Збройні сили України в протистоянні турецько-татарській експансії у другій половині XVI-XVII століття - Автореферат

Вивчаючи козацькі часи, історики радянської доби зосереджували основну увагу на дослідженні козацьких повстань, трактуючи їх як антифеодальні (хоча феодальних, тобто ленно-васальних відносин на той час у Речі Посполитій вже не було) та спрямовані на воззєднання з російським народом, чого також не було (принаймні джерела про це свідчать достатньо переконливо). Але генеза кримсько-козацьких стосунків, причини морських походів, еволюція взаємодії і взаємин козацьких військ з коронними формуваннями та формуваннями українських магнатів, рівень організації, озброєння і бойових можливостей козацьких військ у порівнянні з противниками та кращими європейськими арміями залишилися поза їх увагою. Предметом дослідження є рівень військової справи в українських землях та участь українського народу у протистоянні татаро-турецький експансії у другій половині XVI - на початку XVII ст., а обєктом - склад, озброєння, структура, організація та бойові дії збройних сил України, включаючи козацькі війська, формування українських князів та українські контингенти у складі коронних військ. Метою дисертаційної роботи є вивчення рівня військової справи в українських землях у другій половині XVI - на початку XVII ст., її рівня і якості, структури та організації козацьких військ, загонів українських князів, а також коронних контигентів, які формувалися в українських землях і переважно з українського населення, результатів їх застосування у бойових діях, іноземних впливів на розвиток військової справи, а також аналіз і уточнення участі українського народу у протистоянні турецько-татарській експансії і місця цієї боротьби в європейській історії. На відміну від попередників, які ідеалізували козацьке військо, практично відкидаючи роль інших українських військових формувань, зокрема, загонів українських князів та коронних контигентів, які формувалися в українських землях і переважно з українського населення, дисертант уперше комплексно виокремлює означену проблему з подій другої половини XVI - початку XVII ст., розглядає її в динаміці, вводить до наукового обігу низку мало вживаних джерел, порівнює стан військової справи в Україні з сусідніми державами і кращими європейськими зразками.У першому параграфі «Боротьба з кримськими наскоками і походи проти Криму» розглядаються основні епізоди цієї боротьби, зокрема, походи запорожців у Буджак (1572-1574), спустошливий похід ординців на Поділля (1575), похід князя Б.Ружинського до Перекопу (1575) та Іслам-Керменю (1576), бойові дії проти ординців князів Я.Збаразького та В.-К.Острозького (1577), похід українських князів під Бендери (1583), здобуття князем М.Ружинським Бендер (1584), Очакова (1585) та його два походи в Крим (1585), походи під Аккерман (1586), похід ординців на Томаківську Січ і її здобуття(1593), оборона Волині князем Я.Острозьким (1605), ординські напади 1606-1607 рр., здобуття Перекопу (1608), битва на Кінських водах (1613), походи Джанібек-Гірея (1615-1616) та походи Іскандер-паші і калги Девлєт-Гірея (1617).Боротьба у Дикому полі проти ординців тривала з перемінним успіхом, в якій козакам і військам українських магнатів вдавалося не раз досягнути перемоги. У другому параграфі «Морські походи і їх наслідки» аналізуються основні морські походи козаків, зокрема, похід козацької флотилії під Аккерман (1574), морські походи до Гелеві, Кафи, Трапезунду і Синопу князя Б.Ружинського (1575), похід під Аккерман, Бендери та Очаків (1576), невдалий похід Д.Скалозуба (1580), похід до кримських берегів (1583), походи князя М.Ружинського на Бендери, Очаків і Крим (1584-1585) та спроби домовитись з Венецією та папою щодо боротьби проти турків (1585), похід на Очаків,Бендери і Варну (1587), до Очакова, Аккермана та Бендер (1588), до Гезлєві (1589), до Ізмаїлу та Обличиці (1603), здобуття Варни (1605), похід до Кілії та Аккермана (1606), битва на рейді Очакова (1607), походи на околиці Кілії, Аккермана, Ізмаїла і Кафи (1609-1610), бій під Очаковом (1613), походи до Трапезунду та Синопу і морський бій під Очаковом (1614), битва в гирлі Дону (1614), битва в гирлі Міусу, похід на Трапезунд, Синоп та передмістя Стамбулу, битва в гирлі Дунаю (1615), здобуття Кафи (1616) (досліджено деталі операції, встановлено імена її учасників), битва під Очаковом (1616), морський похід Д.Барабаша на Стамбул (1617) та морські походи 1620-1623 рр., спроби козаків домовитися з Персією та організувати постійну базу у Грузії (1617-1620).Впродовж другої половини XVI - на початку XVII ст. у складному вузлі взаємин Речі Посполитої, Оттоманської Порти та Московської держави склався стан стійкої рівноваги, у якій Річ Посполита та Московська держава у взаємному протистоянні потребували підтримки Порти, тоді як остання не була зацікавлена у загостренні відносин із жодною з цих держав, будучи звязаною на інших напрямках. Таке становище диктувало політику сторін як у Північному Причорноморї, так і стосовно українських земель. Кримське ханство не було зацікавлене у збереженні миру у Північному Причорноморї і служило основним фак

