Предмет вивчення і завдання лексикології. Розділ мовознавства, який вивчає словниковий склад мови. Поняття про лексему, словоформу, лексичний склад мови. Лексичне і граматичне значення слова. Семантична структура лексичного значення. Стилістичні аспекти.
[Основний матеріал подано з праці: Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Розділ мовознавства, який вивчає словниковий склад мови, називається лексикологією. Як окремий розділ мовознавства лексикологія виділилася порівняно недавно. Блумфільд уважав, що мовознавство загалом неповинно займатися семантикою, яка фактично є центральною частиною лексикології. 3) словниковий склад конкретної мови: походження і становлення словникового складу, зміни в ньому у процесі розвитку мови, взаємодія з іншими мовами на лексико-семантичному рівні;ономасіологія - наука, яка вивчає процеси найменування; ономастика - наука про власні назви; ономастика, в свою чергу, поділяється на розділи: антропоніміка - наука про імена людей; топоніміка - наука про назви географічних обєктів; гідроніміка - наука про назви водоймищ; теоніміка - наука про назви божеств; астроніміка - наука про назви астрономічних обєктів; зооніміка - наука про назви тварин (клички тварин) та ін. 2) фонетичній: слово являє собою сукупність складів, обєднаних одним наголосом; 4) морфологічній: слово є носієм морфологічного значення, вираженого морфемою, яка не може бути функціонально відокремленою від слова; 6) семантичній: слово є одиницею, що позначає одне поняття;Мовні звуки реалізуються лише в слові; такі мовні одиниці, як морфеми, можуть існувати тільки на базі слова; із слів складаються словосполучення і речення, за допомогою яких людина оформлює свої думки й передає їх іншим людям, фактично за допомогою слів реалізується найважливіша функція мови - комунікативна. В ієрархічній системі мовних одиниць слово належить до вищого після морфеми ряду й займає місце безпосередньо після неї. Слову як мовній одиниці властиві такі диференційні ознаки: номінативна функція, лексичне значення, відокремлено оформленість, внутрішньоструктурна цілісність, позиційна рухливість, відтворюваність. Ознака відокремлено оформленості полягає у тому, що слово - це мінімальна вільна форма, яка може вичленовуватись у потоці мовлення, тобто у складі одиниць комунікативного плану, характеризуючись при цьому відповідною предметною співвіднесеністю.Усі слова, крім вигуків, виконують у мовленні номінативну функцію. Слово номінація вживається у двох значеннях: 1) процес творення і надання назв пізнаним і вичленуваним фрагментам дійсності; 2) результат цього процесу, тобто сама назва [УМЕ-04, с. До первинних належать слова, у яких звязок із мотивувальною ознакою номінації відсутній (мама, білий, ти, пити та ін.) або встановлюється тільки внаслідок етимологічного аналізу. Окрім слів, номінативну функцію виконують також так звані аналітичні словосполучення (читальний зал, приймальна комісія, зал очікування та ін.). Концепцію про внутрішню форму ґрунтовно почав розробляти німецький лінгвіст Вільгельм фон Гумбольдт, ідеї якого розвинув український мовознавець Олександр Опанасович Потебня.Лексичне значення слова - це конкретно-індивідуальний зміст слова, який відображає через поняття реалію дійсності і закріплений за певною звуковою формою. Крім позначення відповідного предмета, відрізка обєктивної дійсності, обовязковою умовою існування слова є його другий аспект, під яким необхідно розуміти властиві слову граматичні характеристики, не орієнтовані на предметну співвіднесеність значення. Так, зокрема, усі слова з найзагальнішим значенням предметності, зберігаючи індивідуальні, тільки їм властиві лексичні значення (пор., напр., стіл, загін, радість, вода, життя, змагання тощо), обєднуються у клас іменників, граматичну специфіку яких визначають категорії роду, числа, відмінка. Макрокомпоненти визначають основну специфіку семантики слова, а мікрокомпоненти характеризують окремі аспекти предмета номінації або відношення до нього [Стернин, 1985, с. Компоненти нижчого рівня абстракції - семи - у сучасному мовознавстві визначаються як елементарні одиниці плану змісту, що являють собою "відображення у свідомості носіїв мови характерних рис, обєктивно властивих денотату (реальному предмету), або таких, що надаються йому даним мовним середовищем" [Гак, 1971: 95]; семи, поєднуючись одна з одною в різних якостях і комбінаціях, надають значення будь-якому слову в мові [Караулов, 1980: 41]. Напр., слово зошит має значення "зшиті аркуші чистого паперу для написання".Природа лексичних значень слів не однакова, тому й типологія лексичних значень слів може здійснюватися на основі різних критеріїв. Ця типологія базується на двох принципах: а) номінативному, в основі якого лежить характер зв?язку відповідних назв із предметами та явищами позамовної дійсності; б) синтагматичному, який ураховує сполучуваність слів у реченнях і словосполученнях [Грищенко, 1997, с. На основі першого (номінативного) критерію розрізняють такі типи лексичних значень слів: - пряме номінативне - має безпосередній, неопосередкований номінативний зв?язок з позначуваними обєктами позамовної дійсності, напр., іменник голова виступає в прямому номінативному значенні лише у випадку позначення частини тіла людини або
План
План
1. Предмет вивчення і завдання лексикології. Поняття про лексему, словоформу, лексичний склад мови
2. Слово як основна одиниця мови. Диференційні ознаки слова
3. Поняття про номінацію. Внутрішня форма слова
4. Лексичне і граматичне значення слова. Семантична структура лексичного значення
5. Типи лексичного значення слова
Література
1. Предмет вивчення і завдання лексикології. Поняття про лексему, словоформу, лексичний склад мови
