Земельна реформа в Україні та Румунії: порівняльний аналіз законодавства - Автореферат

У постанові Верховної Ради Української РСР “Про земельну реформу” від 18 грудня 1990 року було передбачено, що земельна реформа є складовою частиною економічної реформи, яка здійснюється в Україні у звязку з переходом економіки держави до ринкових відносин. Земельні реформи, що розпочались в Україні та Румунії майже одночасно, мали за мету відновлення права власності на землю. Визначення спільних та відмінних рис земельних реформ в Україні та Румунії з метою їх аналізу та узагальнення можуть бути взаємно корисними як з точки зору прискорення реалізації реформаторських заходів, так і уніфікації наслідків земельної реформи. Дисертаційне дослідження виконано у межах науково-дослідницької роботи за плановою тематикою, яка виконується на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії на тему “Правове забезпечення земельної реформи в Південному регіоні України”, що розробляється згідно з дослідженнями Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави” (номер державної реєстрації 0101 U001195). Для досягнення поставленої мети у дослідженні визначено такі основні завдання: проведення порівняльно-правового аналізу законодавства України та Румунії в галузі земельної реформи; дослідження “моделей” земельних реформ у двох сусідніх країнах; аналіз та порівняння засад інституту права власності на землю в Україні та Румунії; дослідження проблем формування та розвитку ринку земель у зазначених країнах; розробка пропозицій стосовно удосконалення земельного законодавства України.У підрозділі 1.1 “Розвиток наукових досліджень земельних реформ в Україні та Румунії (огляд літератури)” здійснено загальний огляд наукової юридичної літератури українських, а також румунських та інших іноземних авторів щодо теоретичних основ земельних реформ в Україні та Румунії, процесу реформування відносин власності на землю у цих державах та особливостей ринкового обігу земель в Україні та Румунії. У роботі зазначено, що “модель” проведення земельної реформи в Україні за принципом “встановлення права приватної власності на землю на нових засадах” була визначена Верховною Радою України у звязку з прийняттям Земельного кодексу України в новій редакції від 13 березня 1992 року. Стверджується, що відновлення права приватної власності на землю шляхом встановлення права власності для осіб, які цього бажають, у більшій мірі відповідає визначальному принципу - “земля належить тим, хто її обробляє”. Аналіз нормативно-правових актів Румунії, спрямованих на проведення земельної реформи в країні, свідчить про те, що, на відміну від України, Румунія обрала “модель” земельної реформи за принципом “поновлення права власності на землю”. У підрозділі 1.5 “Умови для “поновлення” та “встановлення” права власності на землю в Румунії” аналізуються питання набуття права власності на землю в Румунії, що повязані з початком реформування земельних відносин.Румунія, як і багато інших європейських держав, що почали процес реформування земельних відносин у 90-і роки, обрала шлях “поновлення права власності на землю” або “повернення земельних ділянок колишнім власникам або їх спадкоємцям”. Україна, на відміну від Румунії, обрала шлях “встановлення права власності на земельну ділянку”. З метою подальшого розвитку земельної реформи в Україні необхідно вжити таких заходів: прискорити процес приватизації земельних ділянок громадянами, які мають на це право; визначити правовий статус Українського народу як власника земель; створити інфраструктуру ринку земельних ділянок; розмежувати земельні ділянки державної власності, комунальної власності та права власності Українського народу; здійснити процедуру розмежування вказаних категорій земель за рахунок коштів Державного бюджету України. Потребують удосконалення конституційні норми, що визнають територіальні громади субєктами права власності на землю в Україні у звязку з відсутністю відповідно до Конституції України можливостей набуття права власності на землю для цієї категорії субєктів. До нього повинні увійти положення про правове становище Українського народу як субєкта права власності на землю; перелік органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що повинні здійснювати повноваження власника від імені Українського народу; перелік земельних ділянок, що є власністю Українського народу; норми про поділ усіх земельних ділянок - обєктів права власності Українського народу на земельні ділянки: обєкти права власності Українського народу національного інтересу (повноваження власника щодо яких від імені Українського народу буде здійснювати Верховна Рада України) та місцевого інтересу (повноваження власника щодо яких від імені Українського народу будуть здійснювати органи місцевого самоврядування); норму про виключення всіх земельних ділянок - обєктів права власності Українського народу із цивільного обігу; порядок використання земельних ділянок - обєктів права власності Українського народу.

