Визначення поняття позову, його види та елементи. Аналіз існуючих способів захисту прав і свобод громадян та юридичних осіб, їх можливості, практичне використання. Засоби захисту відповідача, процесуальні та матеріально-правові заперечення проти позову.
При низкой оригинальности работы "Заперечення до позову у цивільно-процесуальному праві України", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
128 ЦПК України [2, с.165] з моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження у цивільній справі, відповідачу надається право подавати письмові заперечення проти позову із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення. Це право не обмежується певними часовими межами, а тому подати заперечення можна у будь-який час до завершення судового розгляду. Подавши свої заперечення, відповідач сприятиме судові встановити характер спірних правовідносин, матеріальний закон який їх регулює, факти які необхідно встановити і які лежать в основі вимог і заперечень, коло осіб, що мають брати участь в процесі. Таким чином, скориставшись своїм правом подати письмове заперечення проти позову, відповідач дасть змогу судді попередньо і різнобічно "зорієнтуватися" в характері спору, який буде предметом судового розгляду під час слухання справи по суті. Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.Не торкаючись ще питань обґрунтованості переконливості матеріально-правової вимоги, заявленої йому позивачем, відповідач прагне довести суду незаконність звернення позивачем з позовом у суд, неможливість розгляду цієї вимоги судом. 3 ЦПК України будь-яка особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Для того, щоб суд прийняв до свого провадження позовну заяву, позивач повинен довести наявність позитивних передумов (підвідомчість справи суду та інше - відсутність негативних передумов (відсутність судового рішення по тотожному позову та ін.). Для підтвердження незаконності виникнення процесу відповідач ж повинен довести відсутність позитивних передумов (наприклад непідвідомчість справи суду та ін.) і наявність негативних передумов (наявність судового рішення за тотожнім позовом та ін.). Чітке визначення в законі підстав відкриття у справі має велике практичне значення для суду, позивача, відповідача.Переконливість цих заперечень відповідача вирішальне вплине на зміст судового рішення у справі - буде позов задоволений чи в позові буде відмовлено. Правом, процесуалістів цікавлять окремі аспекти матеріально-правових заперечень з питань, де тісно стикаються матеріально-правові і процесуальні інтереси. Процесуальна сторона питання - чи справді позивачем і відповідачем по виниклій в суді справі виступають субєкти спірних матеріально-правових відносин. Заперечення відповідача зводяться тут до того, що відповідач може довести, що позов до нього предявлений неналежним позивачем або те, що він е неналежним відповідачем у справі. Заперечення відповідача проти неналежного позивача, природно, мають тимчасовий характер Якщо відповідач є зобовязаною особою по спірним правовідносинам, він все рівно принципі повинен нести матеріально-правову відповідальність.Визнання захисту прав і інтересів являється складовою частиною захисту цивільних прав і поглиблює знання про механізм цивільно-правового захисту, допомагає вирішенню спірних питань про співвідношення захисту цивільних прав і охорони цивільних прав, про поняття обєкту, способах реалізації цивільно-правового захисту, передумовах здійснення права на захист в матеріальному змісті. При цьому потрібно підкреслити, що здійснення права відповідача захищатись проти позову в значній мірі залежить від діяльності суду по розясненню прав і сприяння відповідачу, як і позивачу, в застосуванні їх прав. Застосовуючи до цілей функціонування відповідача в суді першої інстанції виділяють три групи процесуальних засобів захисту відповідача : Матеріально-правові заперечення і зустрічний позов; Процесуальними засобами захисту відповідача в цивільному процесі являється: матеріально-правові заперечення, зустрічний позов, за явлення клопотання відповідачем. Процесуальне заперечення відповідач може звернути увагу суду і на порушення позивачем порядку предявлення позову (наприклад, на непідсудності справи даному суду) і вимагати у суду прийняття у встановлених таких випадках мір: відкладення засідання, призупинення справи провадження, передачі його в інший суд по належній підсудності та ін.
