Жіночі організації України в громадсько-політичному житті суспільства на прикінці ХХ–на початку ХХІ ст. - Автореферат

З часу проголошення незалежності України в нашій державі утверджуються демократичні традиції, створюються умови для активної участі жінок в громадсько-політичному житті, формується нове усвідомлення „жіночого питання” як такого. Останнім часом дещо очевидно, що політичний і громадський статус жінки в Україні змінився, але через низку обєктивних і субєктивних чинників жінки лишаються здебільшого відчуженими від політики. Поступове відродження жіночого руху в нашій державі стимулює подальше зростання ролі жінок в політиці, відбувається переосмислення ролі жінки в суспільстві в цілому. Проблема становища жінок, жіночого руху не є новою, але залишається актуальною як для самих жінок, так і для всього суспільства. Жіночі організації - складова частина жіночого руху і на етапі становлення державотворення розкриття їх діяльності полягає в тому, що активність неурядових обєднань сприяє удосконаленню законодавства та правових механізмів, забезпечує поліпшення становища жінок, утверджує гендерну рівність в суспільстві.Воно охоплює проблеми, повязані з реалізацією жінками кожної з трьох функцій, які вони здійснюють у суспільстві: працівниці, громадянки, матері. У 1999 р. в межах проекту „Гендер у розвитку” ПРООН було видано працю „Гендерний аналіз українського суспільства”, де вперше обрано гендерний підхід до аналізу становища жінок і чоловіків в українському суспільстві, міжстатевих відносин, місця й ролі кожної статі в розвитку громадянського суспільства. До першої підгрупи належать документи, що визначили місце жінки в системі правових, політичних, соціальних, культурних відносин світової спільноти: Загальна декларація прав людини (1948), Декларація ООН про ліквідацію дискримінації стосовно жінок (1966), Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979), „Пекінські стратегії” - матеріали 4-ї Всесвітньої конференції зі становища жінок (1995) тощо. В роботі проводиться поділ даних організацій на такі типи: традиційні - ті, які в своїй основі мали традиційне завдання - досягнення рівноправності жінок та чоловіків та розбудова української державності (Спілка жінок України, „Жіноча громада”, товариство імені О.Теліги, „Союз Українок”, та ін.); соціально-орієнтовані, створення яких було зумовлене певними соціальними проблемами (Спілка жінок-трудівниць „За майбутнє дітей України”, Національний фонд соціального захисту матерів і дітей „Україна - дітям”, „Спілка дружин офіцерів України” тощо); політично-орієнтовані, завданням яких є включення і активне залучення жінок до політичної та економічної діяльності (Ліга ділових і професійних жінок, Асоціація жінок в агробізнесі). Отже, аналіз принципів діяльності жіночих організацій дав підстави зробити висновок, що деякі аспекти політики рівних можливостей чоловіків і жінок, серед яких піднесення статусу жінок шляхом справедливого оцінювання їх суспільством; стимуляція їх активності; забезпечення гідних умов для їх розвитку та самореалізації, формування єдиної державної політики щодо становища жінок і забезпечення здійснення механізму її регулювання сприяють створенню розгалуженої системи жіночих громадських структур.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Георгізова І.Л. Роль жіночих організацій у вирішенні соціально-економічних проблем // Політичний менеджмент. - 2006. - № 1(16). - С. 70-72.

2. Георгізова І.Л. Становлення державної політики України щодо забезпечення прав жінок // Право України. - 2006. - № 10. - С. 106-107.

3. Георгізова І.Л. Ідеологічні засади діяльності “жіночих” партій в Україні Борисфен. - 2007. - № 1(187). - С. 5-6.

4. Георгізова І.Л. Особливості становлення жіночого руху в незалежній Україні // Сборник научных трудов по материалам научно-практической конференции “Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути развития”. - Одеса. - 2005. - Т. 2. - С. 59-60.

5. Георгізова І.Л. Жіночий рух на зламі століть: гендерний вимір // Матеріали практичної науково-дослідницької конференції “The science: theory and practice”. - Днепропетровск. - 2005. - Т. 18. - С. 5-6.

6. Георгізов Г.М. Георгізова І.Л. Народна освіта як основоположний засіб впливу радянської ідеології // Український селянин: Зб. наук. праць. - Черкаси, 2004. - Вип. 8. - С. 115-118.