Збереження гомеостазису суспільства в умовах системних трансформацій: силовий аспект (теоретико-методологічний аналіз) - Автореферат

Саме воєнна сила як основа могутності держави виступає засобом, за допомогою якого суспільство забезпечує свободу розвитку за обраним шляхом, національну ідентичність, є гарантом забезпечення територіальної цілісності, суверенності та усталеного розвитку. Сьогодні не існує стійких наукових стереотипів рефлексії феномену воєнно-силового супроводу суспільства в умовах трансформації його життєдіяльності, забезпечення його гомеостазису (підтримання суттєво важливих для збереження соціальної системи параметрів у допустимих межах), тому нагальним практично для всіх таких суспільств є фундаментальне обґрунтування цього феномену та відповідне орієнтування на нього внутрішньої і зовнішньої політики держави. По-перше, потребами соціальної практики, які вимагають максимальної адекватності філософської рефлексії феномену воєнної сили та воєнної могутності в умовах трансформаційних процесів, що відповідає вимогам сучасних реалій забезпечення гомеостазису суспільства, що, в свою чергу, зумовлює потребу в концептуальному, філософсько-соціологічному осмисленні вказаного соціокультурного феномену. Результати роботи відображено у проміжних та заключних звітах НДР „Оборонна могутність держави перехідного типу (шифр “Могутність”)”, “Гуманітарні проблеми реформування та розвитку Збройних сил України (шифр “Гуманітаризація”)”, “Сучасний стан і напрямки вдосконалення змісту та методики викладання гуманітарних та соціально-економічних дисциплін у ВВНЗ Міністерства оборони України (шифр “Гуманізація-2”)”, “Соціально-політичні та духовні основи тероризму як суспільно-політичного явища (шифр “Тероризм”)” (державний реєстраційний номер 0101U000529), „Політичний тероризм як загроза національній безпеці України (шифр “Політичний тероризм”)” (державний реєстраційний номер 0101U000530), що виконувались згідно з планами Харківського військового університету та Харківського університету Повітряних Сил за завданням Міністра оборони України, Начальника Генерального штабу Збройних Сил України та Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України. Опрацювання наукової літератури дає підстави стверджувати, що проблеми воєнної сили та воєнної могутності держави, використання воєнної могутності для забезпечення безпечного існування держави, збереження гомеостазису суспільства в цілому постійно перебували і перебувають у центрі уваги як вітчизняних, так і закордонних філософів, соціологів, політологів, економістів.У вступі висвітлюється авторське бачення актуальності теми і доцільності дослідження, розкривається його мета, завдання, обєкт, предмет, методи; формулюється наукова новизна отриманих результатів, установлюється їх практичне значення; наводяться відомості про апробацію результатів дисертації, публікації та структуру роботи.ХХ ст. в світовій військовій науці воєнну могутність конкретної країни традиційно трактували як сукупність усіх матеріальних і духовних сил держави (класу, коаліції держав) та її здатності мобілізувати ці сили для досягнення мети війни або вирішення інших завдань. Воєнна могутність держави (коаліції держав) стала розумітися як сукупність матеріальних і духовних можливостей суспільства, що використовуються з метою досягнення певних військово-політичних цілей як на міжнародній арені, так і в умовах окремих країн: для підготовки війни і її ведення, з метою агресії або її відбиття, в інтересах запобігання війні, забезпечення безпеки - глобальної, регіональної, національної. У третьому підрозділі “Методологія аналізу воєнної могутності в контексті збереження гомеостазису” здійснено спробу вирішення проблеми оптимального співвіднесення теоретичного та емпіричного рівнів наукового пізнання, інтеграції їх з метою отримання нового узагальненого знання про сутність і особливості феномену воєнної могутності держави. Наголошується, що військовий фактор не є одним із додаткових складових сукупних можливостей держави в силовому забезпеченні гомеостазису суспільства, а є похідним від них та може бути охарактеризований двома показниками: кількістю сил та засобів, які держава залучає до військової сфери з усіх своїх можливостей, зі свого сукупного потенціалу, і кількістю сил та засобів, які держава спроможна додатково залучити до військової сфери при максимальному використанні всіх своїх можливостей. У четвертому розділі “Генеза можливостей держави в силовому забезпеченні гомеостазису сучасної України” досліджено особливості війн ХХІ століття як головну детермінанту державної діяльності в силовому забезпеченні гомеостазису суспільства, визначено діалектику можливості та дійсності сучасної України у силовому забезпеченні гомеостазису, розкрито сутність механізму такого забезпечення.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