План
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ЕЛЕМЕНТИ ПОЗОВУ
1.1 ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПОЗОВУ
1.2 ВИДИ ТА ЕЛЕМЕНТИ ПОЗОВУ
РОЗДІЛ 2. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПРОТИ ПОЗОВУ
2.1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСОБІВ ЗАХИСТУ ПРОТИ ПОЗОВУ
2.2 ЗУСТРІЧНИЙ ПОЗОВ
РОЗДІЛ 3. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПРОТИ ПОЗОВУ
Вывод
Аналіз норм цивільного судового провадження і судової практики приводить до висновку, що одним із способів цивільно правового захисту виступу є відмова у позові. Визнання захисту прав і інтересів являється складовою частиною захисту цивільних прав і поглиблює знання про механізм цивільно-правового захисту, допомагає вирішенню спірних питань про співвідношення захисту цивільних прав і охорони цивільних прав, про поняття обєкту, способах реалізації цивільно-правового захисту, передумовах здійснення права на захист в матеріальному змісті.
Розглядаючи захист як висновок суду по існуванню правового спору, необхідно відрізняти судовий захист від захисних дій відповідача. Захисні дії відповідача в суді першої інстанції можуть бути направлені на повне чи часткове відхилення заявленого позову, чи на відхилення процесу без винесення судового рішення. Право відповідача захищатись проти позову розглядається в його динаміці, починаючи з порушення цивільної справи і до відправлення складу суду у нарадчу кімнату для винесення рішення. При цьому потрібно підкреслити, що здійснення права відповідача захищатись проти позову в значній мірі залежить від діяльності суду по розясненню прав і сприяння відповідачу, як і позивачу, в застосуванні їх прав.
Застосовуючи до цілей функціонування відповідача в суді першої інстанції виділяють три групи процесуальних засобів захисту відповідача : Матеріально-правові заперечення і зустрічний позов;
Процесуальне заперечення (процесуальний відвід);
Інші процесуальні засоби.
Процесуальними засобами захисту відповідача в цивільному процесі являється: матеріально-правові заперечення, зустрічний позов, за явлення клопотання відповідачем.
Матеріально-правові заперечення являє собою заява відповідача про повне чи часткове невизнання позову і необхідності відхилення позову судом. Підставою матеріально-правових заперечень являє собою все те, на чому будується твердження відповідача про необґрунтованість позову (юридичну, доказові факти, норми права.)
Процесуальні заперечення можуть складатись у вказівці суду на відсутність права на предявлення позову (в силу, наприклад, непоінформованості справи судовими органами чи відсутністю іншої посилки права на предявлення позову) і в основному на такій вказівці вимоги припинити справу провадження. Процесуальне заперечення відповідач може звернути увагу суду і на порушення позивачем порядку предявлення позову (наприклад, на непідсудності справи даному суду) і вимагати у суду прийняття у встановлених таких випадках мір: відкладення засідання, призупинення справи провадження, передачі його в інший суд по належній підсудності та ін.
По характеру захисної діяльності відповідача в цивільному процесі заперечення діляться на “активні» і “пасивні” (заперечення). Виділення заперечення як різновидності матеріально-правових заперечень обумовлене потребою розрізняти в теорії і на практиці дії відповідача проти позову, підстав висунутих фактів (юридичних чи доказових), які він зобовязується доказувати, та захист, не повязаний з таким обовязком..
В залежності від характеру доказової діяльності відповідача, оспорюючого позов, в склад “активних” матеріально-правових заперечень, заперечуючи позов доказами: 1. Юридична необґрунтованість позову.
2. Фактична необґрунтованість, яка в свою чергу включає : 3, Посилання відповідача на право поглинаючі факти і їх доказування;
4. Заперечення фактів, які були вказані позивачем, доказуванням нових обставин, чи заперечень доказів позивача.
По поставленій цілі “активні” заперечення діляться на заперечуючі позов і направлені за залік вимог сторін. Заперечення, направлені на залік, відповідач предявляє зустрічний позов, не перевищує по розміру первісного позову і намагається обґрунтувати його фактами і посилками на закон. Ціллю такого заперечення являється в кінцевому рахунку, залік що проводиться в результаті задоволення позову і зустрічних вимог відповідача, предявлених заперечень. Залік можливий тільки при задоволені одночасно і позову і зустрічної вимоги. Якщо ж заперечення направлене на залік, буде визнаним обґрунтованим, а позов - відхилений, суд не може задовольнити вимоги відповідача так як не був предявлений позов. В цьому і полягає недолік заперечення, направленого до заліку. Підстави матеріально-правових заперечень знаходяться в прямій залежності від того, що оспорює відповідач. Юридичне обґрунтування позову може оспорюватись відповідачем на тій підставі, що позивачем не врахований нормативний акт, регулюючий спірні правовідносини сторін, або що позивачем помилково була розтлумачена правова норма, або що відсутній закон, що регулює спірні відносини сторін, чи що закінчився строк дії нормативного акту. Оспорюючи фактичну обґрунтованість позову що полягати у запереченні відповідачем фактів виникнення, зміни чи припинення правовідносин, чи доказуючи факт виконання обовязків або заперечення виникнення цивільно-правових обовязків. Матеріально-правові заперечення можуть бути використані відповідачем і для відхилення судом вимог внаслідок звернення з позовом неналежного позивача.
