Жіночі танці в українській народній хореографії - Автореферат

Посилення ролі жінки в усіх сферах життєдіяльності стало однією з характерних ознак сучасних соціокультурних процесів та викликало сплеск ґендерних досліджень, присвячених, зокрема, соціальному та правовому статусу жінки, висвітленню її внеску в етичну, звичаєву, естетичну культуру народу. Однак українські народні жіночі танці досі не були предметом спеціального наукового дослідження, хоча сучасні науковці торкались деяких проблем народного, народно-сценічного, синтезованого народного із класичним жіночого танцю (К. Відголоски архаїчних уявлень про жінок як носіїв сакрального знання зберігалось в українській традиційній культурі й знайшло свій вияв у довготривалій особливій головуючий ролі жінок у ритуалах родинного циклу та деяких календарних обрядах, що потребує наукового осмислення крізь призму жіночого танцю, оскільки танець виник у результаті естетизації обряду. Дисертацію виконано відповідно до державної комплексної програми Міністерства культури і туризму України "Збереження та використання культурної спадщини на 2004 - 2010 рр." від 20.04.2004 № 1692, цільової комплексної програми культурологічних досліджень КНУКІМ "Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України" (державний реєстраційний № 0107U009539), згідно з планом наукових досліджень кафедри хореографічного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв. уточнити ключові поняття дослідження ("танець", "танок", "хоровод", "хореографія", "народний танець", "народно-сценічний танець", "жіночий танець");Єдиною працею, спеціально присвяченою проблемі жіночого танцю в українському хореографічному мистецтві протягом декількох десятиліть залишається дослідження М. Оскільки танець обєктивно існував ще до того, як його стали сприймати як зразок мистецтва, пропонуємо наступне визначення: танець - це спосіб освоєння людиною світу та освоєння людини у світі, що характеризується синтетичністю (поєднанням рухів людського тіла часом із музикою, ритмом, співом, мімікою), єдністю зображальних та виражальних компонентів, що в процесі естетизації перетворився на твір окремого виду мистецтва - танцювального (хореографічного). З поняттям "танець" тісно повязано (і фонетично, і семантично) поняття "танок". Тенденція ототожнення понять "танець" та "танок" в україномовній мистецтвознавчій літературі налічує декілька десятиліть (В. Народно-сценічний танець визначаємо як танець, створений на основі трансформованого задля виконання за законами сцени фольклорного (народного, етнічного) першоджерела (танцю чи танців)."Танець" визначаємо як спосіб освоєння людиною світу та освоєння людини у світі, що характеризується синтетичністю (поєднанням рухів людського тіла часом із музикою, ритмом, співом, мімікою), єдністю зображальних та виражальних компонентів, що в процесі естетизації перетворився на твір окремого виду мистецтва - танцювального (хореографічного). Під "жіночими танцями" розуміємо танці, що виконуються виключно жінками; у вузькому розумінні вживаємо для означення жіночої хореографічної лексики як виключно жіночих, так і змішаних танців. "Народний танець" - танець, що побутує в природному середовищі у виконанні носіїв фольклорної традиції. "Народно-сценічний танець" визначаємо як танець, створений на основі трансформованого задля виконання за законами сцени фольклорного (народного, етнічного) першоджерела (танцю чи танців), також вживається в ширшому значенні на означення самостійного виду мистецтва. 5.У сімейній обрядовості виокремлюються жіночі танці в системі весілля, що умовно розділяємо на ритуальні (танці коровайниць під час приготування весільного короваю, танці дівчат на дівич-вечір під час виготовлення весільного деревця, танці молодої зі старостою (дружбами, неодруженими та незаміжніми тощо), що характеризуються синкретизмом, тісним звязком із певними ритуальними діями, та розважальні (дозвіллєві), що відрізняються лексичною насиченістю, імпровізаційністю, розмаїттям малюнків, хоча регламентуються певними традиціями українського жіночого танцю, що передбачають обмеження в амплітуді рухів, манері поведінки, особливо по відношенню до чоловіків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У висновках сформульовано результати дослідження: 1.Аналіз наукової літератури дозволив дійти висновку про відсутність комплексного дослідження українських жіночих танців, а також уточнити основні поняття. "Танець" визначаємо як спосіб освоєння людиною світу та освоєння людини у світі, що характеризується синтетичністю (поєднанням рухів людського тіла часом із музикою, ритмом, співом, мімікою), єдністю зображальних та виражальних компонентів, що в процесі естетизації перетворився на твір окремого виду мистецтва - танцювального (хореографічного). Під "жіночими танцями" розуміємо танці, що виконуються виключно жінками; у вузькому розумінні вживаємо для означення жіночої хореографічної лексики як виключно жіночих, так і змішаних танців. "Народний танець" - танець, що побутує в природному середовищі у виконанні носіїв фольклорної традиції. "Народно-сценічний танець" визначаємо як танець, створений на основі трансформованого задля виконання за законами сцени фольклорного (народного, етнічного) першоджерела (танцю чи танців), також вживається в ширшому значенні на означення самостійного виду мистецтва.

