Жінка в українській селянській сім"ї другої половини ХІХ – початку ХХ століття: ґендерні аспекти - Автореферат

Питання становища жінки в сімї належить до фундаментальних характеристик соціальних відносин, посідає виразну етнокультурну специфіку, що дає підстави розглядати його як важливу етнодиференціальну ознаку. Серйозні дослідження становища жінки в українській сімї і громаді, успішно започатковані в українознавстві ХІХ - початку ХХ ст., у радянський період були призупинені. Застосування ґендерного підходу дозволяє розкрити особливості соціально-демографічних процесів, виявити важливі механізми етнопедагогіки та чинники, що визначали генезу етнопсихіки українців. Неупередженого аналізу потребують насамперед господарсько-майнові та особисті права жінки, її місце у структурі сімї, подружні взаємини, які в українському народознавстві не завжди обґрунтовано ідеалізувались. Особливої значущості ґендерні дослідження набувають з огляду на становлення в сучасній Україні громадянського суспільства та актуалізації проблеми досягнення рівності чоловіків та жінок в усіх сферах суспільного життя.Ґрунтовні дослідження з етнографії дитинства (Д.Лепкого “Деякі вірування про дитину”, М.Дерлиці “Селянські діти”, А.Онищука “Родини і хрестини та дитина до шостого року”, З Кузелі “Дитина в звичаях і віруваннях українського народа”, згодом - Н.Заглади “Побут селянської дитини”) та життя сільської молоді (М.Дикаріва “Збірки сільської молоді на Україні”, М.Сумцова “Досветки и посиделки”) відкрили нові аспекти жіночої проблематики, повязані з особливостями соціалізації дівчат різного віку та увиразнили специфіку материнської ролі жінки в контексті її функцій у сімї. Зосередженість народознавства на вивченні насамперед звичайної сімї та сімейного побуту включила в поле досліджень переважно основні функції заміжньої жінки (мати, господиня та дружина). Дослідження статусу жінок у різних культурних середовищах виявили помітну закономірність: чоловіки та їх досвід повсюдно посідають вищий суспільний престиж, тоді як жінки перебувають у підлеглому становищі. Це стійкі комплекси уявлень, які окреслюють культурні канони (ідеальні образи) чоловіка та жінки; спектр чоловічих та жіночих рис вдачі й зовнішності; сфери, способи, стиль самореалізації чоловіка та жінки; особливості виховання хлопчиків та дівчаток; поведінкові моделі; ґендерну стратифікацію тощо. Жінка почергово здобувала базові соціально-вікові статуси дівчинки, дівчини, жінки та баби і поступово проходила шлях від обєкта соціалізації до агента соціалізації, від обєкта ритуальних дій до їх виконавця, від особи, поведінка якої перебувала під постійним соціальним контролем до особи, що має повноваження морального цензора поведінки оточуючих.Упродовж життя жінка проходила декілька вікових етапів, які визначали її базові соціально-вікові статуси (дівчинка, дівчина, молодиця, баба) та передбачали виконання відповідних соціальних ролей. Повноцінна реалізація жінкою ґендерної програми була можливою за умови успішного виконання нею ключових соціальних ролей - дружини, матері, господині. Становище жінки в українській сімї зумовлене типом її структури (переважно мала сімя), а також особливими господарсько-майновими правами жінки. Сфери активності чоловіка та жінки розглядалися як взаємодоповнюючі, однаково значущі для повноцінного функціонування сімї як господарської одиниці, що спричинилось до партнерських стосунків у сімї. Процес ґендерної соціалізації охоплював декілька етапів, що відрізнялись за змістом і формою та були спрямовані на підготовку дівчини до виконання ключових жіночих соціальних ролей-дружини, матері, господині.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ґендерний підхід є ефективною методологією історико-етнологічного дослідження традиційної української культури, застосування якого сприяє обєктивності аналізу емпіричного матеріалу, цілісності відтвореної картини, подоланню андроцентричного наукового дискурсу. Ключові категорії ґендерного підходу наповнюються конкретним смислом у певному соціокультурному контексті.

2. Образ жінки в народному світогляді ХІХ - початку ХХ ст. є складним поєднанням архаїчних та християнських уявлень, ґрунтується на ієрархічному протиставленні чоловічого та жіночого начал. За якісним змістом та структурою український етнокультурний стереотипу фемінінності значною мірою співвідноситься з патріархатним каноном.

3. Реалії повсякденного життя українського жіноцтва засвідчують, що соціонормативна культура допускала відхилення від ієрархічної моделі ґендерних відносин у повсякденному житті. Законодавство визнавало правосубєктність жінки, її право обстоювати свою безпеку, гідність та майнові права в суді.

4. Упродовж життя жінка проходила декілька вікових етапів, які визначали її базові соціально-вікові статуси (дівчинка, дівчина, молодиця, баба) та передбачали виконання відповідних соціальних ролей. Повноцінна реалізація жінкою ґендерної програми була можливою за умови успішного виконання нею ключових соціальних ролей - дружини, матері, господині.