Заперечення фактів основи позову може підтверджуватись приведеними відповідачем доказаними фактами, не сумісними з фактами основи позову. Наприклад, факт батьківства відповідача, що стверджується позивачем, може заперечуватись фактом походження дитини від іншої особи; факт спричинення відповідачем шкоди - фактом присутності відповідача в момент спричинення шкоди в іншому місці (алібі) і т.д. Розяснення відповідача можуть відноситись і до правильного обґрунтування позивачем своїх вимог, мати посилки на закони та інші постанови, їх змісту, значення їх застосування в даному випадку. Від заперечення фактів і правових доводів слід відрізняти ті розяснення, які самі обґрунтовуються на юридичних фактах, що приводяться відповідачем. Такі розяснення називаються запереченнями у власному, чи тісному змісті (ст.180 ЦПК).
Отже, заперечення у власному змісті називаються направлені на повалення позовних вимог розяснень відповідача, основані на юридичних фактах, наведених відповідачем.
Список литературы
ВСТУП
Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільства висунула на перший план права та інтереси громадян. Демократичне суспільстсво характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод. Але чого варті права та свободи без закріплення їх у вищому державному правовому акті - Конституції, без їх правового забезпечення, а також забезпечення їх дотримання і захисту від порушення.
В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту субєктивних майнових та особистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, в тому числі також засобами цивільного процесуального права.
Актуальність теми курсової роботи. В руслі поступового розвитку всього права успішне розвязання завдань подальшого удосконалення норм цивільного процесу нероздільно повязано з дослідженням важливих проблем науки цивільно- процесуального права, до числа яких належить і проблема захисту позивача проти позову у цивільному правовому провадженні. Глибоке і усестороннє дослідження питання захисту цивільних прав стало особливо актуальним з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року - де закріплено право громадян на судовий захист (ст. 55) Розмежовується право на звернення за захистом і право на судовий захист від посягнень на честь і гідність, життя і здоровя та ділової репутації, на особисту свободу та майно.
В науці цивільно-процесуального права питанню судового цивільно-правового захисту приділено велику увагу ( М.Л. Гурвич, А.А. Добровольський, Р.Е. Гукасян, П.Ф. Єлісейкін, А.Ф. Козлов, С.В. Курильов, А.А.Мельников, В.М. Семенов, Н.А.Чечена, Д.М. Чечот, М.С.Шакарян, М.Й.Штефан, В.М.Щеглов, К.С.Юдельсон та ін.) Однак потреба в подальшій розробці питання захисту цивільних прав не тільки зберігається, а й стає більш актуальною. Теоретична розробка проблеми захисту проти позову відстає від рівня дослідження позову, права на позов. Правове забезпечення функції підтримки позову, що проводиться позивачем. Вивчення практики показує, що судові органи мають потребу у вирішення цілого ряду питань, повязаних із здійсненням цілого ряду питань, повязаних їз здійсненням права відповідача на захисні дії проти позову.
Метою і завданнями роботи є удосконалення теоретичних положень заперечення проти позову в цивільному судочинстві, удосконалення правового регулювання захисної діяльності відповідача в суді першої інстанції.
Реалізація поставленої мети обумовила необхідність розвязання низки принципових задач, а саме: · проаналізувати поняття позову, визначити його види та елементи
· розглянути існуючі способи захисту прав і свобод громадян та · юридичних осіб, у загальному вигляді проаналізувати можливості їх
· практичного використання;
· дослідити права відповідача на захисні дії проти позову;
· висвітлити процесуальні засоби захисту відповідача;
· проаналізувати заперечення проти виникнення процесу;
· встановити процесуально-правові та матеріально-правові заперечення проти позову;
Обєкт курсової роботи - цивільні процесуальні правовідносини в сфері захисту прав, свобод та законних інтересів одного із основних учасників цивільного судочинства в позовному провадженні відповідача.
