Заплавне ґрунтоутворення Полісся та Лісостепу України (еволюція, біогеохімія, окультурювання) - Автореферат

Розроблена теорія і практика фітоагрохімічного окультурювання заплавних ґрунтів була вплетена в біосферо центричний абрис екологізованої моделі використання заплав у складі долинних ландшафтів, що гарантує підвищення продуктивності лучних кормових фітоценозів, розвязує проблему стабільного (з травня по жовтень) надходження зелених кормів і сіна взимку при збереженні та примноженні природного грунтово-ценотичного біорізноманіття заплав. Дисертаційна робота “Заплавне ґрунтотворення Полісся та Лісостепу України (еволюція, біогеохімія, окультурювання)” включає результати власних досліджень автора, проведених в період 1970 - 2001 рр. в Харківському державному аграрному університеті у відповідності до тематичних планів НДР. Дослідження були частиною завдання 10.8 кафедри ґрунтознавства “Вивчити сучасний розвиток та властивості гідроморфних ґрунтів в заплавах Лівобережного Лісостепу УРСР у звязку з їх окультурюванням і підвищенням родючості на прикладі долини р. Мета і задачі дослідження визначалися потребою поглибленого аналізу наслідків корегуючого впливу антропогенної діяльності на сформовані в долинних ландшафтах заплавні ґрунти. Розробляючи проблему окультурювання алювіальних і торфогенних ґрунтів, автор переслідував мету створення екологізованих поліваріантних моделей культурного педогенезу в заплавно-долинних ландшафтах, спроможних забезпечити землевласнику матеріальні статки, духовне відродження, екосоціальний комфорт.Ці класичні розробки були поглиблені К.Д.Глинкою і Б.Б.Полиновим. В.Р.Вільямс першим дослідив закономірності ландшафтотворення в прирусловій, центральній і притерасовій областях заплави з шаруватими, зернистими і болотними ґрунтами, сформулював концепцію дернового процесу ґрунтотворення, оцінив екологічну роль дернини, висунув ідею взаємодії малого та великого кругообігів речовин, проставив акцент на провідній ролі в ґрунтотворенні біологічних чинників. Поряд з ґрунтознавцями вчення про заплавне ґрунтотворення розробляли геологи, географи, ландшафтознавці, геоморфологи, лукознавці-луговоди, геоботаніки (фітоценологи), біогеоценологи (екологи), агрохіміки, гідрологи, гідрогеологи - О.М.Дмитрієв, О.П.Шенніков, П.М.Григорєв, Р.А.Єленевський, І.І.Плюснін, В.А.Ковда, Є.В.Шанцер, В.І.Шраг, А.Г.Плюснін, С.О.Владиченський, Д.Г.Віленський, Т.А.Работнов, Л.Г.Раменський, К.Д.Куркін, Л.І.Корабльова, Г.В.Добровольський (засновник школи “поймоведов”), Н.В.Куксін, І.В.Ларін, Н.І.Андрєєв та інші авторитетні дослідники заплави. Їх роботи залучили автора до розробки заплавної тематики, привязавши її до започаткованого О.М.Гринченком вивчення окультурюючого впливу сучасних агротехнологій на природне ґрунтотворення з ретельним аналізом біогеохімічних закономірностей та еко-еволюційної спрямованості заплавного педолітогенезу згідно концептуальних узагальнень В.І.Вернадського про біосферу. Тут першими стоять роботи самого В.В.Докучаєва, генерала І.І.Жилінського-Августовича, засновника вітчизняного болотознавства Т.І.Танфільєва, К.А.Вебера, А.К.Cajander, Є.В.Оппокова, В.С.Доктуровського, А.М.Краснова, В.М.Сукачова, Р.І.Аболіна, Є.Я.Сербіна, М.О.Тюленева, М.І.Пявченка, І.Д.Богдановської-Гієнеф, С.Н.Тюремнова, Н.Я.Каца, Є.М.Лавренка, А.А.Ніценка, Ю.Д.Цінзерлінг, С.Г.Скоропанова, Т.Н.Кулаковської, Є.А.Галкіної, Musierowicz, Tomaszewski, Okrusko, Kubiena; в Україні - Д.К.Зерова, А.Ф.Бачуріної, Є.М.Брадіс, О.Г.Артюшенко, І.М.Григори, Л.Ф.Кучерявої, М.Н.Шевченка, С.Т.Вознюка, Р.С.Трускавецького та багатьох інших. Світоглядні роботи В.І.Вернадського, Тейяра де Шардена, І.Пригожина, О.Є.Ферсмана, В.Р.Вільямса, Д.М.Прянишнікова, А.Швейцера та їх послідовників (О.М.Гринченко, Г.В.Добровольський, Н.Ленькова, А.Г.Тараріко, Б.С.Носко, Д.Г.Тихоненко В.В.Медведєв, Л.О.Карпачевський, А.П.Травлеєв, О.О.Созінов, М.Я.Лемешев, В.А.Ковда, Б.Г.Розанов, Н.Н.Моїсеєв, М.Т.Масюк) посприяли зміні антропоцентричної парадигми природокористування на альтернативну їй біосфероцентричну концепцію культурних, партнерських взаємостосунків Соціуму з Природою, в т.ч. з ґрунтово-ценотичними компонентами заплавно-долинних ландшафтів, в лоні яких зародилися всі цивілізації, які впродовж своєї історії тенденційно спрощували і руйнували гармонійний ґрунтово-ценотичний тандем річкових заплав.Цей природний, техногенно обтяжений процес потребує для свого пізнання оновленого методологічно-світоглядного бачення екологічних наслідків взаємодії Природи й Соціуму, в т.ч. й окультурюючої корекції природного ґрунтотворення в заплавах. Методологія класичного раціоналізму загнала реальні людські проблеми, вкорінені у відкритий В.В.Докучаєвим ґрунт, на периферію свідомості, а родючість ґрунту позбавила світоглядної категорійності. Гіпертрофований “методологізм” нині поступається місцем фантазійним (imaginative) засобам отримання та усвідомлення екоінформації, які забороняють “розчарівнювати” та спрощувати землю, ґрунти, ландшафти, рослинний світ, біосферу, сприяючи переорієнтації наукового пошуку із сутності (essentia) на існування (existentia), оскільки на загибель пр

2. Основний зміст роботи