Законотворчість: поняття, ознаки, стадії, види - Курсовая работа

За результатами правотворчої роботи - законам і іншим нормативним актам - судять про державу в цілому, ступеня його демократичності, цивілізованості, культурності. "Споживачами" законів є люди, суспільство, і не можна допускати прийняття поспішних, непродуманих правових рішень, тому що будь-яка помилка законодавця волоче невиправдані матеріальні витрати, порушення інтересів громадян. Здійснюючи владні повноваження, держава використовує різні прийоми і методи керівництва - оперативне управління, правосуддя, нагляд і контроль, але ці напрямки діяльності держави не породжують норм права, хоча і здійснюються на його основі. законотворчість закон законодавча процедура Законотворчість - це стрижень правотворчості, його найважливіша складова частина, тому їй притаманні риси, загальні для всіх видів правотворчості. проте якщо правотворчість - це діяльність із підготовки, затвердження і оприлюднення нормативних актів, що здійснюється компетентними державними органами, то законотворчість - це діяльність із підготовки, затвердження та оприлюднення законодавчих актів держави. Успішна діяльність із створення законів передусім залежить від правової культури законодавця, його істинно творчого ставлення до свого завдання, від рівня володіння юридичною наукою і прийомами законодавчої техніки. сутність правової культури законодавця як складової загальної культури полягає у стилі мислення і відповідної дії, заснованої на визнанні і пізнанні загальнолюдських цінностей права, вимог законності і режиму правопорядку, відповідно до яких здійснюються законодавча діяльність і правореалізаційна практика.Одним з напрямків розвитку політичної системи суспільства на сучасному етапі є усе більш активна участь громадян у управлінні державними і суспільними справами, що в процесі законотворчості відбивається в прийнятті законів шляхом референдуму - самої безпосередньої форми демократії, чи діяльністю спеціальних органів, яким народ делегували це право. Цей принцип виявляється у відношенні як процедури прийняття нормативно-правового акта, так і його змісту. Правда, практика всенародних обговорень як засобу реального виявлення й обліку думки мільйонів людей себе не виправдала, у першу чергу, у силу відсутності механізму підведення їхніх підсумків і подальшого обліку в законодавстві. Цей принцип складається у формування нормативно-правових актів на основі загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їхнього втілення в життя суспільства і держави. Цей принцип складається виявляє строгий облік системи права, системи законодавства, узгодження з Конституції, іншими законами і міжнародними договорами.Стаття 75 Конституції України визначається, що Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, тобто виключно до компетенції Верховної Ради України входить прийняття законодавчих актів, які мають найвищу юридичну силу та яким повинні відповідати нормативно-правові акти всіх інших державних органів, що є підзаконними. Верховна Рада України як колегіальний законодавчий орган здійснює свою діяльність в особливій організаційній формі, збираючись на сесії Верховної Ради. Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією та законом про регламент Верховної Ради України. Враховуючи, що саме у Верховній Раді України реалізується право законодавчої ініціативи субєктами цього права (ст.93 Конституції), закон про регламент Верховної Ради України покликаний врегулювати також і порядок реалізації права законодавчої ініціативи, тобто відносини Верховної Ради з Президентом України, Кабінетом Міністрів України, іншими органами державної влади, а не лише внутрішньопарламентські відносини, в частині, що не врегульована іншими законами. За відсутності окремого закону про Верховну Раду (пропозиції щодо доцільності прийняття якого висловлюються деякими науковцями та практичними працівниками) законом про регламент Верховної Ради України повинні бути, відтак, врегульовані всі принципові питання організації та діяльності парламенту України.

Зміст

Вступ

1. Визначення понять: "законотворчості”, "закону” та "законодавчого процесу (процедури) ” та їх принципи

1.1 Поняття: "законотворчості”, "закону” та "законодавчого процесу (процедури)"

1.2 Принципи і функції законотворчості

2. Законодавча процедура в Україні

2.1 Верховна Рада України - єдиний законодавчий орган

2.2 Питання законодавчої ініціативи

2.3 Субєкти законодавчої ініціативи

2.5 Підписання і оприлюднення законів: підписання і візування, опублікування і введення у дію

Висновки

Література