Застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи - Автореферат

З одного боку, застосування таких заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві сприяє розкриттю кожного злочину, забезпечує невідворотність відповідальності осіб, які його вчинили, а з іншого - повязане із вторгненням у сферу конституційних прав і свобод громадян. Саме остання обставина викликає потребу у створенні надійних гарантій законного і обґрунтованого застосування заходів процесуального примусу, повязаних з ізоляцією особи, що у значній мірі залежить від чіткого законодавчого закріплення підстав, умов і порядку їх застосування. Між тим, визначення у законі підстав, умов і порядку застосування заходів процесуального примусу, повязаних з ізоляцією особи, не в усіх випадках є достатньо повним і не завжди відповідає принципам кримінального процесу України та потребам практики. Місце, значення заходів процесуального примусу (у тому числі і тих, які повязані з ізоляцією особи) у кримінальному судочинстві, негативні наслідки їх незаконного і необґрунтованого застосування на практиці зумовили те, що протягом всієї історії кримінально-процесуальної науки до цієї проблеми звертались багато вчених-правознавців. Головною метою дисертаційного дослідження є теоретичне узагальнення проблеми заходів процесуального примусу, повязаних з ізоляцією особи, а також сприяння розробці науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо вдосконалення діяльності державних органів (їх посадових осіб) по застосуванню заходів процесуального примусу, повязаних з ізоляцією особи, захисту конституційних прав громадян, які залучаються до сфери кримінального судочинства.Розділ перший “Правова природа заходів процесуального примусу, повязаних з ізоляцією особи, умови їх застосування” складається з трьох підрозділів, в яких досліджується сутність державно-правового, кримінально-процесуального примусу, специфіка заходів процесуального примусу і, зокрема, тих, які повязані з ізоляцією особи; зясовуються умови їх застосування. Заходи процесуального примусу таких цілей не переслідують, їх мета - забезпечення безперешкодного розвитку кримінально-процесуальної діяльності, створення умов для застосування кримінально-правової норми і, отже, виконання завдань кримінального судочинства; 3) примус у вигляді процесуальної відповідальності і процесуальних санкцій застосовується завжди на підставі вчинених особою порушень приписів (вимог) кримінально-процесуальних норм. Щодо заходів процесуального примусу такий обовязок випливає з аналізу правового статусу субєктів; 5) процесуальна відповідальність і процесуальні санкції як реакція на вчинене порушення кримінально-процесуального закону передбачені санкціями кримінально-процесуальних норм, а заходи процесуального примусу - їх диспозиціями; 6) процесуальна відповідальність і процесуальні санкції застосовуються, головним чином, до осіб, які ведуть процес, і які виконують під час провадження у справі певні функції, у той час як заходи процесуального примусу - лише до осіб, які не відносяться до органів кримінального судочинства, насамперед до обвинуваченого, підозрюваного; 7) внаслідок застосування процесуальної відповідальності і процесуальних санкцій порушуються субєктивні права, у т.ч. і кримінально-процесуальні. “Правова природа і види заходів процесуального примусу” дисертант визначає характерні ознаки правової природи заходів процесуального примусу, а саме: державно-владний характер відносин, які виникають і розвиваються під час застосування заходів процесуального примусу; специфічна цілеспрямованість; вони завжди повязані з обмеженням тих чи інших прав і свобод певних субєктів процесу; можуть бути застосовані виключно на підставі закону. Обґрунтовується думка, що заходи процесуального примусу - це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, які застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), що ведуть процес, у чітко визначеному законом порядку щодо осіб, які залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для попередження і припинення їх неправомірних дій, виявлення і закріплення доказів, з метою успішного вирішення завдань кримінального судочинства.У висновках стисло сформульовані основні положення та пропозиції, які є результатом проведеного дисертаційного дослідження. У них запропоновані шляхи вдосконалення законодавчого регулювання суспільних відносин, які виникають і розвиваються під час застосування заходів процесуального примусу, повязаних з ізоляцією особи. Зокрема, зясовано сутність та виділено специфіку заходів процесуального примусу, повязаних з ізоляцією особи; обґрунтовано необхідність законодавчого врегулювання багатьох дискусійних у науці і суперечливих на практиці питань, що стосуються підстав, умов і порядку застосування названих заходів; аргументовано ідею закріплення у нормах КПК цілей застосування для усіх заходів, що розглядаються тощо. Внесені пропозиції щодо вдосконалення окремих норм чинного КПК, що, на думку автора, позитивно позначиться на забезпеченні захисту прав і інтересів громад

2. Основний зміст роботи