Жінки в історії української культури другої половини ХХ століття - Автореферат

Минуле десятиліття в Україні характеризувалось процесом напруженого пошуку національної ідентичності, найважливіше місце в якому посіла історія. ХХ століття залишило історикам безліч підходів і методик, однак загальною їх домінантою стало визнання того факту, що центром історичного знання має стати людина із всім комплексом притаманних їй поглядів, смаків, картин світу, уподобань та стратегій життя. Тема нашого дослідження обрана виходячи з розуміння того факту, що насправді жінки були включеними в історичну реальність, їх мовчазна присутність була, так само, як і присутність чоловіків, основою цієї реальності, і усвідомлення цього вимагає від істориків конструктивного відтворення та інтерпретації. Особливої значущості ґендерні дослідження набувають з огляду на становлення в сучасній Україні громадянського суспільства та актуалізації проблеми досягнення рівності жінок та чоловіків в усіх сферах суспільного життя. Крім того, спроби “вписати”, “включити” жінок у культурно-історичні студії є авторською даниною поколінням українок, які обережно, щоденно, без вимог нагород і відзнак створювали світ, сповнений іншого забарвлення, інших інтонацій, іншого бачення, ніж той, іноді кривавий і тривожний, що “переможно” і голосно створювався чоловіками.У першому розділі “Історіографія, джерельна база, методологія дослідження” зясовано, якими шляхами відбувалося становлення жіночих і ґендерних студій у вітчизняній історичній науці та в суспільно-гуманітарних науках країн Заходу, розкрито сутність методології ґендерного підходу в історико-культурних дослідженнях, висвітлено шляхи і механізми плідного поєднання жіночих та культурологічних студій, визначено основні напрямки застосування категорії ґендеру в академічній науці, проаналізовано джерельну базу дослідження, методики роботи із новими джерелами (в тому числі і еґо-документами), зясовано методологічну базу дослідження. Скотт визначила чотири групи соціально-історичних підсистем, які мали б піддаватися “ґендерній експертизі”: 1) комплекс символів і образів, що характеризують чоловіка та жінку у культурі; 2) комплекс норм - релігійних, педагогічних, наукових, правових, політичних; 3) соціальні відносини та інститути, які формують ці норми; 4) проблеми, повязані із самовиразом, субєктивним сприйняттям, самоідентифікацією особистості. Щодо першої підгрупи, то до неї належать Загальна декларація прав людини 1948 року, Міжнародний біль про права, Декларація ООН про ліквідацію дискримінації стосовно жінок (1966) Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок(1979), “Пекінські стратегії” - матеріали IV Всесвітньої конференції зі становища жінок(1995) та інші документи, що визначали місце жінки у системі правових, політичних, соціальних, культурних відносин світової спільноти. Серед них методи аналогії та екстраполяції, що дав можливість відтворити конкретно-історичну картину буття жінок України; статистичний метод та метод кількісного аналізу; аналітично-логічний метод, що дозволив викласти фактичний матеріал у чіткій послідовності та логічній (за задумом автора) завершеності; метод ґендерної експертизи, який дав змогу аналізувати джерела з точки зору питання: як, яким способом проходило конструювання соціальних завдань, культурних орієнтирів, людського визначення залежно від статевих ознак; метод усної історії, що допоміг включити голос простої людини у суспільний “хор”; біографічний метод; метод текстуального та інтертекстуального аналізу (запозичений з семіотики і лінгвістики), який дозволив розглядати творчий доробок письменниць як історичне джерело; метод інтервю (запозичений із соціології), що дав змогу зафіксувати стереотипні жіночі образи, які виявились найбільш стійкими і несвідомо були успадковані ґенерацією, яка не знала радянського досвіду; метод ґендерного моніторингу, який уможливив аналіз засобів масової інформації щодо висвітлення образу жінок у культурі; і допоміг продемонструвати історичну динаміку, тенденції розвитку укорінених стереотипів жіночого та механізми появи нових стереотипів; метод комплексного аналізу, який сприяв поєднанню різних засобів історичного дослідження. У третьому розділі “Художня культура: жінки у створенні мистецького простору” висвітлено особливості існування жінки в просторі образотворчого, театрального, музикального мистецтва, розкрито механізми репрезентації, визначено динаміку присутності жінок у офіційно визнаних творчих організаціях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