Здійснення людини індивідуально-особистісним буттям як проблема європейської парадигми культури - Автореферат

В ситуації, коли історичний поступ не опосередкований розвитком самого індивіда, коли він позбавлений можливості здійснюватись особистісним, а відтак - і індивідуальним буттям, виникає ситуація, яку М.Мамардашвілі назвав «третім» виміром буття - задзеркаллям. Позбавлена цілісності буття людина - це «одновимірна» людина (Г.Маркузе), її існування - не самоздійснення буттям, а «проживання» за проектами, заданими родом, вона не реалізується як самість, її цілісність - це зовнішня цілісність роду. Навіть Сократ, який першим поставив людину в центр дослідницького інтересу, започаткувавши поворот філософії до людини, цікавився людиною не стільки в плані здійснення індивідуальним буттям, скільки у плані її практичної моральності як громадянина. Прагнення здійснюватись буттям є прагненням уникнути небуття - усього того, що анігілює у людині її людськість, її здатність здійснюватись індивідуально-особистісним буттям. Культура зі способу буття у світі (адаптація до світу та освоєння у світі) все більше трансформується у засіб освоєння світу, людина стає у владне відношення до світу, а отже і - до самої себе;Особливо активними філософські розмисли над цією проблемою стають в кризових обставинах життя суспільства, в періоди пошуку нових горизонтів соціокультурного поступу, коли для людини стають смисложиттєвими проблеми нових визначень свого ставлення до природи, суспільства, інших людей та самої себе, коли настає усвідомлення того, що визначальні цінності епохи втрачають роль соціокультурних регулятивів. Складається ситуація, в якій людині доводиться самотужки визначати своє місце у світі, смисл свого життя, визначати нові координати власного здійснення буттям. Виникає ряд філософських напрямків: екзистенціалізм, персоналізм, філософська антропологія тощо, які ставлять за мету аналітику індивідуально-особистісного здійснення людини буттям. Експлікація еволюції змісту індивідуально-особистісного здійснення людини буттям приводить до висновку, що основні вектори цього процесу можуть бути означені як обєктивістськи-соціальний та екзистенційно-антропоцентриський. Розглядаючи людину як незалежну від системи предметних залежностей та соціально-санкціонованих нормативів, представники даного підходу зробили спробу інтерпретації людини як відкритої системи, здатної до креативності та трансцендентування і яка у своїх індивідуалізованих визначеностях розкривається у самобутньому авторському «прочитанні» соціальних норм та здійсненні власним індивідуально-особистісним буттям.Проведений аналіз здійснення людини індивідуально-особистісним буттям в смисловому полі європейської парадигми культури, приводить до висновку, що сучасна європейська соціокультурна ситуація характеризується суперечливою єдністю двох протилежних тенденцій: зростанням ролі індивідуально-особистісного буття і водночас поглибленням тенденції до його уніфікації. Цей висновок спонукав до необхідності розгляду європейської парадигми культури, аналіз якої показав, що формотворчими принципами буття європейської людини у світі є упорядкування (переупорядкування) світу, розум (раціональність) як засіб цього упорядкування і боротьба як спосіб упорядкування. Проведений аналіз дозволив зробити висновок, що такими визначеностями є: відсутність наперед заданої визначеності у здійсненні буттям або, що одне й те ж, - соціокультурна невизначеність, яка має своїм наслідком творчий характер людської життєдіяльності; продукування власного способу буття - культури, яка водночас виявляється і «знаряддям» пристосування до навколишнього середовища й підпорядкування його своїм потребам, в результаті чого і середовище, і сама людина в ньому стають предметом постійної рефлексії. Продукуючи культуру як спосіб і специфічно видове середовище, людина втрачає безпосередність існування у світі, відношення людини до світу стає опосередкованим; кожна людина приходить у світ уже готових форм і способів буття, що постають як обєктивна даність, але заявляється вона не як тіло у фізичному просторі, а як активне начало у соціокультурному полі і як така, вона поляризує його, покладаючи смисли - орієнтири своєї буттєвості. Аналіз наріжних визначеностей людини став підґрунтям спроби культурологічного прояснення таких форм здійснення індивідуальним буттям, які охоплюються поняттями «індивідуальність» та «особистість».

