Земельна реформа, сутність та особливості її проведення в Україні - Реферат

Проведення земельної реформи в будь-якій країні має бути спрямоване на забезпечення реалізації основних функцій, землі в природі, економіці, суспільстві. Реформування земельних відносин передбачає проведення комплексу інституційно-функціональних, економічних, соціальних, правових, екологічних та інших заходів, спрямованих на формування нових за змістом і характером суспільних відносин, повязаних із використанням землі. земельний реформа україна власність Саме такий підхід до здійснення земельної реформи впроваджується в Україні, де з 18 грудня 1990 року вся земля була оголошена обєктом реформи [4]. При цьому Україна відмовилась від реституції земельних ділянок як способу реформування відносин власності на землю. Серед багатьох факторів, які безпосередньо впливають на проведення земельної, аграрної реформ, важливе значення має юридична база, яка має бути адекватною конкретним історичним та іншим умовам розвитку суспільства на території тієї чи іншої держави.Так, їх можна визначити як суспільні відносини з приводу володіння, користування, розпорядження та управління на державному, господарському та внутрішньогосподарському рівнях як обєктом господарювання, так і засобами виробництва у сільському господарстві [19, с. З юридичної точки зору земельні відносини - це суспільні відносини, які виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем і врегульовані нормами земельного права [13, с. Саме через земельні відносини виявляється ступінь ефективності норм земельного права, оскільки будь-які суспільні відносини становлять механізм дії правових норм, в якому дія субєктів спрямовується у потрібне державі русло. Вони є основоположними земельними відносинами, оскільки у більшості випадків вони визначають зміст інших видів відносин щодо землі; відносини, що виникають у звязку із здійсненням права загального користування землею.В історичному плані здійснення земельної реформи в Україні спрямовано на трансформацію колективної власності в приватну і формуванню на її базі більш ефективної соціально-економічної системи відносин з високим мотиваційним механізмом до роботи і твердою системою відповідальності за її результати. Ця реформа охоплює реформування не тільки земельних відносин, а і відносин власності на засоби виробництва, і націлена вона на ліквідацію державної монополії власності на землю та інші засоби виробництва, на відродження власника і хазяїна в сільській місцевості. Завданням цієї реформи було визнано перерозподіл земель з одночасним наданням їх у довічне успадковане володіння громадянам, постійне володіння підприємствам, установам, організаціям, а також у користування з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання й охорони земель. Земля передавалася за умови, що на вимогу членів підприємств вона буде розпайована і, про потребі, виділена в натурі на земельні ділянки із статусом приватної власності. Логічним продовженням став Указ Президента України від 8 серпня 1995 року “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” [5], яким передбачався розподіл земель, як правило, без виділення в натурі, переданих у колективну власність недержавних сільськогосподарських підприємств, на земельні частки (паї) і видача членам цих підприємств сертифікатів єдиного зразка, що гарантують право на земельну частку (пай) в землі, яка перебуває у колективній власності.Реституція здійснюється різними шляхами: повернення земель колишнім власникам чи їх нащадкам у межах, що були до колективізації; компенсація їх землями, приватизаційними ваучерами в їх вартісному вигляді. Проте через відсутність кредитних заохочень, відповідної системи страхування, консультаційних служб та ряду інших інституцій багато господарств не наважилися стати фермерами і більшість селян залишилась в колективних господарствах, які виникли з колишніх кооперативів. У Чехії ж колишнім власникам та їхнім спадкоємцям повертали землі лише за умови, що вони будуть її обробляти. Проте після земельного розподілу, який у країнах колишнього соціалістичного табору відбувався в рамках земельних реформ, ще неможливо визначити, скільки існує одноосібних господарств, тобто їх субєктів (товариств з обмеженою відповідальністю, змінених колективних господарств, одноосібних підприємців, індивідуальних господарів), якими земельними ділянками вони володіють, скільки власної землі і скільки орендованої використовують господарства та підприємницькі структури. Наприклад, встановлюються максимальні розміри земельної власності, діють заборони або обмеження на придбання у приватну власність земель іноземцями, діють часові обмеження щодо відчуження землі, її успадкування, в окремих випадках продавати землю можна тільки державі. загалі, земельні реформи частіше мають спрямування на пріоритет приватної власності та в них прослідковується тенденція до подрібнення земельної власності.В якості юридично

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕФОРМУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

1.1 Поняття земельних відносин та земельної реформи

1.2 Початок вітчизняної земельної реформи

1.3 Іноземний досвід проведення земельних реформ

2. РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ, ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ТА РИНКУ ЗЕМЛІ

2.1 Розвиток відносин земельної власності в Україні

2.2 Реформування орендних земельних відносин в Україні

2.3 Перспективи створення вітчизняного ринку землі

3. РОЛЬ ДЕРЖАВИ У РЕФОРМУВАННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

3.1 Законодавче забезпечення земельної реформи

3.2 Удосконалення системи державного управління земельними ресурсами

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