Засоби милозвучності української мови - Реферат

Людина живе у світі в якому без спілкування просто неможливо жити,оскільки воно є не відємною частиною її життя,тому щоб нам українцям правильно говорити потрібно пізнати хоча б деякі таємниці українського Слова, у якому відбився всесвіт українських духовних обріїв. Кожна людина сприймає його в цілісних індивідуальних образах, бо ми формуємо своє уявлення про той чи той предмет на власному життєвому досвіді, закодовуючи у свідомості, а потім відтворюючи в слові найважливішу інформацію про світ. Слово викликає різні почуття: захоплення, зачарування, здивування, гнів, обурення, сум; воно спонукає серце швидше битися в грудях, будить фантазію, творчу думку, підтримує в професії. Та й успіх щоденного спілкування залежить від загальної мовної ерудиції, володіння усталеними мовними засобами, уміння й бажання знайти нові виразові можливості мови. У цьому їй допомагають територіальні та соціальні діалекти, мова фольклору, проте власне літературна мова являє собою зафіксовану в писемній та усній практиці мову суспільного спілкування, інтелектуальний рівень якого обовязково залежить ще й від рівня володіння культурою цієї мови.Наголос - виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів. Наголосом називають вимову складу з більшою силою голосу. Залежно від того, з якою сегментною одиницею функціонально співвідноситься наголос, розрізняють словесний (тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос. Динамічний (силовий, експіраторний) наголос - виділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Динамічний наголос може бути фіксованим (звязаним), тобто в усіх словах падає на певний склад (перший, останній тощо) і вільним (нефіксованим), тобто може падати на будь-який склад.Наголос в українській мові визначається як повсюдний, оскільки він може припадати у слові на будь-який склад (перший, другий, третій тощо), наприклад: поїзд, маркетинг, феномен, консорціум, комерсант, співіснування, самовдосконалення. Така особливість, як рухомість, означає, що в формах того самого слова наголос може бути різним, як-от: гараж: гаража у гаражі; гопак гопака. Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що у багатьох словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками, родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад: гривня - гривні, гривнями. Наголос в українській мові вільний, тобто може падати на будь-який склад, напр.: аверс, акцепт, арбітраж, акредитив, автоматизація; відзначається здатністю рухатися у межах слова зі зміною його форм, напр.: авансувати - авансують В українській мові є правила акцентуації, які поширюються на певні групи слів: - дієслова вести, нести і под. мають наголос на останньому складі, слово бути в інфінітиві та у формах майбутнього часу - на першому, а в минулому часі одн.Наголос є засобом фонетичного оформлення слова, виступає виразником душі слова. Втрачаючи наголос, слово часто втрачає свою самостійність. В українській мові трапляються випадки, коли слова, зберігаючи смислову самостійність, втрачають наголос і приєднуються до інших слів, повязуючись із ними спільним наголосом. Слова без наголосу, які приєднуються до наступних слів, називаються проклітиками, наприклад: переді мною, мимо нас.Так, давні греки підкреслювали гармонійність своєї мови на противагу невпорядкованій, начебто подібній до беззмістовного белькотання мові "варварів". Давні словяни підкреслювали зрозумілість своєї мови (виводячи назву словяни від слово) на противагу незрозумілим мовам сусідів - начебто "німих", німців. А баски, абхази, ірландці, тобто носії давніх середземноморських культурних традицій, звертають увагу передусім на складність своєї мови на противагу іншим. "Те, що українська мова відзначається особливою милозвучністю, відомо здавна, і, здається, ніхто не сумнівається в цьому тепер...", - пише дослідник Тоцька Н.І. мова милозвучність вокалізм асиміляція Те, що українська мова відзначається особливою милозвучністю, відомо здавна, і, здається, ніхто не сумнівається в цьому тепер, хоч найменше можуть про це судити самі носії української мови, оскільки для них мова знаряддя щоденного спілкування, а не обєкт для спостереження.По-перше, вона визначається як "добре, приємне, з погляду фонетичних і лексико-стилістичних норм певної мови, звучання окремих мовних елементів - звукосполучень, слів і словосполучень"[2]. Неважко помітити, що перше тлумачення милозвучності стосується мови в цілому й увага акцентується на тому, як сприймається її звучання: позитивно - негативно, як приємне - неприємне і передбачає порівняння спостережуваної мови з іншою чи іншими. Крім того, милозвучність у першому розумінні визначається, або правильніше так сказати, регулюється, орфоепічними нормами як неодмінною ознакою української літературної норми, у другому значенні - зумовлюється бажанням і потребою автора увиразнити текст твору. У результаті попереднього розгляду н

План

Вступ

1. Наголос.Види наголосу

2. Норми наголошування в українській мові

3. Роль наголосу у літературному мовленні

4. Відгуки про красу української мови

5. Милозвучність та гучність мови

Висновки

Список використаної літератури