Історичні передумови хрещення Русі та прийняття християнства як державної релігії. Основні риси дохристиянських вірувань слов’янського народу. Дослідження трансформаційних процесів у розвитку культури Київської Русі після запровадження християнства.
Це були християнство, іслам, юдаїзм тощо. Але нова віра - християнство - з тріумфом просувалася по Європі і вже в IX ст. всі сусідні з Київською Руссю землі (крім угрів) прийняли цю віру. Не можна говорити, що християнство було новою релігією для русів, воно мало своїх прихильників на землях Київської Русі ще за Андрія Першозваного. Так, християнами були князь Ігор, його дружина княгиня Ольга, яка не змогла зробити християнином свого сина Святослава, але прищепила любов до нової віри онуку Володимиру, на плечі якого й лягла почесна задача - проголошення християнства державною релігією Київської Русі. Володимир був надто мудрим політиком, щоб не розуміти, що стара віра не могла обєднати його державу - надто самостійною та демократичною вона була.Головною формою експлуатації на Русі була продуктова рента, а не відробітки, як на Заході, у Франкській державі. Висновок був приголомшуючий: у жодному тексті не знайшлося ніяких відомостей з приводу Хрещення Русі у кінці Х ст. Протягом тривалого часу на українських землях формувалася прасловянська культура, і в цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції автохтонного етносу, з іншого - культурні звязки із сусідніми народами. Земля, на якій проживає український народ, починаючи з палеоліту і до наших часів, ніколи не була незаселеною. Грушевський: "До тих пір, коли не буде доведено, що в Києві і його околицях в IX-XII ст. проживали великоруські племена, котрі перенесли потім форми політичного, суспільного та культурного життя на береги Клязьми і Москви, нам доведеться з простої логічної послідовності вважати ці форми набутком української народності, оскільки ці українські племена IX-XII ст. були її безпосередніми предками".Історична наука XIX ст., скептично відносилася до версії "Повісті временних літ" Хронологічні розбіжності, філософсько-теологічні помилки та явні анахронізми були знайдені у літопису багатьма вченими - істориками. На відміну від язичництва християнство було ідеологічну систему не первіснообщинного, а класового устрою. Було б помилкою вважати, що до 988 р. люди на Русі не знали науки, творчості, мистецтва, але бурхливий розквіт культури прийшовся на часи, коли затвердилася християнська релігія. Судовий монастирський статут, який було введено на Русі у другій половині ХІ ст., зобовязував ченців започатковувати у себе бібліотеки, школи, іконописні майстерні, лікарні та інші заклади. Серед монастирів у Київській Русі на першому місці був Києво-Печерський, який став можливо найвизначнішим центром давньоруської культури.У Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988-990 рр. Його не влаштовувала звичайна практика прийняття християнства, що існувала на той час, за якою новонавернений монарх ставав "сином" імператора, тобто васалом. Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі.В "Ізборнику 1076 р. згадувався автор - "грішний Іоанн", розповідалося, якими джерелами користувався укладач книги, коли була закінчена робота, хто замовив "Ізборник" тощо. Для характеристики епохи виникнення оригінальної літератури Київської Русі найкраще підходить афоризм з "Євангелія від Іоанна": "Спочатку було слово". Автор акцентує увагу на вільному і самостійному виборі релігії князем Володимиром, що повністю відповідало політичному курсу Ярослава Мудрого, який, вів боротьбу за політичну, церковну і культурну незалежність від Візантії. У Київській Русі досить швидко виник свій жанр літератури - літописання (як жанр, а не історичні записи), який у такому вигляді не був відомий ні у Візантії, ні в Болгарії. У "Повісті" вперше зроблено спробу визначити місце Київської Русі в загальноісторичному процесі, повязати її історію зі світовою.На відміну від язичництва християнство було ідеологічну систему не первіснообщинного, а класового устрою. Затвердження нового феодального базису визначило безперечну перемогу нової надбудови, якою в умовах середньовічної Русі могло бути тільки християнство. Було б помилкою вважати, що до 988 р. люди на Русі не знали науки, творчості, мистецтва, але бурхливий розквіт культури прийшовся на часи, коли затвердилася християнська релігія. Судовий монастирський статут, який було введено на Русі у другій половині ХІ ст., зобовязував ченців започатковувати у себе бібліотеки, школи, іконописні майстерні, лікарні та інші заклади. Серед монастирів у Київській Русі на першому місці був Києво-Печерський, який став можливо найвизначнішим центром давньоруської культури.
