Законопроектування в Україні: теоретико-правові аспекти - Автореферат

Демократичні перетворення в Україні, масштабність державно-правових реформ, важливість врахування нових процесів і тенденцій, що народжуються у державі, висувають якісно нові вимоги щодо підготовки законодавчих рішень, вдосконалення системи вітчизняного законодавства. Зазначене вимагає активізації наукових досліджень процесу та основних напрямів розвитку законотворчої діяльності, на стані якої позначаються особливості перехідного суспільства, що має своїм наслідком інтенсифікацію законотворчості. Як відомо, теоретичні напрацювання у сфері законотворчого процесу в Україні вітчизняною юридичною наукою характеризуються загальним підходом та обмеженістю системного аналізу його ключових елементів, стрижневим з яких є законопроектування як окремий вид юридичної діяльності та самостійна процедура, що складається з визначеної послідовності стадій, і має визначальний вплив на кінцевий результат законотворчості. Системно-структурний метод дозволив, з одного боку, виокремити ознаки, принципи, функції та стадії законопроектування в їхній підпорядкованості завданням досягнення ефективності, а з іншого, - розглянути законопроектування як юридичну категорію. запропоновано авторське визначення законопроектування як, з одного боку, окремого виду юридичної діяльності, повязаної з підготовкою проектів законів як праворегулюючих актів найвищої юридичної сили; тоді як з іншого - законопроектування постає окремою завершеною юридичною процедурою з чітко визначеними структурою, послідовністю стадій та певних заходів у дослідницько-пізнавальній, техніко-юридичній та офіційно-організаційній сферах, що підпорядковані завданням отримання конкретного результату - законопроекту;Виходячи із специфіки законопроектної діяльності, її функціонального призначення та на основі критичного узагальнення існуючих точок зору, автор визначає зміст поняття законопроектування, як, з одного боку, окремого виду юридичної діяльності, повязаної з підготовкою проектів законів як праворегулюючих актів найвищої юридичної сили, тоді як з іншого - розглядає законопроектування як окрему завершену юридичну процедуру з чітко визначеними структурою, послідовністю стадій та певних заходів у дослідницько-пізнавальній, техніко-юридичній та офіційно-організаційній сферах, що підпорядковані завданням отримання конкретного результату - законопроекту. “Нормативно-правове забезпечення законопроектної діяльності” проведено аналіз нормативно-правових актів, окремі положення яких регулюють питання вітчизняної законопроектної діяльності за напрямами: змістовного наповнення законів та сфери законодавчого регулювання; видів законів; повноважень учасників законопроектної діяльності; регулювання окремих стадій законопроектування - планування, підготовки проектів законів із зазначенням вимог до їх оформлення, а також експертизи законопроектів. Показники невичерпного нормативно-правового регулювання законопроектування як системи, розгалуженості відповідних положень у загальному масиві нормативно-правових актів, невідповідності деяких з них існуючому стану та завданням розвитку законопроектування дозволили сформулювати положення про необхідність створення єдиного уніфікованого підходу до питань підготовки законів шляхом встановлення чіткої послідовності стадій законопроектної діяльності, регулювання скоординованої діяльності уповноважених субєктів законопроектування та їх відповідного відображення у законах «Про нормативно-правові акти» та «Про закони і законотворчу діяльність», необхідність прийняття яких давно назріла. Автором також розглянута можливість нормативної конкретизації деяких аспектів законопроектування у змінах до чинних законів, регламентів та положень, що регулюють діяльність субєктів законопроектування, а також у нових законах: «Про Президента України» та «Про всеукраїнський референдум». формування ідеї закону (ретельне вивчення проблемної ситуації певної сфери суспільних відносин, що підлягає врегулюванню, визначення цілей правового регулювання й орієнтовних варіантів розвитку суспільних відносин, а також шляхів досягнення цих цілей; формування ідеї про правову норму, окремий законодавчий акт; опублікування ідеї закону та її громадське обговорення; прийняття офіційного рішення щодо необхідності розробки спеціального закону);Законопроектування як стрижневий елемент законотворчого процесу, що підпорядковується його загальній меті та має визначальний вплив на ефективність, є окремою системою з власними цілями та завданнями, яка відтворює специфічну діяльність уповноважених субєктів, спрямовану на отримання конкретного результату. Його основні завдання щодо створення якісних за змістом та досконалих за формою проектів законодавчих актів знаходять конкретизацію в низці дослідницьких заходів: забезпеченні додержання загальноправових та спеціальних принципів; моделюванні можливого стану суспільних відносин, виходячи з компонентного складу правової системи; підвищенні наукового рівня законопроектних розробок, який унеможливив би появу колізій в законодавстві, а також забез

Основний зміст роботи