Засадничі принципи "наукової естетики" Томаса Манро - Автореферат

Естетична свідомість ХХІ століття зазнає впливу нових ідей і потребує переосмислення й врахування класичного досвіду, тому цілком природним є обговорення сучасними науковцями кардинальних проблем, повязаних з уточненням предмета некласичної естетики, її співвідношенням з філософією, мистецтвознавством, художньою практикою, а також її місцем в системі міжпредметних звязків й відтворенням цілісного теоретичного простору. З огляду на зазначені тенденції актуальним є дослідження естетичного доробку відомого американського естетика Томаса Манро (1897-1974), президента Американської естетичної спілки й одного із засновників-редакторів журналу "Journal of Aesthetics and Art Criticism" ("Журнал з естетики й художньої критики") , який видається з 1942 року. Його справедливо вважають не лише визначним філософом й естетиком, а й педагогом, що присвятив все своє життя служінню молодому поколінню, підвищенню його загального культурного рівня, що, безумовно, сприяло суспільному прогресу та розвитку світової культури в цілому. Манро щодо місця естетики в системі міжпредметних звязків, "естетичної психології", питань художньої творчості взагалі й дитячої зокрема, методів наукового дослідження естетичного феномена залишаються недостатньо вивченими і в російських, і в українських наукових колах. Особливе місце в межах проблеми, що розглядається, посідають праці самих американських та західноєвропейських естетиків, що "руйнують" класичне розуміння межі естетичного предмета, естетичних категорій, сприяють інтеграції естетики з філософією, мистецтвознавством, психологією, етикою (Г.Прагнучи поставити естетику на міцний теоретичний фундамент, Манро переосмислив пояснення деякими вченими-позитивістами естетичних феноменів на основі біологічних аналогій, справедливо стверджуючи, що дослідження їх тільки на фізіологічному рівні було однобічним і недостатнім, а методологія, заснована лише на аналогії з біологічною наукою, потребувала перебудови. Таким чином, можна стверджувати, що пропозиція щодо поділу естетики на дві сфери, яка призвела до так званої двопредметності, свідчить про розуміння філософом теоретичної й структурної складності предмета естетики, яка вже не сприймалась як наука про красу й потребувала певного реформування. Аналіз проблеми дає змогу виокремити такі її важливі складові: визначення естетики як науки про теоретичне дослідження видів мистецтв та типів поведінки та досвіду, які до них належать; визначення окремого, рівнозначного місця естетики відповідно до філософії; визначення двопредметності естетики і відповідний її розподіл на "естетичну морфологію" та "естетичну психологію"; спроба проаналізувати поняттєво-категоріальний апарат естетики та ін. У параграфі 1.2 - "Естетика в структурі міжпредметних звязків"-простежено тенденції до залучення досягнень інших наук в естетику та її місце в структурі міжпредметних звязків. Важливими особливостями американського філософсько-естетичного мислення того часу є, з одного боку, негативне ставлення до філософсько-умоглядного підходу у вирішенні проблем естетики, а з іншого - інтерес до естетичних розвідок у сфері наук, з їхніми спеціальними методами наукового дослідження, розуміння того факту, що естетика, як і будь-яка наука, може реалізувати свій потенціал лише у взаємодії з іншими науковими дисциплінами.Манро, які трансформувалися у "натуралістичну" естетику, сформувались на основі дослідження та переосмислення як принципів класичної естетики й філософії, так і на підгрунті посткласичної та некласичної естетичної свідомості - позитивізму О.Конта, біоеволюційної та психологічної концепції Г. Продемонстровано, що в центрі естетичних поглядів Манро стоїть проблема застосування наукового методу дослідження естетичного феномена, що, на його думку, можливо лише завдяки поєднанню методів наукового дослідження інших наук і призводить до розподілу естетичної науки на дві складові - "естетичну морфологію" та "естетичну психологію". Творча спадщина ученого та його практична діяльність свідчать про наукове кредо Манро - не відривати естетику й мистецтво від реальної дійсності й "стерти межу" між ними, що заслуговує на високу оцінку сучасних українських науковців. Позитивно оцінено визначення Томасом Манро окремого, рівноправного місця естетики серед інших дисциплін; спроба довести необхідність практичного застосування естетичного знання; надання естетиці освітньої функції, мета якої - підвищення загального культурного рівня людства; а також саму спробу ученого звернутися до проблеми реформування категоріального апарату естетики, надання окресленості та визначеності окремим поняттям, хоча, безумовно, ідея так званого "перевизначення" категоріального апарату естетики та спроба надати естетиці статусу "ненормативної науки", щонайбільш позбавленої оцінних суджень є досить спірною, тому що, спростовуючи традиційний поняттєво-категоріальний апарат, що склада

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