Основний зміст дисертації

Проведений аналіз здійснення людини індивідуально-особистісним буттям в смисловому полі європейської парадигми культури, приводить до висновку, що сучасна європейська соціокультурна ситуація характеризується суперечливою єдністю двох протилежних тенденцій: зростанням ролі індивідуально-особистісного буття і водночас поглибленням тенденції до його уніфікації. Це зумовлено особливостями європейської культурної парадигми, засадничі принципи якої, з одного боку, визначили європейську культуру як діяльнісно-індивідуалістичну, а з другого, - у своєму кількісно-лінійному розгортанні зумовили зазначену колізію. Цей висновок спонукав до необхідності розгляду європейської парадигми культури, аналіз якої показав, що формотворчими принципами буття європейської людини у світі є упорядкування (переупорядкування) світу, розум (раціональність) як засіб цього упорядкування і боротьба як спосіб упорядкування. Засадничі принципи культурної парадигми зумовили онтологію європейської людини та стали підґрунтям її визначеностей. Проведений аналіз дозволив зробити висновок, що такими визначеностями є: відсутність наперед заданої визначеності у здійсненні буттям або, що одне й те ж, - соціокультурна невизначеність, яка має своїм наслідком творчий характер людської життєдіяльності; продукування власного способу буття - культури, яка водночас виявляється і «знаряддям» пристосування до навколишнього середовища й підпорядкування його своїм потребам, в результаті чого і середовище, і сама людина в ньому стають предметом постійної рефлексії.

Продукуючи культуру як спосіб і специфічно видове середовище, людина втрачає безпосередність існування у світі, відношення людини до світу стає опосередкованим; кожна людина приходить у світ уже готових форм і способів буття, що постають як обєктивна даність, але заявляється вона не як тіло у фізичному просторі, а як активне начало у соціокультурному полі і як така, вона поляризує його, покладаючи смисли - орієнтири своєї буттєвості. Через покладання смислів індивід долає даність свого існування і трансцендентує себе у видноколі належного. Не просто освоює наявну соціокультурну даність, а на її підставі формує своє ставлення до світу, і як наслідок, - середовище свого індивідуально-особистісного буття, свою соціокультурну нішу - культурну реальність.

Аналіз наріжних визначеностей людини став підґрунтям спроби культурологічного прояснення таких форм здійснення індивідуальним буттям, які охоплюються поняттями «індивідуальність» та «особистість». В культурологічному плані особистість - це людина, що визначається у смислових координатах сучасності, тобто в обширі усталеного буття, де однобічно спалахнула потенційність минулого. Вона «замкнена» на обставини, знаходячи в них підґрунтя своєї буттєвості. Функціонально особистість створює необхідний рівень індивідуального розмаїття як умову повноцінного існування соціального цілого.

На відміну від особистості, індивідуальність втрачає в них опору, «відключається» від них. Наявні соціокультурні обставини обезцінюються для неї, втрачають значення причини і спонуки поведінки. Індивідуальність здійснюється буттям у ситуації зовнішньої невмотивованості. Вона безпосередня у своїй буттєвості, і, як така, - завершена причина самої себе. Вона безпосередньо відкрита колізіям буття, а у своєму здійсненні звекторована тим, чого ще нема, тобто майбутнім. Покладаючи вектори можливого, індивідуальність виходить за дану соціокультурну ситуацію, відкриваючи нові смислові горизонти. Нове смислове видноколо стає підґрунтям, на якому індивідуальність формує свій спосіб буття, що обєктивується у середовище її існування - культурну реальність.

У плані реалізації наріжних визначеностей людини індивідуальність - це резерв невизначеності. Згусток неявлених, але потенційно можливих способів буття, необхідних суспільству, щоб бути готовим до змін у кризові моменти історичного процесу. Соціокультурна необхідність та значущість індивідуальності полягає у покладанні нових горизонтів здійснення буттям, в той час як особистість робить їх дійсністю.

Виходячи з того, що наріжні визначеності людини реалізуються автономним і неповторним чином, в роботі виділені та проаналізовані історичні форми здійснення людини індивідуально-особистісним буттям. Так, для доби античності такою формою постає герой - здійснення буттям всупереч визначенням долі. Середньовіччя явило форми індивідуальної буттєвості, повязані з випаданням із наявної суспільної ієрархії, що уособились в образах купця та ваганта. Проте середньовіччя знало ще одну форму індивідуальної буттєвості, зумовлену «вертикалізмом» благочестивих помислів про Бога, це чернець-аскет. Вагант і купець в обширі земного життя, а чернець-аскет в обрії світу небесного - становили одне антитетичне ціле, у видноколі якого середньовічна людина могла явити свою самість, власну детермінованість у здійсненні буттям.

