Розвиток та концептуальні засади земельної реформи як складової частини аграрної та економічної реформ в Україні; законодавче та нормативне забезпечення. Суспільні правовідносини у сфері земельної реформи, соціально-економічні та еколого-правові проблеми.
ВСТУП Перехід до цивільних форм ринкових відносин потребує реформування багатьох напрямків соціально-економічного розвитку держави і суспільства, включаючи перетворення характеру земельної власності та її правового забезпечення. Стало очевидно, що багато надій, які покладалися на попередні реформи, не виправдалися, а надмірна централізація і монополізація землі державою, завадило здійсненню багатьох соціально-економічних програм, що намічалися. Сучасний стан земельних відносин не залишає сумніву, що суттєві прорахунки були допущені під час визначення шляхів реалізації земельної політики. У чинному законодавстві України не дається визначення поняття „земельна реформа” як юридичної категорії. Також маємо таке визначення „земельної реформи” - врегульовані нормами права суспільні відносини процесуального характеру, що опосередковують зміну норм земельного права та земельних правовідносин, в яких зобов’язані органи та організації взаємодіють із зацікавленими суб’єктами, громадянами та їх організаціями, в економічному, екологічному, інституційно-функціональному та правотворчому напрямі з метою відновлення ефективного використання земельних ресурсів України [2. с.8]. Прийнята Верховною Радою України 23 червня 1996 р., Конституція України визначає, що земля - це одне з найбільших багатств людського суспільства. Сучасна земельна реформа, що триває в Україні з початку 90-х років ХХ ст., є закономірним результатом функціонування суспільства і держави. Ці та інші передумови сприяли деградації ґрунтів, випуску сільськогосподарської продукції з перевищенням гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, розвиткові хвороб, підриву генофонду природи і людини. Були використані такі наукові праці вчених-правознавців: В.І. Андрейцева, В.В. Носік, А.П. Шеремет, Л.Я. Новаковський, П.І, Гайдуцький, О.І. Заєць, В.М. Трегобчук, Андрійчук В.Г та інших. Громадянам, сільськогосподарським підприємствам, організаціям і установам земля передавалася лише у користування. Прибічники і противники продовженого мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення наводять різні аргументи «за» і «проти» останнього. Перший з них бере свій початок з прийняття Земельного кодексу Української РСР (1990 р.), яким було зафіксовано існування права на землю у формі довічного успадкованого володіння, постійного володіння, а також постійного і тимчасового користування. Був здійснений поділ земель, які передані колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі, і видані селянам сертифікати на право на земельну частку (пай). Надзвичайно важливо, що Указом Президента впроваджено обов’язкове укладання юридичними особами, які використовують землі для сільськогосподарських потреб, договорів оренди, земельних паїв з виплатою орендної плати фіксованого розміру. Введено спрощений порядок реєстрації договорів оренди земельних паїв, передбачено виділення земельних ділянок єдиним масовим групам власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок в натурі з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок. Другий підхід для приватизації відображений у редакції Земельного кодексу, ухваленого Верховною Радою України в березні 1992 року.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
