Земські природничо-історичні музеї Півдня України: організація та природознавча діяльність (60-ті роки ХІХ ст. - початок ХХ ст.) - Автореферат

У перебігу тих чи інших наукових та культурологічних процесів важливу роль завжди відігравала і музейна справа Прогрес у розвитку природознавчих наук в Україні був неможливим без вивчення її регіонів. Необхідність відтворення обєктивної історичної картини природознавчих досліджень в Україні, процесу виникнення і діяльності природничо-історичних музеїв Півдня України, історико-наукового аналізу їх внеску у розвиток вітчизняного природознавства (як теоретичного, так і практичного) зумовлює актуальність даного дослідження. Актуальність даного дослідження зумовлена й тим, що недостатнє вивчення цієї теми призвело до неточного, а інколи й невірного висвітлення процесу виникнення та інституціалізації деяких музеїв, розгляду їх діяльності відірвано від загального контексту природничих досліджень в Україні. Дисертаційне дослідження здійснювалось у процесі науково-дослідної роботи кафедри фізики Дніпропетровського національного університету, одним з напрямків якої є дослідження за темою: "Розвиток природознавства і техніки в Україні в ХІХ - першій пол. Питання створення і діяльності природничо-історичних музеїв перебуває на стику регіональних досліджень, досліджень з історії природознавства, організації науки, музеєзнавчих проблем тощо, що зумовлює складність вивчення даної теми.Місцеві (регіональні) музеї переслідували різні цілі, мали різноманітне спрямування, створювалися різними установами, їх діяльність не базувалася на зразкових статутних документах тощо. Першим з таких музеїв виник Нижегородський (1886), а в Україні - Полтавський природничо-історичний музеї (1889). Музей за своїм задумом і статутом був інституціолізований як природничо-історичний, у якому передбачалося як детальне і повне вивчення природних багатств області та їх використання, так і дослідження історико-археологічних і етнографічних матеріалів, характеризуючих як минуле, так і сучасне регіону. У підрозділі 1 "Кадрове, фінансове та матеріальне забезпечення" розглянуто фінансове та матеріальне забезпечення кожного з музеїв у динаміці, починаючи з моменту виникнення музеїв як самостійних установ, до формування їх як науково-практичних закладів в окремих будівлях. Невідповідність ставлення до розвитку природознавчих досліджень і те, що у музеї накопичилась значна кількість природничих колекцій, спонукали Катеринославське земство нарешті визнати, що музей набрав іншого наукового спрямування у порівнянні з статутними завданнями і розвивається у фактично прийнятому (історичному) напрямку.Таврійський і Херсонський природничо-історичні музеї виникли як логічний підсумок розвитку ентомологічних служб (ентомологічних кабінетів), створених земствами для вирішення практичних проблем сільського господарства. У Таврійському та Херсонському природничо-історичних музеях вже при їх створенні було прийнято рішення про зосередження у них лише природознавчих досліджень, окремо від гуманітарних. Таврійський і Херсонський природничо-історичні музеї стали на Півдні України центрами природознавчих досліджень та їх практичного використання, в першу чергу, в галузі ентомофауни, захисту рослин, вивчення флори, фауни. Найзначніших результатів безпосередньо у природничо-історичних музеях Півдня України було досягнуто з питань: ентомологічних - вивчення біології життя шкідників сільського господарства та їх ворогів, застосування різноманітних (у тому числі і біологічних) засобів боротьби (Таврійський та Херсонський природничо-історичні музеї); інвентаризації та систематизації фауни, в першу чергу в таких її складових, як орнітологія (Таврійський та Херсонський музеї) та іхтіологія (Таврійський музей); вивчення деревної, квіткової, чагарникової і бурянової флори (Таврійський та Херсонський музеї); захисту рослин (Таврійський та Херсонський музеї); геолого-мінералогічних та гідрогеологічних (Таврійський музей); ґрунтознавчих (Таврійський та частково Херсонський музеї). Херсонський і Таврійський природничо-історичні музеї спромоглися широко поставити наукову і науково-практичну діяльність за рахунок особливої форми організації наукової праці - широкого залучення до досліджень на базі музеїв місцевих сил і дослідників з усіх наукових центрів Російської імперії та України.Как в Екатеринославском Высшем Горном Училище хотели создать музей им. Поля // Вісник Дніпропетровського університету. Поля при Екатеринославском Высшем горном училище. Поля // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. Поля // Історія науки, освіти і культури в Україні: традиції і сучасність: Мат.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНИЙ У НАСТУПНИХ ПРАЦЯХ

Результати проведеного дослідження узагальнені у висновках, основні з яких виносяться на захист: 1. Зміна соціально-економічних умов, у першу чергу розвиток товарного виробництва у сільському господарстві та нового устрою системи управління з опорою на органи місцевого самоврядування, призвела до усвідомлення необхідності щонайбільшого використання здобутків природознавства в практичній діяльності. Серед найбільш придатних для цих цілей на Півдні України установ виявилися такі практично-наукові структури, як природничо-історичні музеї.

