Заповіт як підстава виникнення правонаступництва в цивільному праві України - Автореферат

Комплексний характер інституту спадкування за заповітом зумовлює ситуацію, коли поза увагою залишаються теоретичні проблеми юридичної природи заповіту як угоди, що є центральним юридичним фактом у юридичному складі спадкування за заповітом. Специфікою юридичної природи заповіту зумовлюється необхідність виділення спадкування за заповітом як окремого виду правонаступництва в цивільному праві. Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена: необхідністю в умовах реформи цивільного права та формування відносин приватної власності в Україні визначення та однозначного розуміння базових категорій спадкового права, які є правовим обгрунтуванням переходу обєктів приватної власності громадян у випадку їх смерті до інших осіб; необхідністю використання для поглибленого дослідження правової природи заповіту й особливостей правонаступництва при спадкуванні за заповітом законотворчих результатів і теоретичних розробок у галузі спадкового права зарубіжних країн, що дало б змогу на підставі порівняльного аналізу встановити звязки та взаємозалежності тих чи інших конструкцій спадкового права з відносинами власності; відсутністю у вітчизняній юридичній літературі фундаментальних досліджень правової природи заповіту як центрального юридичного факту юридичного складу спадкування за заповітом; наявністю лише фрагментарних досліджень радянського періоду і повною відсутністю сучасних теоретичних розвідок юридичної природи заповідального відказу як підстави сингулярного правонаступництва в цивільному праві; необхідністю комплексного підходу до проблеми дослідження взаємозалежності особливостей правонаступництва при спадкуванні за заповітом і його юридичних підстав. визначити поняття і види правонаступництва при спадкуванні за заповітом та виявити особливості обєкта правонаступництва при спадкуванні за заповітом; провести теоретичний аналіз і визначити поняття, ознаки, форму й особливості правосубєктних передумов заповіту як особистої односторонньої угоди в юридичному складі спадкування за заповітом;Але закріплене законодавством поняття “заповіт, як підстава спадкування” має безумовне право на існування в силу абсолютної специфічності й важливості акта заповіту для визначення порядку й особливостей правонаступництва при спадкуванні за заповітом. У підрозділі 1.3 “Поняття і види правонаступництва при спадкуванні за заповітом” обгрунтовуються положення про те, що в спадковому праві України існують дві системи переходу майна померлої особи до її правонаступників: спадкування - в єдино можливій формі універсального правонаступництва і сингулярне правонаступництво з майна померлої особи. Сингулярне правонаступництво з майна померлої особи має місце лише при спадкуванні за заповітом, і є, отже, характерною ознакою правонаступництва при спадкуванні за заповітом. У випадку, коли фактично спадкування за заповітом не відбуватиметься внаслідок того, що спадкоємець помре до відкриття спадщини, або в разі неприйняття ним спадщини, сингулярне правонаступництво із заповідального відказу буде здійснюватись, і центральним фактом юридичного складу такого правонаступництва буде виступати одностороння угода заповіту. Підрозділ 1.4 “Обєкт правонаступництва при спадкуванні за заповітом” вказує на те, що обєктом правонаступництва при спадкуванні за заповітом може виступати лише обєкт правовідносин.У висновках підведені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні положення, що становлять зміст дисертаційної роботи: - правонаступництво при спадкуванні за заповітом - це поєднання універсального і сингулярного правонаступництва, яке здійснюється на умовах і в порядку, встановленому у відповідності до волі заповідача, із застереженнями, що містяться в імперативних цивільно-правових нормах; обєкт спадкування за заповітом характеризується специфікою прав і обовязків, що складають спадкове майно, і порядком їх переходу до правонаступників спадкодавця, які визначені в заповіті. Обєкт спадкування за заповітом - це сукупність субєктивних прав і обовязків, коло та порядок переходу яких визначив спадкодавець у заповіті; поняття заповіту розкривають його специфічні ознаки: заповіт є строго односторонньою, одноособовою й особистою, уповноважуючою, розпорядчою із зобовязальними елементами, угодою, яка для породження нею субєктивних прав (прийняти спадщину або відмовитись від неї) не потребує сприйняття інших осіб. Спадкоємці за заповітом можуть розглядатись в якості субєктів правонаступництва при спадкуванні за заповітом і ні в якому випадку не в якості субєктів заповіту.