2. Основний зміст роботи

У висновках дисертації викладено наукові та практичні результати проведеного дослідження, наведено нове вирішення наукового завдання, яке полягає у порівняльно-правовому аналізі законодавства України та Румунії в сфері реформування земельних відносин з метою визначення спільних і відмінних рис земельних реформ у цих країнах.

Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими автором у процесі дисертаційного дослідження, є такі: 1. Україною та Румунією були обрані різні шляхи реалізації земельної реформи. Румунія, як і багато інших європейських держав, що почали процес реформування земельних відносин у 90-і роки, обрала шлях “поновлення права власності на землю” або “повернення земельних ділянок колишнім власникам або їх спадкоємцям”. Україна, на відміну від Румунії, обрала шлях “встановлення права власності на земельну ділянку”. Проте на початку земельної реформи висловлювалися окремі думки про реформування земельних відносин у нашій країні шляхом “поновлення”, враховуючи інтереси певної частини населення України, особливо тієї, яка мешкає на території Західної України (Буковини) та Бессарабії. Враховуючи проблеми, які виникли в Румунії при реалізації земельної реформи, зокрема щодо браку земельних ділянок для їх повернення колишнім власникам, бажання останніх отримати свої земельні ділянки, на яких сьогодні розташовані площі, школи, вищі навчальні заклади та інші обєкти, можна стверджувати, що обрана українськими законодавцями “модель” реформування земельних відносин є виправданою.

2. З метою подальшого розвитку земельної реформи в Україні необхідно вжити таких заходів: прискорити процес приватизації земельних ділянок громадянами, які мають на це право; визначити правовий статус Українського народу як власника земель; створити інфраструктуру ринку земельних ділянок; розмежувати земельні ділянки державної власності, комунальної власності та права власності Українського народу; здійснити процедуру розмежування вказаних категорій земель за рахунок коштів Державного бюджету України.

3. Потребують удосконалення конституційні норми, що визнають територіальні громади субєктами права власності на землю в Україні у звязку з відсутністю відповідно до Конституції України можливостей набуття права власності на землю для цієї категорії субєктів.

4. Правова система України, на відміну від румунської, передбачає, що земля є обєктом права власності Українського народу. У чинному земельному законодавстві України не встановлюються засади здійснення повноважень власника Українським народом. Тому питання щодо правосубєктності Українського народу більшістю вчених вважається проблемним.

Враховуючи досвід Румунії у вирішенні питання про встановлення особливого правового режиму щодо деяких категорій майна (у тому числі земельних ділянок) шляхом встановлення правового режиму публічної власності, вважається актуальним та доцільним прийняття Закону України “Про власність на землю Українського народу”. До нього повинні увійти положення про правове становище Українського народу як субєкта права власності на землю; перелік органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що повинні здійснювати повноваження власника від імені Українського народу; перелік земельних ділянок, що є власністю Українського народу; норми про поділ усіх земельних ділянок - обєктів права власності Українського народу на земельні ділянки: обєкти права власності Українського народу національного інтересу (повноваження власника щодо яких від імені Українського народу буде здійснювати Верховна Рада України) та місцевого інтересу (повноваження власника щодо яких від імені Українського народу будуть здійснювати органи місцевого самоврядування); норму про виключення всіх земельних ділянок - обєктів права власності Українського народу із цивільного обігу; порядок використання земельних ділянок - обєктів права власності Українського народу. У звязку з викладеним вважається доцільним доопрацювання Закону України “Про розмежування земель державної та комунальної власності”, який повинен врахувати також існування земель права власності Українського народу.

5. Діючий Земельний кодекс України (з 1 січня 2002 року) дозволив іноземним громадянам та особам без громадянства у певних випадках ставати субєктами права власності на земельні ділянки. Проте законодавством не були враховані та врегульовані всі можливі ситуації з огляду на статус іноземних громадян та осіб без громадянства як субєктів права власності на земельні ділянки в Україні. Зокрема, необхідно врегулювати можливу ситуацію виходу із громадянства України або його втрату фізичною особою - власником земель сільськогосподарського призначення. У такому випадку до субєкта права власності треба застосовувати норму про необхідність відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року з моменту виходу з громадянства України або його втрати.