Доба Відродження створила соціокультурну ситуацію, в якій життєва практика індивідуального буття розгорталася в обширі від інтелектуала до ні в чому нестримного «борджізму».

Нові часи у своєму історичному розгортанні породжують такі форми здійснення індивідуальним буттям, як «людина маси» та «людина влади». Між ними розгортається цілий спектр індивідуальної буттєвості, який з усією очевидністю був явлений ХХ століттям. У процесі дослідження були розглянуті такі з них, як Абсурдист, Діяч, Творець та Фантаст. Між цими моделями індивідуальної буттєвості немає непрохідних граней, людина може змінювати їх протягом життя, відчуваючи та усвідомлюючи неможливість набути бажаної з її точки зору індивідуальної визначеності або сповнюючись певною з них такою мірою, що перехід у протилежну стає неминучим. Та все ж можна говорити про відносну співвіднесеність їх із базовими для новітнього часу формами індивідуального здійснення буттям. Так, Абсурдист безпосередньо тяжіє до «людини маси», у той час як Діяч - до «людини влади». Що ж стосується Фантаста, то гіпертрофованість ненависті до питання про смисл буття, може зблизити його з Абсурдистом, а отже, втягти у спосіб буття «людини натовпу». Як зазначалось, Творець може наблизитись до моделі Діяча, а відтак постати у смисловому полі «людини влади».

Описані моделі індивідуальної буттєвості свідчать про вибірковість людини у продукуванні індивідуальної форми свого буття. Отже, у своєму здійсненні індивідуальним буттям вона не існує безпосередньо у всій системі соціокультурних обставин, що дані їй у своїй обєктивній однозначності. І хоч вони несуть у собі можливість індивідуальної буттєвості, остання не дана безпосередньо, а задана, і її перетворення у дійсність вимагає власних зусиль щодо продукування своєї соціокультурної «ніші» - культурної реальності, складові якої постають для індивіда не в обєктивній байдужості, а у їх смисложиттєвій значущості, тобто як реальність її і лише її буттєвості.

Отже, аналіз особливостей здійснення людини індивідуальним буттям у смисловому полі європейської культури дозволяє дійти висновку, що здійснення людини індивідуальним буттям залежить від здатності продукувати свою соціокультурну «нішу» - культурну реальність. У своїй дійсності вона являє собою систему предметних і духовних феноменів, що окреслюють обшир її індивідуальної буттєвості. Основу культурної реальності становлять покладені смисли, що постають координатами індивідуально-особистісного здійснення буттям.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені у таких публікаціях автора

Моногафія: 1. Зайцев М.О. Особистісне буття в смисловому полі європейської культури: [Монографія] / М.О.Зайцев. - К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2008. - 200 с.

Статті у фахових видання: 2. Зайцев М.О. Європа як культурний феномен / М.О.Зайцев // Наукові записки. Національний університет «Києво-Могилянська академія». Т. 18. - Частина 1. - К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2000. - С. 64 67.

3. Зайцев М.О. Наріжні визначеності людини: до проблеми становлення / М.О.Зайцев // Наукові записки. Національний університет «Києво-Могилянська академія». Т. 20. - Частина 1. - К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2002. - С. 99-103.

4. Зайцев М.О. Європейський вибір України як проблема соціокультурної інтеграції / М.О.Зайцев // Нова парадигма: [журнал наукових праць] / Гол. ред. В.П.Бех. - К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007. - Випуск 65. - Ч. 1. - С. 168-173.

5. Зайцев М.О. Здійснення людини індивідуально-особистісним буттям як проблема сучасної соціокультурної ситуації / М.О.Зайцев // Вісник Черкаського університету. Серія: Філософія. - Черкаси, 2007. - Випуск 110. - С. 68-74.

6. Зайцев М.О. Людська індивідуальність в ситуації постмодерну / М.О.Зайцев // Нова парадигма: [журнал наукових праць] / Гол. ред. В.П. Бех; Нац. пед. ун-т імені М.П.Драгоманова; Творче обєднання «Нова парадигма». К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2008. - Випуск 74. - С. 11-19.

7. Зайцев М.О. Криза антропоцентризму і проблема людської індивідуальності / М.О.Зайцев // Філософська антропологія та сучасність (памяті В. Г. Табачковського) // Філософсько-антропологічні студії. 2008. - К.: Стилос, 2008. - С. 179-185.

8. Зайцев М.О. Людина і Бог - взаємність реальності / М.О.Зайцев // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. - 2008. - № 16. - С. 149-152.

