Зародження світоглядних уявлень та релігійних вірувань слов’ян - Реферат

Міфологічна свідомість будь-якого народу безпосередньо повязана з його етнічними характеристиками - господарськими заняттями, суспільним устроєм, звичаями, мовою. Язичництво Давньої Русі - це релігійно-міфологічні уявлення осілих землеробських племен, які живуть територіальними (сусідськими) громадами. По суті справи, в язичництві в міфологізованому вигляді відбивався весь життєвий цикл селянина-общинника: цикл сільськогосподарських робіт, домашній побут, весілля, похорон і т.д. Світ язичників складався з чотирьох частин: землі, двох небес і підземно-водної зони.Сонце теж цінилося землеробами, як джерело світла і тепла і умова зростання за все в природі, але тут був виключений елемент випадковості, елемент примх божественної волі - сонце було втіленням закономірності. Сонце в образотворчому мистецтві всіх століть було для хліборобів символом добра, знаком світла, що розганяє темряву. Важливою частиною уявлень про підземний світі є загальнолюдська концепція підземного океану, в який опускається сонце на заході, пливе вночі і випливає на іншому кінці землі вранці. Нічне просування сонця здійснювалося водоплавними птахами (качками, лебедями), а іноді діючою фігурою був підземний ящір, що заковтує сонце ввечері на заході і віддає його вранці на сході. Удень сонце по небу над землею вабили коні потужні птиці на зразок лебедів.Люди гадали, що фетишизовані предмети - камінці, кістки, панцирі черепах і т. ін. є живими істотами і можуть мати для них охоронне значення (амулети, талісмани), завдавати ворогові шкоди, викликати чи притягати дощ, лікувати від пропасниці тощо. Що ж до тотемістичних вірувань (від індіанськ. ot-totem - “його рід”), то вони полягали в уявленнях про кровні звязки даного роду чи племені з певним тваринним чи рослинним “спів родичем”. Причому, первісні мисливці вважали, що душі померлих, залишаючи тіло, перебувають десь поблизу, в звичному для них довкіллі, а не відлітають на небо, у “Вирій” - такі уявлення зявляються пізніше, повязуючись з вірою в духів та обрядами трупоспалення. Цікаво, що найдавніші вірування, зароджуючись ще за часів ранньо-родового суспільства, пізніше не тільки не зникають безслідно, а й чіпко тримаються в масовій свідомості, протистоять вірі в духів і богів, синкретизуються з нею. Перший з них представлений віруваннями в духів, що, так би мовити, групуються навколо уявлень про упирів і берегинь - уявлень, які зароджуються ще в глибинах індоєвропейських або й індійських часів, унаслідуються прасловянами та їхніми нащадками.Для язичників був дуже важливий аграрний аспект землі: земля - ґрунт, що народжує урожай, «Мати - сира - земля», ґрунт, насичена вологою, що живить коріння рослин, «матінка-земля», з якою повязаний цілий ряд обрядів і заклинань. Богинею плодоносної землі-ґрунту, «матірю урожай» була Макошь, введена в 980 р. до пантеону найважливіших російських божеств як богиня родючості. Небо, у прямій залежності від системи господарства, по-різному сприймалося первісними людьми: Уявлення землеробів про небо і його роль в природі і в людському житті суттєво відрізнялися від поглядів мисливців.

ЗМІСТ

Вступ

1. Навколишній світ в уявленні давніх словян

2. Найдавніші вірування прасловян

Висновки

Список використаних джерел

Для язичників був дуже важливий аграрний аспект землі: земля - ґрунт, що народжує урожай, «Мати - сира - земля», ґрунт, насичена вологою, що живить коріння рослин, «матінка-земля», з якою повязаний цілий ряд обрядів і заклинань. Тут майже непомітна грань з уявним підземним казковим світом. Богинею плодоносної землі-ґрунту, «матірю урожай» була Макошь, введена в 980 р. до пантеону найважливіших російських божеств як богиня родючості.

Небо, у прямій залежності від системи господарства, по-різному сприймалося первісними людьми: Уявлення землеробів про небо і його роль в природі і в людському житті суттєво відрізнялися від поглядів мисливців. Якщо мисливцям потрібно було знати зірки й вітри, то землеробів цікавили хмари («товсті», що сприяють родючості дощові хмари) і сонце. Непізнання процесу випаровування земної води, утворення хмар і туману («роси») призвела до своєрідного поданням про постійні запаси води десь високо над землею, на небі. Ця небесна волога іноді, у непередбачуваний час, може прийняти вигляд хмар і пролитися на землю у вигляді дощу, «утучніть» її і сприяти росту трав і урожаю. Звідси один крок до уявлень про господаря небесної води, який розпоряджається дощами, грозовими зливами та блискавками. На додаток до двох архаїчним породіллям зявився могутній Рід, володар неба і всього Всесвіту, великий життєдавець вдувають життя у все живе за допомогою дощових крапель.

1. В. Лисогор. Религійна культура як елемент механізму реалізації свобод громадян. // Культура. - 2009. - № 5. ст. 19-21.

2. А. Кутиркін. Шляхи розвитку теорії та практики религійного виховання. // Культура. - 2008. - № 3. - ст. 122-125.

3. І. Голосніченко. Религійна культура у розбудові української держави. // Религія. - 2009. - № 4. - ст. 24-25.

4. Теорія религії: Підручник. / С. Л. Лисенков і ін. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 448 с.

5. Теорія релігійних вірувань: Навч. посіб. / В. М. Суботін і ін. - К.: Знання, 2005. - 327 с.

6. Скакун О. Ф. Зародження світоглядних уявлень та релігійних вірувань словян: Підручник. - Харків: Консул. - 2001. - 656 с.

7. Макаренко Л. О. До проблеми формування культури в Україні. // Віче. - 2010. - № 18. - ст. 52-53.

Размещено на .ru