5. Самотні жінки (вдова, покритка) розглядались як соціальна аномалія, що зумовлювало їх окремішнє становище у суспільстві. Вдова посідала доволі високий суспільний статус, що підривало патріархальні ґендерні стереотипи та зумовлювало неоднозначне ставлення оточуючих до неї. Самотня мати-покритка посідала маргінальне становище у сімї та громаді, які застосовували до неї соціальні санкції за порушення усталених норм. Водночас головним принципом у ставленні до покритки та позашлюбної дитини була гуманність. Моральні, фізичні і матеріальні покарання парубка-батька засвідчують поступове подолання подвійних поведінкових стандартів.

6. Становище жінки в українській сімї зумовлене типом її структури (переважно мала сімя), а також особливими господарсько-майновими правами жінки. Володіння рухомим і нерухомим майном, контроль над певною господарсько-виробничою сферою та змога розпоряджатися деякими грошовими сумами сприяли доволі високому статусу заміжньої жінки-господині. У сімї зберігався ґендерний розподіл праці. Сфери активності чоловіка та жінки розглядалися як взаємодоповнюючі, однаково значущі для повноцінного функціонування сімї як господарської одиниці, що спричинилось до партнерських стосунків у сімї.

7. На рівні особистих стосунків подружжя помітною була ґендерна ієрархія, що виявлялась у подвійних стандартах моральної оцінки поведінки чоловіка та дружини. Особливість українського сімейного патріархату полягає в тому, що соціонормативна культура допускала можливість здобуття дружиною лідерських позицій, хоч такий стан сприймався як виняток та соціальна аномалія. Попри формальне верховенство чоловіка, у повсякденному житті формувався егалітарний стиль подружніх взаємин.

8. Процес ґендерної соціалізації охоплював декілька етапів, що відрізнялись за змістом і формою та були спрямовані на підготовку дівчини до виконання ключових жіночих соціальних ролей -дружини, матері, господині. Найвищий суспільний статус (соціальний престиж) посідали жінки похилого віку, яким вдалося протягом життя повноцінно реалізувати ці ролі.

9. Статус заміжньої жінки-молодиці відкривав легітимний доступ до широкого спектру прав та повноважень у сімї, громадській та звичаєво-обрядовій царинах. Одруження становило життєву стратегію жінки. До фундаментальних життєвих установок жінки належить також материнство. Світоглядний образ матері наділений рисами ідеалу, що є для українців втіленням усіх людських чеснот та самої ідеї гуманізму. У догляді та вихованні дітей поряд з матірю важливою була роль інших членів сімї.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Кісь О. Концепція культурного релятивізму та проблема оцінки становища жінки у традиційних суспільствах // Народознавчі зошити. - 1997. - № 4. - С.253-263

2.Кісь О. Дівчина-покритка в українському селі кін. XIX - поч.. ХХ ст. // Народознавчі Зошити. - 1998. - № 6. - С.684-692;

3.Кісь О. Особливості соціалізації дівчаток в традиційній українській сімї XIX - початку XX ст. // Етнічна історія народів Європи. Традиційна етнічна культура словян: Збірник наукових праць.- Київ: Стилос, 1999.- С.49-55;

4.Кісь О. Соціовікові аспекти жіночої творчості в традиційній українській культурі // Народознавчі Зошити. - 2000. - № 4. - С.650-654;

5.Кісь О. Андроцентричний дискурс в історичних науках // Філософсько-антропологічні студії"2001. Спецвипуск. - К.: Стилос, 2001. - С. 43-58

6.Кісь О. Подружні стосунки у традиційній українській сімї (до питання егалітарності) // Етнос. Культура. Нація (Матеріали наукової конференції).- Дрогобич, 1999.- С. 70-77;

7.Кісь О. Жінка у традиційній культурі: етнопсихологічні та соціальні виміри // IV Міжнародний Конгрес Україністів (Одеса, 26-29 серпня 1999). Етнологія і фольклористика: Доповіді та повідомлення. - Книга 1. - Одеса-Київ: Вид-во Асоціації етнологів, 2001. - С.103-112

8.Кісь О. Дівчина-русалка: зваба безодні (латентний код) // Студії з Інтегральної Культурології 1. THANATOS. Спецвипуск "Народознавчих зошитів" №1. - Львів, 1996.- С. 105-112;

9.Кісь О. Особливості ставлення до вдови в українців у XIX - напочатку XX ст. // Ї. Незалежний культурологічний часопис. - № 17 “Ґендерні студії”. - Львів, 2000. - С.109-119;

10.Кись О. Украинская ведьма (эскиз социального портрета) // Гендерные исследования. - № 5. - Харьков: ХЦГИ, 2000. - С.274-285