9. Зайцев М.О. Становлення формотворчих принципів європейської парадигми культури / М.О.Зайцев // Вісник Черкаського університету. Серія: Філософія. - Черкаси, 2008. - Випуск 130. - С. 97-104.

10. Зайцев М.О. Сучасна соціокультурна ситуація та проблема здійснення людини індивідуально-особистісним буттям / М.О.Зайцев // Сіверянський літопис: Всеукраїнський науковий журнал. - 2008. - № 3(18). - С. 180-185.

11. Зайцев М.О. Принципи європейської парадигми культури в системі світоглядних координат Західноєвропейського середньовіччя / М.О.Зайцев // Наукові записки. Серія «Філософія». - Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2008. - Випуск 3. - С. 15-29.

12. Зайцев М.О. Осягнення людської індивідуальності як соціокультурна проблема / М.О.Зайцев // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - Житомир: Вид-во ЖДУ імені І. Франка, 2008. - Випуск 41. - С. 3-6.

13. Зайцев М.О. Індивідуально-особистісне самоствердження людини в світоглядних координатах Ренесансу / М.О.Зайцев // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Філософські науки. - 2008. - № 12. - С. 135-140.

14. Зайцев М.О. Європейська людина в ситуації ерозії духовних підвалин буттєвості / М.О.Зайцев // Мультиверсум. Філософський альманах: [зб. наук. пр.] / Гол. ред. В.В.Лях. - К., 2009. - Випуск 81. - С. 50-62.

15. Зайцев М.О. Індивідуально-особистісне самоствердження людини в смислових координатах середньовіччя / М.О.Зайцев // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури: [зб. наук. пр.]. - Дніпропетровськ: «Пороги», Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2009. - С. 69-74.

16. Зайцев М.О. Індивідуально-особистісні визначеності людини в культурологічному вимірі / М.О.Зайцев // Історія. Філософія. Релігієзнавство. 2009. - № 2. - С. 20-25.

17. Зайцев М.О. Криза раціоналізму чи історичні межі розуму? / М.О.Зайцев // Гуманітарний часопис: [зб. наук. пр.]. - Харків: ХАІ, 2009. - № 2. - С. 5-11.

18. Зайцев М.О. Людська індивідуальність в системі християнського світобачення / М.О.Зайцев // Наукові записки. Серія «Філософія». - Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2009. - Випуск 5. С. 189-194.

19. Зайцев М.О. Культурна реальність як безпосередність людського буття М.О.Зайцев // Наукові записки. Серія «Філософія». - Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2010. - Випуск 6. - С. 236-245.

20. Зайцев М.О. Античність як форма розгортання регулятивних принципів європейської парадигми культури / М.О.Зайцев // Наукові записки: Серія «Філософія». - Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2010. - Випуск 7. - С. 243-247.

21. Зайцев М.О. Європейська людина в індивідуалізованих визначеностях (Від Ренесансу до Нового часу) / М.О.Зайцев // Мультверсум. Філософський альманах: [зб. наук. пр.] / Гол. ред. В.В.Лях. - К., 2010. - Випуск 2(90). - С. 50-62.

Статті в інших наукових збірниках та матеріали конференцій: 22. Зайцев М.О. Індивідуальне буття як соціокультурний феномен / М.О.Зайцев // Філософія як складова сучасної педагогічної освіти: [зб. наук. статей]. - К.: УДПУ імені М. П. Драгоманова, 1996. - С. 54-57.

23. Зайцев М.О. Проблеми культурної ідентичності в ситуації модернізації М. О.Зайцев // Наукові записки. Серія «Культурологія». - Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2006. - Випуск 1. - С. 66-70.

24. Зайцев М.О. Стражденність як характерна риса світу буття української людини / М.О.Зайцев // Українознавчий альманах. Випуск: Український образ світу: особливість у світовому контексті. - К., 2009. - С. 114-117.

25. Зайцев М.О. Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу / М.О.Зайцев // Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І.Шинкарука та сьогодення (до 80-ліття від дня народження). Частина 1. (Інститут філософії НАН України ) // Філософські діалоги’2010: [зб. наук. пр.]. - К., 2010. - С. 241-247.

26. Зайцев М.О. Культурні традиції та проблеми національної ідентичності в ситуації глобалізації / М.О.Зайцев // Традиція і культура: Міжнародна наукова конференція, 8-9 грудня 2006 р., м. Київ: Матеріали. - К., 2006. - Ч.1. С. 18-20.