План
Зміст
Вступ
1. Особливості прийняття християнства в Київській Русі
1.1 Дохристиянські вірування східних словян. Запровадження християнства як консолідуючої релігії
1.2 Поширення християнства на Русі. Історичне значення християнства для долі українства
2. Значення прийняття християнства в розвитку Київської Русі
2.1 Особливості культури Київської Русі після прийняття християнства
2.2 Розвиток культури після запровадження християнства в Київській Русі
Висновки
Список використаних джерел
Вывод
Затвердження християнства на Русі мало далекосяжні та багатогранні наслідки для всебічного розвитку суспільного життя. Це був закономірний акт, підготований усім ходом історичного розвитку та глибоко мотивований обєктивними потребами епохи.
На відміну від язичництва християнство було ідеологічну систему не первіснообщинного, а класового устрою. Затвердження нового феодального базису визначило безперечну перемогу нової надбудови, якою в умовах середньовічної Русі могло бути тільки християнство.
Встановлення нової релігії реально захоплювало будь - які прояви соціального життя. Укріплюючи феодальний устрій на Русі, християнство тим самим сприяло укріпленню Давньоруської держави та зміцненню її політичної могутності. Рівною поміж рівних виступала Київська Русь у світовому оточенні.
Християнська діалектика, активно використовувана давньоруськими філософами та публіцистами, стала основою для багатьох (іноді дуже цікавих) ідей. Це у свою чергу, слугувало поштовхом для швидкого прогресу у сфері творчого життя, що забезпечило розвиток давньоруської культури. Було б помилкою вважати, що до 988 р. люди на Русі не знали науки, творчості, мистецтва, але бурхливий розквіт культури прийшовся на часи, коли затвердилася християнська релігія. В монастирських брамах концентрувалися основні кадри вчених того часу, письменників, публіцистів, художників, архітекторів.
Судовий монастирський статут, який було введено на Русі у другій половині ХІ ст., зобовязував ченців започатковувати у себе бібліотеки, школи, іконописні майстерні, лікарні та інші заклади. Серед монастирів у Київській Русі на першому місці був Києво-Печерський, який став можливо найвизначнішим центром давньоруської культури. З нам повязана діяльність визначних публіцистів (Феодосій Печерський, Іаков Мніх), істориків (Нікон Печерський, Ігумен Іван, Нестор Літописець), художників (Алімпій, Григорій), лікарів (Агапіт) та багатьох інших. Також функціонували культурні центри при архієрейських кафедрах. Найбільш відомим з них був Софійський гурток книжників, заснований у Києві при Ярославі Мудрому та очолюваний Іларіоном.
Важливим чинником в історії ранньої Русі був розвиток писемності та розповсюдження грамоти. Як відомо, східнословянська писемність сформувалася раніше від офіційної християнізації країни та незалежно від неї, але використовувалася переважно у чисто практичних цілях. Принципово важливим етапом була поява книжок у середині ІХ ст. Саме тоді Русь починає створювати свою церковну літературу та започатковує літописи. На основі археологічних знахідок (берестяні грамоти у Новгороді) можна припустити, що грамота у Київській Русі не була прерогативою одного тільки духовенства, вона охоплювала і феодалів і демократичні шари народу. Церква активно сприяла розвитку давньоруської архітектури та образотворчого мистецтва. Більшість камяних споруд, збудованих на протязі Х-ХІІ ст. на Русі, були храми, щедро прикрашені монументальним та станковим живописом. Проте впливи східної церкви на мистецтво не завжди були благотворними. Так, через те, що візантійці не любили ставити у своїх храмах статуй, скульптура не дістала помітного розвитку.