2. Основний зміст

У висновках підведені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні положення, що становлять зміст дисертаційної роботи: - правонаступництво при спадкуванні за заповітом - це поєднання універсального і сингулярного правонаступництва, яке здійснюється на умовах і в порядку, встановленому у відповідності до волі заповідача, із застереженнями, що містяться в імперативних цивільно-правових нормах;

- в якості підстави спадкового правонаступництва можуть виступати лише передбачені нормами цивільного законодавства кваліфіковані юридичні склади. Юридичний склад правонаступництва при спадкуванні за заповітом - це сукупність передбачених законом юридичних фактів, накопичених у строгій послідовності і необхідних для переходу прав і обовязків спадкодавця в порядку, визначеному ним у заповіті;

- обєкт спадкування за заповітом характеризується специфікою прав і обовязків, що складають спадкове майно, і порядком їх переходу до правонаступників спадкодавця, які визначені в заповіті. Обєкт спадкування за заповітом - це сукупність субєктивних прав і обовязків, коло та порядок переходу яких визначив спадкодавець у заповіті;

- поняття заповіту розкривають його специфічні ознаки: заповіт є строго односторонньою, одноособовою й особистою, уповноважуючою, розпорядчою із зобовязальними елементами, угодою, яка для породження нею субєктивних прав (прийняти спадщину або відмовитись від неї) не потребує сприйняття інших осіб. Заповіт - це угода, зміст якої становить одностороннє особисте розпорядження фізичної особи, яке спрямоване на встановлення умов і порядку правонаступництва в майні особи на випадок її смерті;

- згідно з чинним українським законодавством, основною (звичайною) формою заповіту є його нотаріальна форма (ст. 541 ЦК України). Спеціальні (особливі) заповіти виступають в якості винятку з установленої законодавством нотаріальної форми заповітів (ст. 542 ЦК України). Правила щодо регулювання спеціальних форм заповітів повинні розглядатись у напрямку ускладнення процедури їх вчинення, необхідно законодавчо передбачити присутність свідків при вчиненні заповіту будь-якого виду спеціальної форми;

- правосубєктні передумови заповіту визначаються заповідальною право-дієздатністю винятково однієї особи - заповідача. Спадкоємці за заповітом можуть розглядатись в якості субєктів правонаступництва при спадкуванні за заповітом і ні в якому випадку не в якості субєктів заповіту. Виділення окремої категорії заповідальної правосубєктності (єдність заповідальної правоздатності та заповідальної дієздатності) відбувається з урахуванням неможливості застосування правил про приєднання до правоздатності недієздатних і обмежено дієздатних, дієздатності їх батьків, опікунів і піклувальників. Зумовлюється це строго особистим характером заповіту і неможливістю його вчинення через представника;

- воля заповідача обєктивується в заповідальних розпорядженнях, сукупність яких становить зміст заповіту. Необхідними (обєктивно суттєвими) умовами заповіту можна вважати визначення волевиявленням особи-заповідача спадкоємця за заповітом як універсального правонаступника на випадок власної смерті;

- тлумачення заповіту має місце у випадку неясності його змісту і є процесом встановлення судом, нотаріусом або спадкоємцями істинної волі заповідача. Якщо в результаті проведеного тлумачення зміст волі заповідача в цілому чи в окремих заповітних розпорядженнях встановити неможливо, вони повинні бути визнані недійсними;

- правові підстави визнання заповіту недійсним можуть розглядатися лише на момент вчинення заповіту. Не можуть розглядатись в якості правових підстав визнання заповіту недійсним ті, які не співвідносні з юридичною природою заповіту. Питання правових наслідків визнання заповіту недійсним повязане, в першу чергу, з юридичною природою заповіту як односторонньої розпорядчої угоди на випадок смерті, а не з тим чи іншим видом недійсності угоди, як це спостерігається щодо інших видів угод;

- заповідальний відказ - це розпорядження заповідача в межах заповіту, яке спрямоване на встановлення сингулярного правонаступництва в окремих правах із майна померлого на користь визначених осіб.

приватний власність спадковий право

1. Шевчук Л.В. Інститут заповідального відказу в римському цивільному праві // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 45: Правознавство. - Чернівці: ЧДУ, 1999. - С. 63-71.

2. Шевчук Л.В. Поняття заповідального відказу // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 48: Правознавство. - Чернівці: ЧДУ, 1999. - С. 30-34.

3. Шевчук Л.В. Спадкування за заповітом як особливий вид правонаступництва в цивільному праві // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 55: Правознавство. - Чернівці: ЧДУ, 1999. - С. 38-43.

4. Шевчук Л.В. Проблема підстав правонаступництва у випадку спадкування за заповітом // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 70: Правознавство. - Чернівці: ЧДУ, 1999. - С. 41-44.

5. Шевчук Л.В. Поняття та юридична природа заповіту як односторонньої угоди // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 91: Правознавство. - Чернівці: ЧДУ, 2000. - С. 23-28.

Размещено на .ru