Предмет курсової роботи - загальні та спеціальні процесуальні засоби, які захищають права та інтереси відповідача в цивільному судочинстві України. Це зокрема, загальні засоби, що надані законом всім особам, які беруть участь у процесі (ст. 27 ЦПК України), так і спеціальні, що визначаються його особливим процесуальним статусом (ст.31, 128 ЦПК України), до яких належить заперечення проти позову.1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВР України. - 1996. -№ 30. - Ст. 141.
2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ //ВВР України. - 2002. - № 27-28. - Ст. 180.
3. Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. № 1701-IV // ВВР України. - 2004. - № 35. - Ст. 412.
4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV// Урядовий курєр. - 2004. - Липень. - № 130.
5. Анисимова Л. Залишення позовів без розгляду. // Радянська юстиція. - 1989р. - №6.- С.53 -55.
6. Аносова С.Д. Замена ненадлежащей стороны в гражданском процессе .- Москва.- 1989г.-259с.
7. Архів Івано-Франківського міського суду. - 2008.
8. Арапо А. Т. Про поняття і процесуальну природу зустрічного позову// Праці Тульського державного університету ім. В. В. Куйбишева. Збірник робіт юридичного факультету. - Том 159.- 1995 р.- С.34-36.
9. Безлюдько І.О., Бичкова С.С., Бобрик В.І. та ін. Цивільне процесуальне право: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. - К.: Атака, 2008. - 384с.
10. Бутнев В.С. Спор о праве организационного-охранительного правоотношение и проблема защиты субъективных прав в советском процессуальном гражданском праве.- Ярославль.- 2004г.- 324 с.
11. Васильева Г.Д. Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве.- Красноярск.- 1982г.- 256 с.
12. Васильченко М.М. Заперечення проти позову.- Харків. -1973р.- 324с.
13. Васильченко М.М. Процессуальное положения ответчика в гражданском судопроизводстве.- Харьков.- 1979г.- 315 с.
14. Викут М.А. Субъективные гражданские процессуальные права (понятие и виды).-Саратов 1984г.-215с.
15. Гражданский процесс. Учебник для вузов под ред. Комиссарова і проф. Ю.К.Осипова. -Москва.- 1996р.-187с.
16. Гурвич М.А. Право на иск.- Москва.- 1988г.-238с.
17. Добровольський А. О. Позовна форма захисту права. - М., 1985.- 146 с.
18. Добровольський А.А., Иванова С.А. Основные проблемы исковой формы защиты права.- М.-1989г.-345с.
19. Елисейкин П.Ф. Защита субъективных прав и интересов, компетенция суда в советском гражданском процессе.- Владивосток.-1998г.-247с.
20. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За заг. ред. П.І. Шевчука. - К.: Ін Юре, 2007. - 416с.
21. Захист цивільного права та інтересу: Методика складання документів, коментарі, позовні та інші заяви: Навчальний посібник / Л.К. Буркацький. - К.,2005. - 400 с.
22. Ільків М. Залишення заяви без розгляду//Голос України.-1994р. - № 38.- С.8.
23. Онисимова Л . І. Зустрійчний позов і заперечення проти позову// Право України. - 1991 р.-№ 1.-С.143 -147.
24. Осокина Г.Л. Право на защиту в исковом производстве.- Томск.- 1998г.-199с.
25. Панагів Н. І. Зустрічний позов у радянському цивільному процесі. Автореферат кандидатської дисертації.- 1995 р. - 25с.
26. Притика Ю.Д. Закон України «Про третейські суди»: Науково-практичний коментар. - К.: Ін Юре, 2005. - 200с.
35. Чертков Р. Особливості передачі деяких справ на розгляд третейських судів // Право України.-1998 р.- № 6.- С. 51-55.
36. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 472 с.
37. Шакарян М.С. Учение о сторонах в советском гражданском процессе. Москва. - 1983г.-274с.
38. Штефан М.Й. Гражданская процессуальная ответственность повышение роли гражданской правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций.- Киев.- 1992г.-342с.
39. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - 624 с.