2.Поняття "танець" і "танок" не є докорінно тотожними в українській хореографічній культурі. Під танком розуміємо українські хороводні артефакти, переважно жіночі, витоки яких слід шукати у весняній обрядовості.

3.Найбільш насиченим дівочими танками (хороводами) є весняно-літній період (Благовіщеня, Великдень, Ляля, Зелені свята, Івана Купала). Специфіка жіночих танців весняно-літнього періоду полягає в органічній єдності слова, мелодії, міміки, танцювальних рухів, драматичної дії (синкретизмі), що забезпечує цілісність феномену. Жіночі танки стали джерелом малюнків та танцювальної лексики для подальшого розвитку народних танців поза обрядами.

4.Виходячи з композиційних ознак (музична основа, малюнок, лексика, драматургія) пропонуємо класифікувати дівочі танки весняно-літнього циклу на шість груп. До першої відносимо колової структури з одним, двома або групою дівчат у центрі ("Перепілочка", "Коструб", "Мак", "Зайчик" та ін., навколо Лялі, Марени, Купала); до другої - однолінійні ("Кривий танок" та ін.), до третьої - дволінійні ("Шум", "Вербова дощечка", "Просо" та ін.), до четвертої - з проходом крізь "ворота" ("Воротар" ("Володар"), "Король", "Галка", "Царенко" та ін.), до пятої - з елементами завивання та розвивання ("Огірочки" та ін.), окремо виділяємо "Щітку" ("Чечітку") з малюнком "равлик". За формою відображення змісту в пластиці можна виокремити ті, що повязані із сюжетом пісні (імітаційні) ("Перепілочка", "Коструб", "Зайчик", "Просо" та ін.) та ті, що відносно не повязані із сюжетом ("Кривий танець", "Щітка", "Виступцем" та ін.).

5.У сімейній обрядовості виокремлюються жіночі танці в системі весілля, що умовно розділяємо на ритуальні (танці коровайниць під час приготування весільного короваю, танці дівчат на дівич-вечір під час виготовлення весільного деревця, танці молодої зі старостою (дружбами, неодруженими та незаміжніми тощо), що характеризуються синкретизмом, тісним звязком із певними ритуальними діями, та розважальні (дозвіллєві), що відрізняються лексичною насиченістю, імпровізаційністю, розмаїттям малюнків, хоча регламентуються певними традиціями українського жіночого танцю, що передбачають обмеження в амплітуді рухів, манері поведінки, особливо по відношенню до чоловіків.

6.Обрядові жіночі танці в процесі естетизації набули самостійного художнього значення, дали поштовх для подальшого розвитку необрядових танців. Серед необрядових жіночих танців виокремлюємо такі, що вийшли з обрядів, зазнали певного трансформування в процесі естетизації (хороводи), та створені поза обрядами (козачки, польки та ін.). Змагальний мотив між чоловіками та жінками пронизує більшість українських поза обрядових танців. Цей процес яскраво проявився у виникненні "Козачка", де провідна роль належить жінкам.

7.У народно-сценічній хореографії серед жіночих танців численнішими є танці створені за композиційними мотивами танків весняно-літнього циклу, менш чисельні - танці не повязані із загальною образною системою обрядів, створені на основі поза обрядових танців та елементів народного побуту.

8.Взірцем українського жіночого народно-сценічного танцю стали хореографічні композиції П. Вірського: суто жіночі за складом ("Плескач", "Рукодільниці" та ін.); з головним жіночим образом та акомпануючим жіночим ансамблем виконавиць ("Про що верба плаче", "Подоляночка" та ін.); змішані парні танці, де віртуозно розроблено хореографічну лексику жіночих партій ("Гопак", "Буковинський весільний" та ін.).