1. Впродовж другої половини XVI - на початку XVII ст. у складному вузлі взаємин Речі Посполитої, Оттоманської Порти та Московської держави склався стан стійкої рівноваги, у якій Річ Посполита та Московська держава у взаємному протистоянні потребували підтримки Порти, тоді як остання не була зацікавлена у загостренні відносин із жодною з цих держав, будучи звязаною на інших напрямках. Таке становище диктувало політику сторін як у Північному Причорноморї, так і стосовно українських земель.

2. Кримське ханство не було зацікавлене у збереженні миру у Північному Причорноморї і служило основним фактором дестабілізації у цьому регіоні. Крим підштовхували до агресивних дій уряди Речі Посполитої та Московської держави, зацікавлені у його використанні одна проти одної. Найбільш негативно позначився кримський фактор на становищі українських земель.

3. Протягом другої половини XVI - на початку XVII ст. в основному завершилося формування українського і російського козацтва як автономної військової сили, здатної впливати на політику держав не тільки у Північному Причорноморї, а й у Східній та Центральній Європі.

4. Козацькі військові формування за своїм складом, організацією та озброєнням були здатні протистояти кримському війську, османським гарнізонам та військам інших сусідніх держав. На розвиток козацького війська найбільший вплив мали турецько-кримські аналоги.

5. Надвірне військо українських князів та коронні контигенти, які формувалися в українських землях і переважно з українського населення, розвивалися в традиціях еволюції княжого війська під впливом кращих європейських зразків.

6. Система оборони південних кордонів українських земель залишалася недосконалою, відстаючи від вироблених у сусідніх країнах, через що перехід від оборонної до наступальної тактики в останній третині XVI ст. був виправданим.

7. Походи проти Криму, вершиною яких було здобуття Кафи у 1616 р., а також морські походи до турецьких берегів, найбільші успіхи яких припадають на 1615-1620 рр., були не тільки реакцією козацтва на зростання турецько-татарської експансії, а й частиною стратегії козацтва, яке добивалося узаконення своєї ролі в суспільстві. Ця стратегія була однією з причин, яка привела до Хотинської війни.

8. Рівень військового розвитку українських земель відповідав рівню розвитку інших держав Східної та Центральної Європи. При цьому контигенти військ українських князів та коронних військ не поступалися кращим європейським зразкам. Українське козацтво зуміло створити одну з кращих європейських структур легких військ, здатних протистояти не тільки кримській армії та османським гарнізонам, але й військам Московської держави, молдовським та частково угорським військам. Ця військова організація не могла протистояти лінійним військам європейських держав, зокрема, Речі Посполитої, хоча остання в XVII ст. широко застосовувала козацький досвід при модернізації власних збройних сил.

1.Молдовські походи українських військ у другій половині XVI ст.// Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ. - Випуск 11. - Дрогобич: НВЦ «Каменяр», 2003. - С.146-155.

2.Джерела до козацької історії другої половини XVI -початку XVII ст.// Сторінки воєнної історії. - Випуск 8. - Київ, 2003. - С.120-126.

3.Загадка козацької історії початку XVII ст.// Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - № 8. - Луцьк, 2003. - С.5-9.

Размещено на .ru