежності від стадій “у розвитку жіночості, у процесі ошляхетнення і піднесення жіночої натури” на шляху “звільнення розуму, почуття і волі від гніту жіночості”, яка була для нього синонімом “внутрішнього душевного рабства” і поступового отримання “широкої людяності”, заснованої на приматі розуму. Маркович пропонує типологію героїв Тургенєва, засновану на типі їхніх взаємин зі світом, то в число “вищих”, “життєва мета” яких “полягає в прагненні до ідеалу”, включає на рівних правах Базарова, Рудіна, Олену Стахову і Лізу Калітіну2. Відмінності статусу любові та любовної колізії в романі Достоєвського порівняно з іншими романами 1860-х років повязані передусім із тим, що “герой цікавить його як особлива точка зору на світ і на самого себе, як смислова і оцінююча позиція людини відносно самої себе і відносно навколишньої дійсності”, що герой у письменника - “людина ідеї” (М. М. Тургенєва” - відзначено парадокс: “онєгінська модель” і співвідношення двох жіночих типів зявляються в письменника в романах “Батьки і діти” і “Дим”, у яких немає героїнь “ідеального” типу.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