6. Під поняттям “ринок землі” треба розуміти систему юридичних та економічних відносин щодо перерозподілу земельних ділянок між їх власниками, користувачами та особами, які бажають стати власниками чи користувачами земель на підставі земельного та цивільного законодавства і на основі конкурентного попиту та пропозиції.

7. Характерними рисами формування ринку земельних ділянок в Україні є поступове включення до обєктів ринкового обігу земель різних категорій земельних ділянок; обовязковість нотаріального посвідчення угод щодо відчуження земельних ділянок; часткова заборона набуття статусу власника для іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб в Україні; наявність норми про право переважної купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які знаходяться за межами населеного пункту; наявність норми про обмеження максимальної площі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що може бути власністю однієї особи.

8. Існуюча в земельному законодавстві норма про переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення є недосконалою і такою, що не відповідає механізмам ринкового обігу земельних ділянок. Крім того, положення земельного законодавства щодо встановлення особливих вимог для покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення варто вдосконалити, встановивши такі вимоги щодо усіх категорій набувачів права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, окрім набувачів права власності шляхом прийняття спадщини.

9. З метою створення чіткого механізму відчуження земельних ділянок, у тому числі сільськогосподарського призначення, необхідно прийняти Закон України “Про ринок земель”, в якому врегулювати усі питання відчуження земельних ділянок. У Законі України “Про ринок земель” потрібно передбачити: а) особливості відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення іноземними громадянами та особами без громадянства впродовж року з моменту набуття права власності на земельну ділянку; б) норму про вирішення у судовому порядку питання щодо припинення права власності або викупу державою земельної ділянки сільськогосподарського призначення після закінчення річного строку для її відчуження іноземним громадянином або особою без громадянства відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України; в) норму про визнання недійсними угод щодо набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, у результаті укладення яких площа земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що знаходиться у власності фізичної або юридичної особи, є більшою ніж 100 гектарів.

1. Арнаут А., Каракаш І. Земельна реформа в Україні та Румунії: порівняльний аспект // Право України. - 2005. - №11. - С. 141 - 144. (Особистий внесок здобувача: ідея статті, постановка проблеми, визначення “моделей” здійснення земельних реформ в Україні та в Румунії, визначення спільних та відмінних рис земельних реформ в двох державах).

2. Арнаут А.Г. Держава як субєкт права власності на землю в Румунії // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. - 2005. - Вип. 25. - С. 427 - 430.

3. Арнаут А.Г. Співвідношення народної власності на землю в Україні та публічної власності в Румунії // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. - 2006. - Вип. 30. - С. 185 - 188.

4. Арнаут А., Каракаш І. Порівняльний аналіз права власності на землю в Україні та в Румунії // Юридический вестник. - 2006. - № 2. - С. 114 - 118. (Особистий внесок здобувача: ідея статті, постановки проблеми, визначення спільних та відмінних рис права власності на землю в Україні та в Румунії, узагальнення результатів).

5. Арнаут А.Г. Переважне право купівлі при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення // Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. - Миколаїв, 2006. - С. 444 - 446.

6. Арнаут А.Г. Іноземні громадяни та особи без громадянства як субєкти права власності на землю в Україні та Румунії: порівняльний аналіз. // Materiбly II mezinбrodnн vedecko-practickб konference “Perspektivnн novinky vmdy a technici - 2005”. - 21 - 29 listopadu 2005 roku. - Dнl 2. - Praha - Dnepropetrovsk. - Nauka i osvita - Publishing house Education and Science s.r.o. - 2005. - С. 33 - 37.

7. Арнаут А. Определение субъектов права собственности в соответствии с законодательством Румынии // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Дні науки `2005”. Юридичні науки. Том 29. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2005. - С. 38 - 40.

8. Арнаут А.Г. Формування та розвиток ринку земель в Україні // Збірник наукових праць Ізмаїльського інституту водного транспорту. - Ізмаїл. - 2006. - С. 72 - 77.

Размещено на .ru