Аналіз історії і сучасного стану вивченості замків і фортець України. Класифікація оборонних споруд. Законодавство України про охорону культурної спадщини. Історико-географічна характеристика видатних пам’яток фортифікаційного зодчества регіонів України.
1. Історія і сучасний стан вивченості замків і фортець України.
2. Класифікація оборонних споруд. Законодавство України про охорону культурної спадщини.
3. Історико-географічна характеристика видатних памяток фортифікаційного зодчества регіонів України: · замки Львівщини, не включені у її "Золоту підкову" масового туризму: давньоруські фортеці Стільське та Тустань, Бродівський і Добромильський замки;
· волиньський край (Волинська й Рівненська області): Луцький, Олицький, Острозький, Новомалинський, Лубенський, Клеваньський, Корецький, Губківський замки, Тараканівський форт
· Передкарпаття й Буковина: Галицький, Пнівський, Хотинський, Чернелицький, Раковецький замки. фортеця замок спадщина культурний
1. Україна - країна, що в усі часи лежить між різними політично-етнокультурними ойкуменами: Заходом і Сходом, Північчю й Півднем. Такий “буферний” статус вимагав від державців та чільників українських земель неусипно дбати про оборону рідного краю від численних загарбників. Так століття за століттям поставали на вкраїнській землі величні замки, могутні фортеці та оборонні чернечі обителі. Туристично-краєзнавчий характеристиці найвидатніших з них присвячений даний розділ.
Усі збережені памятки архітектури й містобудування України на даний час перебувають під охороною й на обліку держави: Коротка кадастрова інформація про них міститься у спеціальному Державному реєстрі національного культурного надбання [76]. У ньому зібрано інформацію про 1665 памяток архітектури у 915 населених пунктах країни, у т.ч. 160 споруд оборонного зодчества України.
Стан названих памяток, без перебільшення, незадовільний. І в першу чергу це стосується споруд оборонного зодчества: понад сотня (із взятих на облік 160) фортифікацій України нині представляють із себе жалюгідні руїни. До цього довело їх останнє сторіччя безгосподарності. Відсутність власника та реальної державної охорони сприяє подальшому нищенню цих памяток, перетворенню їх на смітники й звалища будівельного каменю тощо.
Слід визнати - ми не цінуємо нашої історико-культурної спадщини, ми не пишаємося нею, як це прийнято в усіх цивілізованих націях. Скажімо, в тій же сусідній Польщі охороняється близько 1500 замків і фортець, частина з них закон сервована й перебуває під постійним наглядом археологів, а частина активно інтегрована у прибуткові готельний, ресторанний, фестивально-анімаційний та екскурсійно-туристичний бізнес [125, 129]. Тобто, замки продовжують жити і служити людям. Аналогічна ситуація має місце в Чехії, де на невеличкій за розмірами території зосереджено аж 3000 фортифікацій, якими опікується не стільки держава, скільки кожна місцева громада країни [127]. А 2/3 чеських замків нині є приватною власністю. Ця обставина не “замкнула” їх перед туристами, а навпаки посприяла настільки тісній інтеграції у туристичний бізнес, що зараз будь-яка туристична подорож у Чехію не обходиться без відвідин принаймні 3-10 замків. Прибутки від замкового туризму у Чехії щорічно сягають рівня 700 - 800 млн. EUR.
В Україні (якщо приблизно просумувати вартість вхідних квиточків у десяток обладнаних квитковими касами фортець, перемноживши цю вартість на обсяги екскурсійних потоків) ця цифра не досягає навіть 100 тис. EUR. Тобто - це стан повної туристичної стагнації. То невже ж в України немає чим похвалитися перед закордонними гостями, невже відвідинами Києво-Печерської лаври, Львова, Камянця-Подільського, о.Хортиці й ще кількох “розкручених” обєктів практики туристичного бізнесу нашої держави й надалі обмежуватимуть свої туристичні програми? А решта замків, фортець й оборонних монастирів і в XXI ст. продовжуватиме перебувати в стані повної запущеності й забуття.
Переконаний - Україні є що запропонувати допитливому туристові. І нехай наші фортеці збереглися у не настільки доброму стані, як західноєвропейські, проте кожен їхній камінь щедро политий людською кровю, кожен камінь є німотним свідченням героїчної й багатостраждальної історії нашого краю. І цій історії ладні позаздрити і польські, і чеські, і німецькі замки Обєднаної Європи.
Найбільше фортифікаційних споруд, з огляду на особливості історико-регіонального розвитку, збереглося на заході України. Саме в цьому регіоні найбільшого розквіту досягла Давньоруська держава (доба Данила Галицького, якому вдаюся обєднати землі від Карпат до Дніпра) й найдовше протрималася давньоукраїнська державність. А згодом, саме тут на місці давньоруських твердинь польські завойовники вибудовували свої перші камяні замки, аби утримати новозахоплений руський край у покорі.
Фортифікації західного регіону країни доволі детально висвітлені у краєзнавчій літературі [2, 4, 6, 17, 22, 25-28, 32, 35, 37, 41,49, 51, 55-60, 64-68, 74-79, 81-88,90-94, 101-103, 106-109, 111, 119, 131 тощо].
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