9.За системою художньої образності жіночих танців виокремлюємо танці, що побудовані на основі обрядових дій весняно-літнього циклу ("Подоляночка" П. Вірського, "Веснянки" В. Дебелого, "Купальські розваги" А. Кривохижі, "Веснянка" М. Коломійця та ін.); твори, джерелом образності для яких стали українські символи (віночок, рушник, верба, калина та ін.) ("Вербиченька" О. Сегаля, "Рушничок", А. Кривохижи та ін.); хореографічні композиції за мотивами трудових процесів ("Рукодільниці" та "На кукурудзяному полі" П. Вірського, "Льон" Л. Калініна та ін.); не повязані з обрядовістю безсюжетні танці ("Дібровчанка" М. Гречушнікова, "Іршавський притопанець" К. Балог, "Карічка" В. Дебелого та ін.).

10.Український народний жіночий танець зазнав активного творчого переосмислення в контексті балетних вистав, що призвело до створення своєрідного феномену - жіночого танцю в балетах на національні теми. У певних балетах хореографічна лексика синтезована із класичним танцем стала лише основною пластичною характеристикою жіночих образів ("Маруся Богуславка", "Хустка Довбуша", "Лісова пісня" та ін.), в інших - окрім пластичної характеристики героїнь зустрічаємо масові жіночі танці, створені за мотивами фольклорних, переважно, танків весняно-літнього обрядового циклу ("Пан Каньовський", "Лілея", "Оксана" та ін.)

У процесі дослідження виявились такі перспективні напрями подальшої розробки, що не увійшли до кола обраної проблематики, як взаємовплив жіночого та чоловічого танцю в процесі розвитку української народної хореографії; особливості еволюції жіночої хореографічної лексики в українській народній та народно-сценічній хореографії; шляхи актуалізації українських жіночих танців в умовах національно-культурного відродження.

1.Мерлянова О. Жіночі хороводи як предмет мистецтвознавчого дослідження / Ольга Анатоліївна Мерлянова // Вісник КНУКІМ: Зб. наук. праць. - Вип. 13 / Київський національний університет культури і мистецтв. - К., 2005. - Серія "Мистецтвознавство". - С. 67 - 73.

2.Мерлянова О. Міфологічні витоки українських народних танців / Ольга Анатоліївна Мерлянова // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. - Вип. XVI. - К.: Міленіум, 2006. - С. 182 - 188.

3.Мерлянова О. Українські "жіночі танці" козацької доби / Ольга Анатоліївна Мерлянова // Вісник КНУКІМ: Зб. наук. праць. - Вип. 15 / Київський національний університет культури і мистецтв. - К., 2006. - Серія “Мистецтвознавство”. - С. 72 - 77.

4.Мерлянова О. Становище жінки в традиційній культурно-мистецькій практиці казацької доби / Ольга Анатоліївна Мерлянова // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Зб. наук. праць. наук. зап. Рівненського державного гуманітарного університету. - Рівне: РДГУ, 2007. - Вип. 12. - С. 7 - 10.

5.Мерлянова О. Жіночі танці у процесі відродження української народно-сценічної хореографії / Ольга Анатоліївна Мерлянова // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка: Зб. наук. праць. - Вип. 5. - Л.: Луганський державний інститут культури і мистецтв, 2006. - С. 109 - 118.

6.Мерлянова О. Світоглядні та обрядово-культові засади архаїчних жіночих танців / Ольга Анатоліївна Мерлянова // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Україна - Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур". - Київ, 2006. - С. 241 - 243.

7.Мерлянова О. Міфологія як джерело зображувальних засобів українських хороводів / Ольга Анатоліївна Мерлянова // Культура: музика і танці: Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції “Наука: теорія та практика - 2006”. - Том 8. - Дніпропетровськ, 2006. - С. 89 - 93.

8.Мерлянова О. Жіночі танці у процесі відродження української народно-сценічної хореографії / Ольга Анатоліївна Мерлянова // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Проблеми розвитку сучасної хореографії та шляхи їх вирішення". - Луганськ, 2006. - С. 45 - 49.

9.Мерлянова О. Міфологічні коди українських хороводів / Ольга Анатоліївна Мерлянова // Сучасне українське мистецтво: стан, тенденції, перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції "Трансформаційні процеси в сучасній українській культурі". - Київ, 2007. - С. 153 - 156.

Размещено на .ru