Замах на злочин: проблеми кримінально-правової кваліфікації та відповідальності - Автореферат

Проблема замаху на злочин належить до найбільш актуальних у кримінальному праві, слідчій та судовій практиці, оскільки від її розвязання залежить визначення кола злочинних дій, їх правильна кваліфікація та призначення покарання за вчинення замаху на злочин. Незважаючи на те, що за останні десятиліття відбулося удосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність і здійснено ряд досліджень, присвячених питанням незакінченого злочину та замаху на злочин, зокрема, в теорії та на практиці сьогодні існує розбіжність думок щодо актуальних питань даного інституту кримінального права. Адже у КК України 2001 року вперше визначено замах на злочин видом незакінченого злочину, законодавчо закріплено види замаху на злочин і передбачено спеціальні засади призначення покарання за незакінчений злочин і за замах, зокрема. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні юридичної природи замаху на злочин як виду незакінченого злочину з урахуванням конкретно-історичних і сучасних тенденцій його розвитку, соціально-правової зумовленості кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, практики застосування кримінального покарання за замах на злочин і вироблення обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо правильного й ефективного застосування норм про замах на злочин. Зокрема, з використанням методу системного аналізу правових явищ, розглянуто співвідношення замаху на злочин із готуванням до злочину та закінченим злочином, а також різних видів замаху між собою; умови та підстави криміналізації замаху на злочин; догматичного - проаналізовано зміст законодавчих положень про кримінальну відповідальність вчинення замаху на злочин; порівняльно-правового - проведено порівняльний аналіз законодавства України про кримінальну відповідальність і зарубіжного законодавства щодо регулювання відповідальності за замах на злочин, а історичного і порівняльно-історичного - досліджено становлення кримінально-правового поняття замаху на злочин на території сучасної Української держави у тісному взаємозвязку з історичними умовами зародження та розвитку інституту стадій вчинення злочину; емпірико-статистичний метод надав можливість обґрунтувати деякі положення дослідження за допомогою оброблених статистичних даних Міністерства Внутрішніх Справ України та Верховного Суду України з питань призначення покарання за замах на злочин.“Історичний розвиток законодавства України про кримінальну відповідальність за замах на злочин” проаналізовано положення законодавства України про кримінальну відповідальність, починаючи з найдавніших правових джерел Київської Русі і закінчуючи положеннями чинного КК України 2001 року. В роботі досліджено, що поняття замаху на злочин як стадія злочинної діяльності вперше отримало законодавче закріплення в ст.18 “Керівних начал з кримінального права РС ФРР” 1919 р., однак при призначенні покарання судами замаху на злочин не надавалося самостійного значення. Дисертантом зясовано, що залежно від законодавчого визначення та закріплення причин, через які злочин не доводиться до кінця, кримінальні кодекси зарубіжних держав поділяються на: кримінальні кодекси, у яких не зазначаються причини недоведення злочину до кінця; кримінальні кодекси, у яких в якості причин недоведення злочину до кінця виступають випадкові обставини; кримінальні кодекси, у яких вказано на незакінченість злочину через обставини “які не залежать від особи” або, “які не залежать від волі винного”. “Поняття замаху на злочин за Кримінальним кодексом України” автором проведений аналіз різних понять, які використовуються в теорії кримінального права для визначення поняття замаху на злочин та зясовано, що визначаючи замах на злочин як стадію злочину не заперечується те, що замах на злочин є видом незакінченого злочину. Аналіз готування і замаху дозволяє визначити такі ознаки, за якими можна провести їх розмежування: по-перше, готування характеризується меншою суспільною небезпекою, ніж замах, оскільки безпосереднього посягання на обєкт не відбувається; по-друге, готування до злочину і замах на злочин мають власні (самостійні) склади злочину, які відрізняються між собою; по-третє, готування створює різноманітні умови для вчинення злочину, а замах є діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину; готування до злочину неможливе в стані сильного душевного хвилювання, тоді як замах можливий; по-четверте, готування можливе в злочинах із різноманітними складами (формальними, матеріальними, усіченими), тоді як замах неможливий у злочинах із усіченим складом; по-пяте, при готуванні до злочину кримінально караним є підготовчі дії до тяжких і особливо тяжких злочинів, при замаху на злочин - кримінально карані посягання на будь-який злочин.У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявилось у результаті удосконалення кримінальної відповідальності за вчинення замаху на злочин. У висновках роботи містяться загальні підсумки результатів, одержаних у процесі дисертаційного дослідження щодо визначення правов

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