Засади дипломатичного представництва за кордоном - Курсовая работа

Сучасні міжнародні відносини і міжнародне право характеризуються великою розмаїтістю. Те чи інша держава вступає в різного роду звязку з іншими країнами за посередництвом своєї зовнішньої політики, через нее ж реагує на всілякі явища міжнародного життя. Проводячи зовнішню політику виходячи зі своїх інтересів, держава встановлює ті чи інші відносини з іншими країнами. Вичленовування всіх цих звязків дозволяє представити визначену систему міжнародних відносин, що охоплює складний комплекс процесів і регулюється різними галузями міжнародного права. Основною формою встановлення та підтримання офіційних відносин між державами відповідно до норм міжнародного права і практики міжнародного співробітництва є дипломатичні відносини, покликані сприяти розвитку дружніх стосунків між державами, забезпечувати мир, дружбу та безпеку народів.Сучасна дипломатична практика використовує кілька видів дипломатичних представництв: посольство - представництво першого вищого класу, очолюване послом або тимчасово повіреним у справах; дипломатичні представництва, що мають з різних причин інші назви та особливості організації (наприклад, Народні бюро зовнішніх звязків у Лівії). Відповідно до Закону України "Про дипломатичну службу" 2001 р. дипломатичними працівниками можуть бути громадяни України, які мають відповідну фахову вищу освіту, необхідні професійні та ділові якості, володіють державними та іноземними мовами і за станом здоровя можуть бути направлені у довготермінове відрядження. Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням міністра закордонних справ України. Адміністративно-технічний персонал дипломатичного представництва - члени персоналу представництва, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування представництва (референти-перекладачі, технічні секретарі, канцелярський персонал, діловоди, шифрувальник, бухгалтерські працівники тощо).Для успішної роботи посольств та місій необхідна відповідна матеріально-технічна база, тобто ті конкретні засоби та можливості, за допомогою яких дипломатичне представництво могло б ефективно здійснювати свої функції. Як правило, посольство або місія іноземної держави розміщується в столиці країни перебування. Країна перебування несе міжнародно-правову відповідальність за сприяння акредитуючій державі в отриманні нею необхідних приміщень для нормального функціонування дипломатичних представництв. Держава перебування повинна або сприяти акредитуючій державі у придбанні на своїй території, згідно з своїми законами, приміщень, необхідних для її представництва, або надати допомогу акредитуючій державі в одержанні приміщень будь-яким іншим шляхом. 27 Віденської конвенції: "...При зносинах з урядом та іншими представництвами і консульствами акредитуючої держави, де б вони не перебували, представництво може користуватися всіма прийнятними засобами, включаючи дипломатичних курєрів і закодовані або шифровані депеші.Поняття "дипломатична функція" охоплює комплекс питань, повязаних з процесом реалізації дипломатичних відносин між державами. Водночас сьогодні акредитуючі держави досить часто покладають на свої дипломатичні представництва певну кількість завдань, які віддзеркалюють їх специфічні проблеми, що виникають у двосторонніх відносинах. Однак виокремлення у тексті Конвенції лише найважливіших дипломатичних функцій має суттєве значення, оскільки, з одного боку, вона окреслила такі позитивні аспекти дипломатичної діяльності, як "заохочення дружніх відносин" і розвиток звязків у галузі економіки, культури та науки, а з іншого - особливо наголошує на тому, що ці дипломатичні функції мають бути реалізовані "у межах, що допускаються міжнародним правом", тобто легальними способами. Керуючись положеннями Конвенції, варто зазначити, що сучасна практика і доктрина дипломатичного права відкидають існуючі в минулому поняття і теорії, згідно з якими дипломат не був звязаний, фактично, ні правовими, ні моральними нормами й у своїй діяльності міг керуватися принципом максималізму про те, що "мета виправдовує засоби". 7 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., глава дипломатичного представництва належить до кола осіб (поряд з главою держави, главою уряду і міністром закордонних справ), які з огляду на їх функції і без необхідності предявлення повноважень є уповноваженими від імені держави з метою прийняття тексту договору між акредитуючою державою і державою перебування.25 Конституції України: "Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами". 25 Закону України "Про громадянство України", Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження щодо осіб, які проживають за кордоном. Це означає, що дипломатичне представництво, беручи н

Зміст

Вступ

1. Загальні засади дипломатичного представництва за кордоном

1.1 Поняття дипломатичного представництва за кордоном

1.2 Засоби здійснення дипломатичного представництва за кордоном

2. Функції дипломатичного представництва за кордоном

2.1 Функція представництва

2.2 Функція дипломатичного захисту

2.3 Функція ведення переговорів

3. Протокольні функції дипломатичного представництва за кордоном

Висновки

Список використаних джерел