Культура Київської Русі виступала як частина єдиної середньовічної цивілізації, підпорядкована тим закономірностям, які були властиві останній, незалежно від національних особливостей та специфіки. У першу чергу це стосується суспільної думки, яка у всій Європі розвивалася під безпосереднім впливом християнської ідеології.
Признання християнства державною релігією відкрило перед Київською Руссю двері багатої візантійської культури, яка переживала в той час своє відродження. Нова віра сприяла зміцненню звязків з іншими християнськими державами. Київ стає не тільки політичним, а й духовним центром держави. На початку XI ст. тут нараховувалося біля 400 церков.
Християнство внесло в життя народу вищу мораль, вищі ідеали і культуру, осередками якої і стали храми.
Таким чином, з VII ст. по 30-і роки XIII ст. Київська Русь пройшла складний шлях, багатий на різноманітні події та позначений жвавими політичними, соціальними, економічними, державно-правовими та культурними процесами. Це був час творення першої Української держави з центром у Києві. В ході формування державності Київська Русь виступила осередком обєднання інших східнословянських народів.
Протягом усього свого існування Україна-Русь воювала з агресивними сусідами, насамперед із степовими кочовиками, і разом з тим встановлювала й розвивала плідні звязки з країнами Заходу і Сходу.
Передові для свого часу державний лад, правова система, виробничі відносини, високопродуктивне сільське господарство, добре налагоджене ремісництво, вдала дипломатична діяльність на міжнародній арені, підкріплена силою зброї в боротьбі проти іноземних загарбників, широке використання здобутків світової цивілізації, виразний потяг до творчого, духовно забезпеченого життя, ґрунтований на широкому розповсюдженні християнства - все це сприяло тому, що Київська Русь висунулася на провідні позиції в Європі й була шанована тогочасними найрозвинутішими країнами. Невпинний поступ України-Русі шляхом політичного, суспільного, економічного, культурного прогресу, подальший розвиток національної державності та права перервали й на десятиріччя загальмували процеси роздробленості та розпаду.
Список литературы
1. Антонович Д. Українська культура. - К.: Основи, 2009. - 346 с.
2. Брайчевський М.Ю. Скарби знайдені і незнайдені. - К.: Наук. думка, 2002. - 85 с.
4. Гречечко В.А. Історія України. Всесвітня історія XX ст. - К.: КНЕУ, 2009. - 290 с.
5. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - К.: 2000. - 524 с.
6. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11-ти т., 12 кн. - К.: Наук. думка, - Т.2. - 2002. - 633 с. історичний словянський християнство
7. Грушевський М.С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя. - К.: Наук. думка, 2001. - 560 с.
8. Грушевський А.С. Історія української літератури. - К.: А.С.К., 2009. - 388 с.
9. Донцов П. Дві літератури нашої доби. - К.: Кондор, 2007. - 451 с.
10. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. - Львів: Світ, 2001. - 576 с.
11. Дубиняк Р., Цибаняк П. Грошова система в Україні за княжих часів: ІХ-ХІІІ ст. // Київська старовина. - 2002. - №4. - С. 52.
12. Девіс Б. Вступ до філософії релігії / Пер. с англ. - К.: А.С.К., 2010. - 390 с.
13. Дюркгайм Е. Елементарні форми релігійного життя / Пер. с фр. - К.: Основи, 2009. - 312 с.
14. Жулинський М.Г. Із забуття - в безсмертя. - К.: Основи, 2007. - 356 с.
15. Ємченко О. Як ходили "із варяг в греки": Про водний трактат, який за часів Київської Русі єднав Європу з Азією // Київська старовина. - 2002. - №2. - С. 96.
16. Історія Української культури / За ред. С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. - К.: Основи 2000. - 606 с.
17. Історія України. Посібник. За ред. В.А. Смолія. - К.: Основи, 2007. - 320 с.
18. Косів М. На потребу дня. - К.: Кондор, 2009. - 361 с.
19. Крипякевич І.П. Історія України. - Львів: Світ, 2000. - 520 с.
20. Колодний А. Феномен релігії. Природа, структура, функціональність. - К.: А.С.К., 2009. - 380 с.