2. Таврійський і Херсонський природничо-історичні музеї виникли як логічний підсумок розвитку ентомологічних служб (ентомологічних кабінетів), створених земствами для вирішення практичних проблем сільського господарства. Катеринославський обласний музей ім. О.М. Поля виник як памятник видатному громадському діячеві О.М. Полю. Відповідно до територіального поділу України ці музеї охоплювали величезний район, на землях якого було розвинуто вирощування зернових, технічних культур, плодівництво і виноградарство.

3. Статутні завдання всіх музеїв передбачали значний розвиток природознавчих досліджень з практичним їх використанням. Програма діяльності музеїв формувалася у тісній взаємодії з земствами. У Таврійському та Херсонському природничо-історичних музеях вже при їх створенні було прийнято рішення про зосередження у них лише природознавчих досліджень, окремо від гуманітарних. У Катеринославському обласному музеї статут передбачав гармонійний розвиток як гуманітарного, так і природознавчого напрямків. Однак волею директора музею, історика за фахом, Д.І. Яворницького, музей набрав в основному історичного спрямування. Надалі в історичній та історико-науковій літературі цей музей розглядався як історичний з початку заснування, що не відповідає згідно з нашими дослідженнями початковій інституціалізації цієї установи.

4. Таврійський і Херсонський природничо-історичні музеї стали на Півдні України центрами природознавчих досліджень та їх практичного використання, в першу чергу, в галузі ентомофауни, захисту рослин, вивчення флори, фауни. Таврійський музей, з огляду на поєднання у губернії різноманітних природних умов, успішно розвивав інші напрямки досліджень, зокрема геолого-мінералогічні та гідрогеологічні. Катеринославський обласний музей зосередився переважно на комплектуванні колекцій з фауни, флори та неорганічної природи.

5. Найзначніших результатів безпосередньо у природничо-історичних музеях Півдня України було досягнуто з питань: ентомологічних - вивчення біології життя шкідників сільського господарства та їх ворогів, застосування різноманітних (у тому числі і біологічних) засобів боротьби (Таврійський та Херсонський природничо-історичні музеї); інвентаризації та систематизації фауни, в першу чергу в таких її складових, як орнітологія (Таврійський та Херсонський музеї) та іхтіологія (Таврійський музей); вивчення деревної, квіткової, чагарникової і бурянової флори (Таврійський та Херсонський музеї); захисту рослин (Таврійський та Херсонський музеї); геолого-мінералогічних та гідрогеологічних (Таврійський музей); ґрунтознавчих (Таврійський та частково Херсонський музеї).

6. Херсонський і Таврійський природничо-історичні музеї спромоглися широко поставити наукову і науково-практичну діяльність за рахунок особливої форми організації наукової праці - широкого залучення до досліджень на базі музеїв місцевих сил і дослідників з усіх наукових центрів Російської імперії та України. Серед них - такі відомі вчені як А.А. Ячевський, І.А. Порчинський, М.В. Курдюмов, С.В. Яцентковський, О.О. Шугуров, М.О. Холодковський тощо (ентомологія), О.О. Браунер, С.І. Огнєв, М.О. Мензбір, П.П. Сушкін, та ін. (фауна), В.А. Ротерт, М.І. Голєнкін, В.А. Траншель, А.О. Сапєгін (флора), М.М. Клепінін, О.Е. Ферсман, О.М. Зайцев (геологія) та ін.

7. Таврійський природничо-історичний музей у другому десятилітті ХХ сторіччя перетворився у сухопутну біологічну станцію - єдину на той час у Криму, яка характеризувалася усіма атрибутами наукової установи - науковими дослідженнями високого рівня, науковою продукцією, науковим обміном, тісним співробітництвом з науковим співтовариством України, Російської імперії, Європи, Америки, власним періодичним науково-практичним виданням тощо.

8. Таврійський (перш за все) і Херсонський природничо-історичні музеї були закладами, які використовувалися як база для стажування і підготовки спеціалістів з вищих навчальних закладів та Департаменту землеробства. Вони надавали також професійного спрямування прагненням аматорів природи.

9. Науково-просвітницька і популяризаторська робота з питань практичного природознавства розглядалася музеями як конче необхідна і комплексна; вона проводилась з застосуванням різноманітних засобів, серед яких були: огляд у музеях колекцій загального і спеціально сільськогосподарського призначення з відповідними поясненнями спеціалістів, читання лекцій, як перед майбутніми спеціалістами сільського господарства, так і для широких верств населення, складання і розсилання спеціалізованих природознавчих колекцій повітовим земствам і школам, консультативна діяльність з питань агрономії, ентомології, бактеріології, фітопатології, захисту рослин тощо, видання статей у сільськогосподарських часописах для народу, брошур та книжок у тому числі українською та татарською мовами, підготовка і видання плакатів з питань боротьби зі шкідниками, організаційно-консультативна діяльність тощо.

10. Природничо-історичні науки Півдня України на етапі становлення організаційних форм природознавчих досліджень в Україні за умов майже повної відсутності спеціалізованих державних науково-дослідницьких структур, відігравали значну роль у розвитку наукових підходів до вивчення навколишнього середовища. Результати досліджень, проведених у цих музеях, мали як регіональне, так і загальнонаукове значення, вони відігравали вагому роль у розвитку біології та її практичному використанні в країні, відкривали нові перспективи.