Засновник німецької класичної філософії Іммануїл Кант - Реферат

XVIII і початок ХІХ століть в історії Західної Європи мають принципово важливе значення для її подальшого розвитку. Ідеї Просвітництва, справедливого та демократичного облаштування суспільства та послідуючі за цим революційні події у Франції змусили мислителів активізувати розвязання суспільних питань. Осмислення історичного ходу людської цивілізації вимагалось необхідністю оцінити та спрогнозувати вектор розвитку людства. Ці питання мали також і велике практичне значення для проблем зовнішньої і внутрішньої політики Західної Європи того часу. Теоретичним обґрунтуванням процесів розвитку людства зайнялись філософи, яких тепер відносять до класиків німецької філософії.Німеччина, переборюючи економічну і політичну відсталість, наближалася до буржуазної революції, і «подібно тому як у Франції в XVIII столітті, у Німеччині в XIX столітті філософська революція передувала політичному перевороту» - так говорили у своїх працях К.Маркс і Ф. Енгельс. Маркс розглядав німецьку класичну філософію як німецьку теорію французької революції. Відкриття в області математики, що дозволили зрозуміти процеси в їх точному кількісному вираженні, навчання Ламарка про обумовленість розвитку організму навколишнім середовищем, астрономічні, геологічні, ембріологічні теорії, а також теорії розвитку людського суспільства - усе це з усією гостротою і неминучістювисувало на перший план ідею розвитку як теорію й метод пізнання дійсності. Перелічимо принаймні деякі з її позитивних моментів: - Філософія Канта довершує ноетичну (поема, ноезіс - Пер.) філософію. У німецькій класичній філософії ми знаходимо зачатки "філософії активної сторони" у Фіхте, основи природної спекуляції у Шеллінга, його ж концепцію "динамічного процесу" у природі, близьку до матеріалістичної діалектики, діалектичну концепцію Гегеля, близьку до реальності й у той же час завдяки своєму ідеалізму далеку від неї.Одним із найбільших розумів людства, основоположником класичного німецького ідеалізму, що відродили ідеї діалектики, був И.Кант (1724-1804). Але не тільки у філософії, а й у науці Кант був глибоким, проникливим мислителем. Своїми природничо науковими роботами Кант, за словами Енгельса, пробив пролом у метафізичному поясненні природи: він зробив спробу прикласти принципи сучасного йому природознавства не тільки до будівлі Всесвіту, але до історії її виникнення і розвитку. Кант вважав, що рішенню таких проблем філософії, як проблема буття, моралі і релігії, повинне передувати дослідження можливостей людського пізнання і встановлення його границь. Необхідні умови пізнання закладені, відповідно до Канта, у самому розумі і складають основу знання."Метафізика, у яку мені призначене було закохатися", - таким бачив Кант своє покликання. В університеті, будучи студентом, Кант заслуховувався лекціями Мартіна Кнутцена, що викладав початок лейбнице-вольфианської метафізики, - дві осі, навколо яких стала обертатися тематика творів докритичного періоду. Переконання в тім, що нова наука (особливо, ньютонівська фізика) настільки зміцніла, що здатна відділитись від метафізики, привело Канта до думки, що і метафізика повинна бути переосмислена в самій основі іметодологічно, щоб досягти тієї строгості і конкретності результатів, яких досягла фізика. Шлях до цього висновку був непростий: він знову і зновувивчав можливість сумісності фізики і метафізики, звертаючи до аналізу граничних основ метафізики - пізнання - з чого і народилася в кінцевому рахунку "Критика чистого розуму ".Стала знаменитої гіпотеза Канта, обґрунтована в роботі "Загальна природна історія і теорія неба" (1755) , відповідно до якої універсум виник із деякої туманності. Натуралісти зрозуміли, що розум бачить тільки те, що сам створює за власним планом, що він, із принципами своїх суджень, повинний йти перед відповідно до постійних законів і змушувати природу відповідати на його питання, а нетягтися в неї немов на приводі, тому що в противному випадку спостереження, зроблені випадково, без заздалегідь складеного плану, не будуть звязані необхідним законом, тим часом як розум шукає такий закон і має потребу в ньому.Власне функція будь-якого поняття полягає в упорядкуванні деякої безлічі під знаком загального представлення. У трансцендентальній логіці уніфікації підлягає чисте різноманіття, що поставляється чистим спогляданням (простір і час).Активність розуму, що уніфікує, Кант називає "синтезом". Різними модусами синтезуючої уніфікації розуму стають "чисті поняття", чи "категорії". Для Аристотеля категорії були leges entis (закони сущого) , для Канта вони стали leges mentis (закони розуму). Будь-якой категорії реальними звязками, знання про неї було б апостеріорним, емпіричним, що виключало б їх загальний і необхідний характер."Антиномія" буквально означає "конфлікт законів", Кант уживає її як "нерозвязне структурне протиріччя": воно відноситься не до обєкта як такого, а тільки до розуму, що його пізнаєбез на

План

Вступ

1. Загальна характеристика епохи й необхідність розробки німецької класичної філософії

2. Теорія пізнання й естетичні погляди Е.Канта

2.1 Кант - засновник класичної німецької філософії, агностизм і апріоризм у його міркуваннях

2.2 Духовна перспектива докритичного періоду

2.3 "Коперніканська революція" Канта

2.4 Трансцендентальна естетика (теорія почуттєвого пізнання і його апріорних форм) філософія кант космологія антиномія

2.5 Категорії і їхня дедукція

2.6 Раціональна космологія й антиномії розуму

2.7 Моральний закон як "категоричний імператив"

2.8 Формули категоричного імператива

Висновки

Література